Кельменці
Наша віртуальна подорож Буковиною добігає свого кінця. На десерт залишилися лише два райони Чернівецької області - Кельменецький і Сокирянський. Два райони, про які путівники мовчать, а туристи обминають їх десятою дорогою. Бо чітко впевнені в тому, що «тут нічого цікавого немає». Цього року я вирішив перевірити обґрунтованість цього стереотипу. Висновки робити не буду: ви їх зробите самі. Відразу ж хочу зауважити: «Буковиною» цей регіон можна вважати лише умовно: разом з Хотинським та Новоселицьким районами Кельменеччина та Сокирянщина входять до складу історичного регіону «Північна Бесарабія».
Кельменецький район - один з найзагадковіших регіонів Чернівецької області. В районі немає визначних архітектурних пам’яток, проте їх відсутність сповна компенсується природними багатствами Кельменеччини. Навряд чи де береги Дністра виразять вас так, як тут: кам’яні замки, що створила природа, дійсно неповторні. Щоправда, найбільш заворожуючи види дністровських скель відкриваються з протилежного берега - Хмельниччини. Туристична інфраструктура Кельменецького району останніми роками почала трохи становитися на ноги: на березі Дністра вже збудовано декілька туристичних баз. Перші дві з них знаходяться осторонь нашого маршруту: база відпочинку «Дім рибака» в селі Бернове (9 кілометрів від траси) та «Джія» у селі Мошанець (6 кілометрів від траси). В одній з них можна переночувати.
Кельменеччина - це ще й рай для археолога. На території району знаходиться 18 пам’яток археології, серед яких ранньослов'янські земляні укріплення уздовж берега Дністра між селами Вороновиця і Грушівці, давньоруські городища поблизу сіл Ленківці, Нагоряни, Бабин, Бузовиця, поселення трипільської культури поблизу Новоселиці та черняхівської культури поблизу села Комарів та групи курганів різних часів в районі Кельменців, Вартиківців, Ленківців, Мошанця, Берківців, Оселівки, Вороновиці, Вартиківців, Зеленої.
Отже, ми в районному центрі - містечку КЕЛЬМЕНЦІ (перша згадка - 1559 рік, 8,1 тис. мешканців). Перекази кажуть, що поселення з назвою Кельменці заснував лихвар на ім’я Кельман. Декілька разів воно змінювала назву: Кельменешти, Кельменцей, допоки не увійшло до складу радянської України. На початку ХІХ століття Кельменці набули статус волосного центру Хотинського повіту Бессарабської губернії Російської імперії, а поштовхом у розвитку села стало будівництво залізниці Новоселиця - Окниця. Тоді ж було побудовано вокзал залізничної станції Ларга. Маленьку, але симпатичну будівлю вокзалу можна оглянути і сьогодні: станція Ларга знаходиться у 5 кілометрах на південь від центру.
У 1898 році в Кельменцях відкрито першу школу. Статус селища міського типу Кельменці отримали у 1960 році.
Кельменці сьогодні - це цілком сучасний, хоча й трохи сонливий, райцентр з належною інфраструктурою. Здається, тут є все для повноцінного життя: сучасні торговий і спортивний комплекси, система культурно-освітніх закладів, промислові та інші підприємства.
З культових споруд Кельменців виділяється Свято-Михайлівська церква 1892 року - місцева пам’ятка архітектури, та нещодавно збудований молитовний будинок. В центрі встановлено декілька пам’ятників: монумент воїнам-кельменчанам, пам’ятний знак на честь визволення Кельменців та велика братська могила на однойменній площі.
Але справжньою окрасою містечка є паркова зона з трьома ставками, затишними пішохідними алейками та дерев’яними скульптурами.
Кельменецький район - один з найзагадковіших регіонів Чернівецької області. В районі немає визначних архітектурних пам’яток, проте їх відсутність сповна компенсується природними багатствами Кельменеччини. Навряд чи де береги Дністра виразять вас так, як тут: кам’яні замки, що створила природа, дійсно неповторні. Щоправда, найбільш заворожуючи види дністровських скель відкриваються з протилежного берега - Хмельниччини. Туристична інфраструктура Кельменецького району останніми роками почала трохи становитися на ноги: на березі Дністра вже збудовано декілька туристичних баз. Перші дві з них знаходяться осторонь нашого маршруту: база відпочинку «Дім рибака» в селі Бернове (9 кілометрів від траси) та «Джія» у селі Мошанець (6 кілометрів від траси). В одній з них можна переночувати.
Кельменеччина - це ще й рай для археолога. На території району знаходиться 18 пам’яток археології, серед яких ранньослов'янські земляні укріплення уздовж берега Дністра між селами Вороновиця і Грушівці, давньоруські городища поблизу сіл Ленківці, Нагоряни, Бабин, Бузовиця, поселення трипільської культури поблизу Новоселиці та черняхівської культури поблизу села Комарів та групи курганів різних часів в районі Кельменців, Вартиківців, Ленківців, Мошанця, Берківців, Оселівки, Вороновиці, Вартиківців, Зеленої.
Отже, ми в районному центрі - містечку КЕЛЬМЕНЦІ (перша згадка - 1559 рік, 8,1 тис. мешканців). Перекази кажуть, що поселення з назвою Кельменці заснував лихвар на ім’я Кельман. Декілька разів воно змінювала назву: Кельменешти, Кельменцей, допоки не увійшло до складу радянської України. На початку ХІХ століття Кельменці набули статус волосного центру Хотинського повіту Бессарабської губернії Російської імперії, а поштовхом у розвитку села стало будівництво залізниці Новоселиця - Окниця. Тоді ж було побудовано вокзал залізничної станції Ларга. Маленьку, але симпатичну будівлю вокзалу можна оглянути і сьогодні: станція Ларга знаходиться у 5 кілометрах на південь від центру.
У 1898 році в Кельменцях відкрито першу школу. Статус селища міського типу Кельменці отримали у 1960 році.
Кельменці сьогодні - це цілком сучасний, хоча й трохи сонливий, райцентр з належною інфраструктурою. Здається, тут є все для повноцінного життя: сучасні торговий і спортивний комплекси, система культурно-освітніх закладів, промислові та інші підприємства.
З культових споруд Кельменців виділяється Свято-Михайлівська церква 1892 року - місцева пам’ятка архітектури, та нещодавно збудований молитовний будинок. В центрі встановлено декілька пам’ятників: монумент воїнам-кельменчанам, пам’ятний знак на честь визволення Кельменців та велика братська могила на однойменній площі.
Але справжньою окрасою містечка є паркова зона з трьома ставками, затишними пішохідними алейками та дерев’яними скульптурами.