САДГОРА і Долішні Шерівці
Колишнє містечко Садагура сьогодні є районом Чернівців з сучасною назвою САДГОРА. Садагура набагато молодша за Чернівці: їй приблизно 240 років. Своєму виникненню вона зобов’язана монетному двору, побудованому коштом німецько-польського барона і фінансиста Петера-Ніколауса Гартенберга (Садагурського) між селами Рогізна та Жучка під час російсько-турецької війни.
Призначенням нового монетного двору було забезпечення фінансовим ресурсом російської армії під час війни якомого ближче до лінії фронту, яка проходила під Хотином. Мідні гроші зазвичай чеканили з трофейних турецьких гармат. А на кожній монеті ставили латинську літеру S і назва «Садагура». За три роки існування двору було вичеканено монет на суму 700 - 750 тисяч російських рублів. У 1774 році монетарня закрилася за непотрібністю, гроші знецінилися, а поселення почало поступово занепадати.
Однак, у ХІХ столітті Садагура стає важливим торгово-промисловим центром австрійської Буковини. Тодішній її власник, барон Мустяца, у 1801 році домігся надання поселенню статусу торгівельного містечка. Садагура стає місцем проведення щорічних міжнародних ярмарок, а пізніше - центром Садгородського судового округу чернівецького крайового повіту. Велику роль у економічному та культурному розвитку Садагури відіграли євреї, які оселилися тут наприкінці XVIII століття. Основним їх заняттям були торгівля і ремесла. Саме вони створили архітектурне обличчя містечка упродовж ХІХ - початку ХХ століть. Свою сучасну назву «Садгора» містечко отримало вже після приєднання північної Буковини до Української РСР після Другої світової війни. А у 1964 році Садгора стає частиною Чернівців.
Садгора розташована терасами, які мальовничо покривають схил пагорбу. Якщо їхати до Садгори з центру Чернівців вулицею Моріса Тореза, то на нижній терасі пагорба на правому боці вулиці покажеться найоригінальніша будівля містечка - колишня синагога-клойз, яка відразу приваблює своїм вишуканим стилем.
Синагога разом із прилеглим до неї комплексом була володінням цадика Ісраеля Фрідмана - духовного батька садгородських хасидів, який оселився у Садагурі у 1841 році, прибувши з Ружина (сучасна Житомирська область). Зведена у 1842 році, вона була центром єврейського життя Садагури до середини ХХ століття. Побудована в романтичному стилі з використанням мавританських мотивів, божниця більше походила на фешенебельний палац, ніж на будинок молитви.
Під час добудови на початку ХХ століття вдосконалено парадний фасад споруди. Він складається з центрального ризаліту, який приховує під собою покритий чотирьохсхильним дахом об’єм будівлі, одноповерхових флігелів та розміщених по краях двоповерхових гранованих башт. Центральна частина фасаду представляє собою близьку до квадрату стіну, прорізану трьома високими арочними отворами і увінчану пластичним карнизом. Над карнизом підносяться чотири прямокутні стовпи, прикрашені у верхній частині зубцями.
Після Другої світової війни синагогу закрили, і розмістили тут спочатку майстерню з ремонту танків, а потім - сільгосптехніки. Для цих нужд навіть до південного та східного фасадів спеціально добудували приміщення фабричних цехів. З часом будівля синагоги занепала і на початку ХХІ століття була пристанищем місцевих бомжів.
Але навіть у такому вигляді споруда призводить неабияке враження на туристів і паломників, чого не скажеш про це одну єврейську культову споруду - будинок-резиденцію цадика Ісраеля Фрідмана, розташовану праворуч. Незважаючи на те, що Фрідман полюбляв розкіш та навіть носив золоті сандалі (хоча і без підошви), його колишня резиденція сьогодні має жалюгідний вигляд.
Проте у 2006 році споруди комплексу передали єврейській громаді і сьогодні здійснюється їхня реставрація.
Лазня біля синагоги. Колишня міква?
Садгора і сьогодні є місцем єврейського паломництва. Хасиди з усього світу кожного року приїздять сюди віддати шану могилі цадика, якій при житті володів даром зцілення безнадійно хворих і, за свідченнями паломників, не втратив їх і після смерті. В часи радянської влади могила Фридмана на садгірському цвинтарі знаходилася у запустінні. В роки незалежності над могилою споруджено капличку.
У центрі Садгори варто оглянути стару забудову навколо ринкової площі, костел Святого Архангела Михаїла 1815 року побудови по вулиці Івана Підкови. Храм було повторно освячено у 1898 році після ремонту. У 60-х роках ХХ століття костел закрили, розмістивши в ньому склад продовольчих товарів. Храм повернули римо-католицькій громаді на початку 90-х років і переосвятили. В наші дні триває його чергова реставрація.
Крім того, варто оглянути греко-католицьку Свято-Покровську церкву XIX століття по вул. Степана Галицького та православну церкву по вул. Демократичній (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) та старий єврейський цвинтар по вул Горішній.
Від маєтку барона Мустяци залишився лише парк по вул. Івана Підкови, в якому на місці палацу розташовані будівлі геріатричного пансіонату.
Деякі цікаві будинки Садгори:
Від центру Садгори прямуємо вулицею Степана Галицького. На роздоріжжі біля пам’ятника беремо праворуч і проїхавши декілька сот метрів вулицею Стефаника на повертаємо ліворуч до присілку ДОЛІШНІ ШЕРІВЦІ. Ще декілька десятиріч тому це було окреме село, а сьогодні - частина Садгірського району Чернівців. У Долішніх Шерівцях по вул. Квітковського знаходиться одна з п’ятьох збережених в сучасних Чернівцях дерев’яних церков - Свято-Спиридонівська. Церква є пам’яткою архітектури місцевого значення, побудована у 1715 році і є прикладом традиційного для Буковини безкупольного дерев’яного храму так званого «хатнього» типу. Забігаючи вперед скажу, що під час подорожі Буковиною нам зустрінеться не один десяток храмів подібного типу, тому ще на початку нашої мандрівки варто пояснити, що ж являють собою церкви «хатнього» типу і яка історія та природа їх виникнення.
Безкупольні дерев’яні церкви-хати почали виникати на початку XVII століття, коли територія сучасної Буковини входила до складу Молдавського князівства, яке та той період було васалом Турецької Порти. Появу такого типу церков більшість дослідників пов’язують з введеним турками на підвладних їм територіям обмеження на висоту культових християнських споруд. Крім дерев’яних храмів виникали й муровані безкупольні церкви, які для створення необхідного внутрішнього простору углибляли у землю. Як правило, такі церкви тризрубні і складаються з послідовно розміщених з заходу на схід бабинця (притвору), нави і вівтаря. Центральна частина ширша за інші, вівтар (а іноді й бабинець) - п’ятистінні. Випуски верхніх брусів (кронштейни) підтримують широкий напуск даху, який слугує укриттям від сонця, дощу та снігу. Розміри таки споруд коливаються від 12 до 17 метрів завдовжки, 5 - 6 метрів завширшки та 6 - 8 метрів заввишки. Внутрішні приміщення розділені поперечними перегородками із звичайним арочним проходом між бабинцем і навою та іконостасом ніж навою й вівтарем. Основним видом перекриття є намет у формі восьмигранної піраміди (іноді із невеликим відступом - заломом), яка повністю уміщається під дахом. Наметом перекрита не лише нава, а й інші приміщення. Перекриття нави також буває склепінчастим з пластин, які впираються кінцями на поперечні стіни. Такі верхи дозволяли максимально використовувати підкровельний простір, тому ці храми є достатньо просторими, незважаючи на їх невеликі розміри.
Первісно храм збудували та облаштували у Чернівцях на кошти господаря Молдавського князівства Миколи Маврокордата 1715 року. У 1782 її перенесли із старого центру Чернівців в Долішні Щерівці на нинішнє місце і освятили на честь св. Спиридона. Стосовно церкви існує легенда, нібито вона була принесена сюди водою. В цьому впевнені прихожани храму. І дійсно, в легенді може бути доля правди. Церква була перенесена у Долішні Шерівці з місця, біля якого знаходилася турецька криниця. Є ймовірність, що розібрану церкву доставили на теперішнє місце саме по воді, бо досконалих транспортних засобів на той момент звичайно не існувало.
Церква має кам’яний фундамент, є тризрубною з квадратним бабинцем, трохи більш широкою навою та п’ятигранною апсидою (вівтарною частиною). Під високим вкритим ґонтом дахом заховані пірамідальні верхи зрубів. Над дахом підвищується декоративна главка, зсунута до сходу. Пізніше церква зазнала перебудови: перероблений та збільшений бабинець, розтесані вікна, зруби обшиті тесом. Кронштейни, що підтримували винос даху, замінено дерев’яними стовпами. Сьогодні церква знаходиться у процесі реставрації. Старий ґонт вже замінено на новий, зруби оббиті тесом із свіжого дерева. Дерев’яна, квадратна у плані дзвіниця розташована на південний захід від церкви. Вона двоярусна, каркасна, обшита тесом, з прорізями-голосниками у верхній частині. Дзвіниця церкви також овіяна легендами. Кажуть, що вона має певні чудодійні властивості: своїм дзвоном вона відганяє чорні хмари, які є провісниками грози чи граду. Але це діє, нібито, лише тоді, коли хмари ще далеко.
Призначенням нового монетного двору було забезпечення фінансовим ресурсом російської армії під час війни якомого ближче до лінії фронту, яка проходила під Хотином. Мідні гроші зазвичай чеканили з трофейних турецьких гармат. А на кожній монеті ставили латинську літеру S і назва «Садагура». За три роки існування двору було вичеканено монет на суму 700 - 750 тисяч російських рублів. У 1774 році монетарня закрилася за непотрібністю, гроші знецінилися, а поселення почало поступово занепадати.
Однак, у ХІХ столітті Садагура стає важливим торгово-промисловим центром австрійської Буковини. Тодішній її власник, барон Мустяца, у 1801 році домігся надання поселенню статусу торгівельного містечка. Садагура стає місцем проведення щорічних міжнародних ярмарок, а пізніше - центром Садгородського судового округу чернівецького крайового повіту. Велику роль у економічному та культурному розвитку Садагури відіграли євреї, які оселилися тут наприкінці XVIII століття. Основним їх заняттям були торгівля і ремесла. Саме вони створили архітектурне обличчя містечка упродовж ХІХ - початку ХХ століть. Свою сучасну назву «Садгора» містечко отримало вже після приєднання північної Буковини до Української РСР після Другої світової війни. А у 1964 році Садгора стає частиною Чернівців.
Садгора розташована терасами, які мальовничо покривають схил пагорбу. Якщо їхати до Садгори з центру Чернівців вулицею Моріса Тореза, то на нижній терасі пагорба на правому боці вулиці покажеться найоригінальніша будівля містечка - колишня синагога-клойз, яка відразу приваблює своїм вишуканим стилем.
Синагога разом із прилеглим до неї комплексом була володінням цадика Ісраеля Фрідмана - духовного батька садгородських хасидів, який оселився у Садагурі у 1841 році, прибувши з Ружина (сучасна Житомирська область). Зведена у 1842 році, вона була центром єврейського життя Садагури до середини ХХ століття. Побудована в романтичному стилі з використанням мавританських мотивів, божниця більше походила на фешенебельний палац, ніж на будинок молитви.
Під час добудови на початку ХХ століття вдосконалено парадний фасад споруди. Він складається з центрального ризаліту, який приховує під собою покритий чотирьохсхильним дахом об’єм будівлі, одноповерхових флігелів та розміщених по краях двоповерхових гранованих башт. Центральна частина фасаду представляє собою близьку до квадрату стіну, прорізану трьома високими арочними отворами і увінчану пластичним карнизом. Над карнизом підносяться чотири прямокутні стовпи, прикрашені у верхній частині зубцями.
Після Другої світової війни синагогу закрили, і розмістили тут спочатку майстерню з ремонту танків, а потім - сільгосптехніки. Для цих нужд навіть до південного та східного фасадів спеціально добудували приміщення фабричних цехів. З часом будівля синагоги занепала і на початку ХХІ століття була пристанищем місцевих бомжів.
Але навіть у такому вигляді споруда призводить неабияке враження на туристів і паломників, чого не скажеш про це одну єврейську культову споруду - будинок-резиденцію цадика Ісраеля Фрідмана, розташовану праворуч. Незважаючи на те, що Фрідман полюбляв розкіш та навіть носив золоті сандалі (хоча і без підошви), його колишня резиденція сьогодні має жалюгідний вигляд.
Проте у 2006 році споруди комплексу передали єврейській громаді і сьогодні здійснюється їхня реставрація.
Лазня біля синагоги. Колишня міква?
Садгора і сьогодні є місцем єврейського паломництва. Хасиди з усього світу кожного року приїздять сюди віддати шану могилі цадика, якій при житті володів даром зцілення безнадійно хворих і, за свідченнями паломників, не втратив їх і після смерті. В часи радянської влади могила Фридмана на садгірському цвинтарі знаходилася у запустінні. В роки незалежності над могилою споруджено капличку.
У центрі Садгори варто оглянути стару забудову навколо ринкової площі, костел Святого Архангела Михаїла 1815 року побудови по вулиці Івана Підкови. Храм було повторно освячено у 1898 році після ремонту. У 60-х роках ХХ століття костел закрили, розмістивши в ньому склад продовольчих товарів. Храм повернули римо-католицькій громаді на початку 90-х років і переосвятили. В наші дні триває його чергова реставрація.
Крім того, варто оглянути греко-католицьку Свято-Покровську церкву XIX століття по вул. Степана Галицького та православну церкву по вул. Демократичній (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) та старий єврейський цвинтар по вул Горішній.
Від маєтку барона Мустяци залишився лише парк по вул. Івана Підкови, в якому на місці палацу розташовані будівлі геріатричного пансіонату.
Деякі цікаві будинки Садгори:
Від центру Садгори прямуємо вулицею Степана Галицького. На роздоріжжі біля пам’ятника беремо праворуч і проїхавши декілька сот метрів вулицею Стефаника на повертаємо ліворуч до присілку ДОЛІШНІ ШЕРІВЦІ. Ще декілька десятиріч тому це було окреме село, а сьогодні - частина Садгірського району Чернівців. У Долішніх Шерівцях по вул. Квітковського знаходиться одна з п’ятьох збережених в сучасних Чернівцях дерев’яних церков - Свято-Спиридонівська. Церква є пам’яткою архітектури місцевого значення, побудована у 1715 році і є прикладом традиційного для Буковини безкупольного дерев’яного храму так званого «хатнього» типу. Забігаючи вперед скажу, що під час подорожі Буковиною нам зустрінеться не один десяток храмів подібного типу, тому ще на початку нашої мандрівки варто пояснити, що ж являють собою церкви «хатнього» типу і яка історія та природа їх виникнення.
Безкупольні дерев’яні церкви-хати почали виникати на початку XVII століття, коли територія сучасної Буковини входила до складу Молдавського князівства, яке та той період було васалом Турецької Порти. Появу такого типу церков більшість дослідників пов’язують з введеним турками на підвладних їм територіям обмеження на висоту культових християнських споруд. Крім дерев’яних храмів виникали й муровані безкупольні церкви, які для створення необхідного внутрішнього простору углибляли у землю. Як правило, такі церкви тризрубні і складаються з послідовно розміщених з заходу на схід бабинця (притвору), нави і вівтаря. Центральна частина ширша за інші, вівтар (а іноді й бабинець) - п’ятистінні. Випуски верхніх брусів (кронштейни) підтримують широкий напуск даху, який слугує укриттям від сонця, дощу та снігу. Розміри таки споруд коливаються від 12 до 17 метрів завдовжки, 5 - 6 метрів завширшки та 6 - 8 метрів заввишки. Внутрішні приміщення розділені поперечними перегородками із звичайним арочним проходом між бабинцем і навою та іконостасом ніж навою й вівтарем. Основним видом перекриття є намет у формі восьмигранної піраміди (іноді із невеликим відступом - заломом), яка повністю уміщається під дахом. Наметом перекрита не лише нава, а й інші приміщення. Перекриття нави також буває склепінчастим з пластин, які впираються кінцями на поперечні стіни. Такі верхи дозволяли максимально використовувати підкровельний простір, тому ці храми є достатньо просторими, незважаючи на їх невеликі розміри.
Первісно храм збудували та облаштували у Чернівцях на кошти господаря Молдавського князівства Миколи Маврокордата 1715 року. У 1782 її перенесли із старого центру Чернівців в Долішні Щерівці на нинішнє місце і освятили на честь св. Спиридона. Стосовно церкви існує легенда, нібито вона була принесена сюди водою. В цьому впевнені прихожани храму. І дійсно, в легенді може бути доля правди. Церква була перенесена у Долішні Шерівці з місця, біля якого знаходилася турецька криниця. Є ймовірність, що розібрану церкву доставили на теперішнє місце саме по воді, бо досконалих транспортних засобів на той момент звичайно не існувало.
Церква має кам’яний фундамент, є тризрубною з квадратним бабинцем, трохи більш широкою навою та п’ятигранною апсидою (вівтарною частиною). Під високим вкритим ґонтом дахом заховані пірамідальні верхи зрубів. Над дахом підвищується декоративна главка, зсунута до сходу. Пізніше церква зазнала перебудови: перероблений та збільшений бабинець, розтесані вікна, зруби обшиті тесом. Кронштейни, що підтримували винос даху, замінено дерев’яними стовпами. Сьогодні церква знаходиться у процесі реставрації. Старий ґонт вже замінено на новий, зруби оббиті тесом із свіжого дерева. Дерев’яна, квадратна у плані дзвіниця розташована на південний захід від церкви. Вона двоярусна, каркасна, обшита тесом, з прорізями-голосниками у верхній частині. Дзвіниця церкви також овіяна легендами. Кажуть, що вона має певні чудодійні властивості: своїм дзвоном вона відганяє чорні хмари, які є провісниками грози чи граду. Але це діє, нібито, лише тоді, коли хмари ще далеко.
