не рівний час.
"Добре, коли тобі сняться підпільники та герої.
Погано, коли їх поява на тебе тисне.
Ця влада посилює в мені любов до холодної зброї.
Ця держава позбавляє мене почуття вітчизни"
Сергій Жадан "Вогнепальні та ножові"
Вчора ми і справді прокинулись в іншій країні. В країні, де беркутівці б'ють ногами уже лежачих людей, кийками-жінок і навіть зачіпають дітей, в країні, де людям доводиться ховатись за воротами церкви, щоб залишитись неушкодженими (здійснивши екскурс в історію- востаннє за тими воротами церкви люди ховалися від монголо-татарської навали, дивно тільки, що тепер у 21 столітті в незалежній країні доводиться так ховатись, правда, вже від своїх). Ми прокинулись в країні, де комунальники зранку відмивали кров з Майдану. В країні, де чітко розповідають і доводять, що ти пусте місце. Певно, мені навіть не вистачить слів-варто просто подивись будь-яке відео і кожен сам нутром відчує, де ми прокинулись. Я не цитуватиму статей Констиуції про цінність людини, бо опісля останніх подій вона така ж реалістична, як книга казок у мене на полиці.
До того багато людей не знало, чому вони стоять на майдані-хтось стояв і справді за те, щоб країна стала асоційованим членом ЄС, інші-бо набридли рішення влади, котрі вона приймає сама для себе і це вже стало останньою краплей, ще якісь просто ішли, бо були під чарами атмосфери патріотизму і загального піднесення.
Опісля ж нічного вчорашнього кожен чітко знав, для чого іде на площу власного міста чи їде до Києва. Пишу про все сьогодні, бо ходила і я. І бачила обличчя людей-людей, які від злості вже здатні на все, очі старших поколінь, які телефонами повідомляли: "так, я вже через годину сідаю на потяг" і ти по тих очах бачиш, куди і для чого вони їдуть. Вже другий день у нас нема інших нових, враховуючи всі соціальні мережі. Поети, співаки, актори, політики, лікарі, вчителі - всі на одну тему.
Тепер ми просто вже за себе.
Сьогоднішній Майдан зібрав 500 тисяч людей. І я пишаюся. Бо є речі, яких не можна прощати, про які не можна змовчати.
І ти можеш не бути обізнаним чи обізнаною в політиці та в стані речей в державі.
Але ти не можеш не бути Людиною. В цей зовсім не рівний час.
Погано, коли їх поява на тебе тисне.
Ця влада посилює в мені любов до холодної зброї.
Ця держава позбавляє мене почуття вітчизни"
Сергій Жадан "Вогнепальні та ножові"
Вчора ми і справді прокинулись в іншій країні. В країні, де беркутівці б'ють ногами уже лежачих людей, кийками-жінок і навіть зачіпають дітей, в країні, де людям доводиться ховатись за воротами церкви, щоб залишитись неушкодженими (здійснивши екскурс в історію- востаннє за тими воротами церкви люди ховалися від монголо-татарської навали, дивно тільки, що тепер у 21 столітті в незалежній країні доводиться так ховатись, правда, вже від своїх). Ми прокинулись в країні, де комунальники зранку відмивали кров з Майдану. В країні, де чітко розповідають і доводять, що ти пусте місце. Певно, мені навіть не вистачить слів-варто просто подивись будь-яке відео і кожен сам нутром відчує, де ми прокинулись. Я не цитуватиму статей Констиуції про цінність людини, бо опісля останніх подій вона така ж реалістична, як книга казок у мене на полиці.
До того багато людей не знало, чому вони стоять на майдані-хтось стояв і справді за те, щоб країна стала асоційованим членом ЄС, інші-бо набридли рішення влади, котрі вона приймає сама для себе і це вже стало останньою краплей, ще якісь просто ішли, бо були під чарами атмосфери патріотизму і загального піднесення.
Опісля ж нічного вчорашнього кожен чітко знав, для чого іде на площу власного міста чи їде до Києва. Пишу про все сьогодні, бо ходила і я. І бачила обличчя людей-людей, які від злості вже здатні на все, очі старших поколінь, які телефонами повідомляли: "так, я вже через годину сідаю на потяг" і ти по тих очах бачиш, куди і для чого вони їдуть. Вже другий день у нас нема інших нових, враховуючи всі соціальні мережі. Поети, співаки, актори, політики, лікарі, вчителі - всі на одну тему.
Тепер ми просто вже за себе.
Сьогоднішній Майдан зібрав 500 тисяч людей. І я пишаюся. Бо є речі, яких не можна прощати, про які не можна змовчати.
І ти можеш не бути обізнаним чи обізнаною в політиці та в стані речей в державі.
Але ти не можеш не бути Людиною. В цей зовсім не рівний час.