Про сумне
Позавчора увечері в мене на очах машина збила жінку. На щастя, не насмерть, навіть слідів крові я не бачив. Але виглядало це все жахливо і судячи з шокового стану жіночки і її криків, стукнуло її нормально. Найобразливіше те, що сталося це на пішохідному переході (!) на вул. Зеленій у Львові. Жіночка молода, може ще й років тридцяти немає. Мабуть, поверталася додому, до сім'ї, вийшла собі з маршрутки і почала переходити дорогу перед маршруткою. Певно, жіночка дуже несподівано з'явилася на переході і водій не встиг зреагувати. Але ж за правилами водій повинен був скинути швидкість на переході! Тим більше, перед машиною стояла маршрутка, з якої виходили люди. Але замість того, щоб зупинитися, воділа вирішив чимшвидше об'їхати маршуртку... Об'їхав, блять. Водій, до речі, і не схожий на якогось ліхача, нормальний дядько, років п'ятдесяти. Коли вийшов з машини, схопився за голову, потім позбігалися люди, почали допомагати жіночці. Після побаченого мені захотілося чимшвидше вернутися додому, закритися на ключ, забитися десь в куток і не виходити три дні. Дехто каже, що ходити в гори дуже небезпечно - мені здається, що переходити вулицю в сто разів небезпечніше.