там, де нас нема. частина 2.

Mar 23, 2012 00:25

Я, як равлик! Навіть не вторинно розповідаю про емоції. Ну хто так робить? Короче, сьогодні вирішила розповісти про Відень агаін. На цей раз будуть скарби... Мені, як людині, що не любить золото, на скарби дуже пофігу, але знаєте... В України, мабуть, ніколи не буде величі, поки ми не завєдьом собі скарбницю. 


Наш нещасний послідовний навіть з його коплекцією і плаванням у Межгір'і, от стопудово не зможе надіти на себе отаке:



         


Це люди, так... цвяточки... За часів імператорів коні, мабуть, і срали посеред вулиці, але пили та їли тільки із золота. От, напрклад, кухоль. Мені в тринажерку не ходи - я б той хришталь із золотом навряд підняла б. 



Вони були настільки таво, що навіть дітей загортали в золото. І труси із золотом, щоб інші боялись. Колиска для сина Наполеона. Кілька кілограм срібла, побільше золота. Хай дитина не думає, що батьки його не люблять!
                                                       


Головна корона. Вона не кругла. Вона восмигранна. І тут, щоб знову ж таки соромно не було, майже 200 камінчиків. 
          


А ще австрійці зберігають релігійні скарби. Вони скоріше легендарні, аніж религійні, але все ж. По-перше цвях. Він ніби-то за правої руки Хреста:



А щє псевдо-спис долі. Я тільки про нього почитала Вікіпедію. Але він дуже схожий на той, що був у Константині....
                                                  


Якщо вам ненароком здалось, що мало для скарбниці, я тут ще можу предоставити докази:
         

















Скарби - не з дешевих, до речі. Вхід до скарбниці усього 12 євро + аудіогід десь 1,5. А якщо чогось торкаєшься, все виє, акі Вітас на початку своєї карьєри. Али дуже скоро вгамовується і там знову тиша. І ніхто до тебе не підходить і не уводить під білі рученьки.

Відень, подорожі, фотокарточки

Previous post Next post
Up