Рефлексія на пост

Feb 10, 2011 11:15

я би попросила святого отця переконати мене у вірі.
ні, я ВІРУЮ, але в Б-га. а не в нашу церкву. в ній, перепрошую, вже нічого святого не залишилося. це вже не просто бізнес, а клани олігархів.
вже повідбирали Лаври Київську й Почаївську, взялися за Софію.
всюдисущий Московський патріахат, як агенти КДБ, довкола чатують на простодушних.
в Київську Лавру страшно заходити: по крутій горі несуться найдорожчі іномарки в рясах за кермом. і то, помітьте, не лише батюшки, а й матушки.
про Почаїв - рветься душа. на вході вас ловлять за руки "козачки", щоб ваше пальто закривало коліна, бо у них чоловічий монастир. А то взимку ноги жіночі закутані "спокушають" монахів. в цей час мете сніг, і на нечищених сходах падають люди. на виході з трапезної стоять в ряд урни для "пожертв", як під час голосування на найбільших київських дільницях. це гроші церкви. куди вони йдуть? на будівництво нового грандіозного собору Амфілохія Почаївського. який просто "задушить" Свято-Успенський. аякже. Б-же борони, щоб вам хтось колись на екскурсії признався, що зводили Почаївську головну святиню греко-католики і що усіма своїми формами, навіть сліпому, видасться костел. не даремно крім семінаристів нікому не території Почаївської Лаври не дадуть і рота відкрити. а семінаристи - з Росії й Молдови.
В Почаєві була 2 січня 2011 року з групою своїх туристів у кількості 40 осіб. Бравий семінарист (прости мене, грішну) аж ніяк не нагадував "постящегося". Розповідаючи про Свято-Троїцький собор, сказав - цитую: "Таких иконостасов у нас в России". Групу пересмикнуло. кожен по черзі підійшов до мене і зумисне перепитав, чи не почулося йому. ні, не почулося, на жаль. не стрималася, відчихвостила семінариста. він "был в недоумении. что не так?"
в жовтні їздила в робочу поїздку до Глухова. біля, як з"ясувалося, одного з адміністративних церковних приміщень (перепрошую, не знаю ієрархії) випадково розговорилася з молодим чоловіком, виявився священник з села Глухівського району (не скажу якого, хоч знаю). спитала: московський партіархат. у відповід: "А другого здесь быть не может". я присіла.
Народ, виявляється у нас в Україні може бути лише Московський! то чого ми ще хочемо. хто бажає зрозуміти мотиви церкви, що називає себе українською і відносить до Московського патріархату, сердечно запрошую на свою екскурсію до Глухова й Путивля. Це убожество краю важко споглядати. здогадуюсь, так виглядає вся Расєя. то як же жити молодим амбітним священникам на злиденних парафіях, де прихожани три баби-каліки? звісно, прагнути туди, де більше грошей. про ті "паростки" московської церкви в нашій землі писав ще Нечуй-Левицький у романі "Хмари" (не даремно, замість кращого роману автора у шкільній програмі вчать "Кайдашеву сім"ю".  хай всі думають, якими примітивними були українці).
А натомість я би запропонувала святим отцям добре вивчити біографію Димитрія Ростовського (Данила Туптала) - хай подивляться хто окультурив російське православ"я.
Сьогодні подав у відставку найсвітліший Любомир Гузар. Істинно мудра людина. Таким має бути святий отець. Такому віриш і боїшся випадково пропустити хоч одне його слово.
Але хто веде за собою народ, якого фактично позбавляють права вільного вибору віросповідання?
 

релігія, церква

Previous post Next post
Up
[]