Твір на тему "Як я провів вихідні"
Якщо погода дарує сонячний день після 3-ох тижнів безперервного дощу, то це щастя. А якщо сонячним є цілий вікенд то це велике щастя :)
Спаржа нас таки дочекалася і ми пішли її полювати на ферму. Все життя думала, що її якось треба викопувати, взяла з собою лопаточку і рукавиці городні. Коли ж попросила наглядачку-робітницю на фермі мені показати як ту спаржу збирати, а вона без жодного стьобу підвела мене до рядка рослинок і просто відламала ту частину, що стирчала над землею - я відчула себе такою ну зовсім "засучасненою і обкомп"ютеризованою" істотою, що не вижила б в первісному світі, де древні люди зривали плоди з дерев чи гризли корінці... :)
Але спаржа була дуже смачна, такої солодкої ще ніколи не пробувала, от що значить зібрані своїми руками плоди :)
Загалом вихідні були насичені незважаючи на те, що нікуди далеко від дому ми не вибиралися.
Помалу таки підсіли на Ceilidh dance, нарешті знайшли місце, куди люди приходять не для того, щоб "перекантувати час" а щоб дійсно з задоволенням пострибати і повеселитися. I wish the tango club in Oxford is the same...
А ще в Оксфорді на цих вихідних почались Art weeks. Я виписала всі фотовиставки і ми встигли відвідати 5 з 20-ти... ще залишили трохи на наступні вихідні :) Познайомились з надзвичайно цікавими людьми. Один фотограф - автор фантастичної колекції фото 60-70их років, чорно-білі фото, я б віднесла їх до street photography. Настільки чудово передають відчуття тої епохи... Радила йому спробувати видати книгу, від віднікувався, мотивував тим, що людям це буде нецікаво і що багато конкурентів... дивно, коли я намагалась знайти якісь цікаві фотоальбоми Британії давніших часів - знайшла один, що вартий уваги... недооцінює себе ця людина.
Автор іншої виставки - фотокореспондент, побував напевне у всіх країнах світу, надзвичайно цікава людина, яку я зразу ж почала доколупувати зі своїми "британськими питаннячками" типу "а чим для вас є королева", "а як ви відчуваєте британськість" і т.д. Здається йому було приємно поспілкуватися з нами і нам було надзвичайно цікаво (я в таких ситуаціях повністю забуваю, що моя англійська ну зовсім шкутильгає і в мене починається безперервний потік корявих фраз з жахливою граматикою, але тоді мені вже байдуже ;) ).
А на завершення чудового вікенду "відбувся концерт"! В одному з найкрасивіших і найдавніших коледжів оксфордського університету - Байліль - піаніст і віолончеліст грали Брамса і Рахманінова. Грали божественно. Публіка була дуже парадна - чоловіки в мантіях, жінки в темних платтях, а зі сцени лунав Брамс. Доречі, що різко кинулося в вічі - при всій моїй повазі Рахманінов на порядок не дотягує до Брамса. Це просто не до порівняння...
Під-час виконання творів Брамса уява малює надзвичайні картини життя, що природньо розвиваються і змінюються відповідно до музики. Загалом його твори дають відпочинок душі, очищають свідомість від лишніх думок. Люблю Брамса...
Ну що ж, тепер протягом робочого тижня доведеться встигнути зробити все те, що було заплановано на вихідні...
Спаржа нас таки дочекалася і ми пішли її полювати на ферму. Все життя думала, що її якось треба викопувати, взяла з собою лопаточку і рукавиці городні. Коли ж попросила наглядачку-робітницю на фермі мені показати як ту спаржу збирати, а вона без жодного стьобу підвела мене до рядка рослинок і просто відламала ту частину, що стирчала над землею - я відчула себе такою ну зовсім "засучасненою і обкомп"ютеризованою" істотою, що не вижила б в первісному світі, де древні люди зривали плоди з дерев чи гризли корінці... :)
Але спаржа була дуже смачна, такої солодкої ще ніколи не пробувала, от що значить зібрані своїми руками плоди :)
Загалом вихідні були насичені незважаючи на те, що нікуди далеко від дому ми не вибиралися.
Помалу таки підсіли на Ceilidh dance, нарешті знайшли місце, куди люди приходять не для того, щоб "перекантувати час" а щоб дійсно з задоволенням пострибати і повеселитися. I wish the tango club in Oxford is the same...
А ще в Оксфорді на цих вихідних почались Art weeks. Я виписала всі фотовиставки і ми встигли відвідати 5 з 20-ти... ще залишили трохи на наступні вихідні :) Познайомились з надзвичайно цікавими людьми. Один фотограф - автор фантастичної колекції фото 60-70их років, чорно-білі фото, я б віднесла їх до street photography. Настільки чудово передають відчуття тої епохи... Радила йому спробувати видати книгу, від віднікувався, мотивував тим, що людям це буде нецікаво і що багато конкурентів... дивно, коли я намагалась знайти якісь цікаві фотоальбоми Британії давніших часів - знайшла один, що вартий уваги... недооцінює себе ця людина.
Автор іншої виставки - фотокореспондент, побував напевне у всіх країнах світу, надзвичайно цікава людина, яку я зразу ж почала доколупувати зі своїми "британськими питаннячками" типу "а чим для вас є королева", "а як ви відчуваєте британськість" і т.д. Здається йому було приємно поспілкуватися з нами і нам було надзвичайно цікаво (я в таких ситуаціях повністю забуваю, що моя англійська ну зовсім шкутильгає і в мене починається безперервний потік корявих фраз з жахливою граматикою, але тоді мені вже байдуже ;) ).
А на завершення чудового вікенду "відбувся концерт"! В одному з найкрасивіших і найдавніших коледжів оксфордського університету - Байліль - піаніст і віолончеліст грали Брамса і Рахманінова. Грали божественно. Публіка була дуже парадна - чоловіки в мантіях, жінки в темних платтях, а зі сцени лунав Брамс. Доречі, що різко кинулося в вічі - при всій моїй повазі Рахманінов на порядок не дотягує до Брамса. Це просто не до порівняння...
Під-час виконання творів Брамса уява малює надзвичайні картини життя, що природньо розвиваються і змінюються відповідно до музики. Загалом його твори дають відпочинок душі, очищають свідомість від лишніх думок. Люблю Брамса...
Ну що ж, тепер протягом робочого тижня доведеться встигнути зробити все те, що було заплановано на вихідні...