Траур

[alex_strelok]

Чорний дощ тече по скронях молодих,
Чорні хмари сіре небо заступили,
Чорні роки все століття захопили -
Кулаком йому заціпили під дих.
    Він живе немовби зомбі у труні,
    Час приходить - прокидається. Ще в сні
    Його ноги його тягнуть уперед,
    Його руки його хочуть вкутать в плед.
Він не бачить, що він робить і кому,
Його розум не належить вже йому,
Його сонце вже давно не наднова,
Його мозок вже не там, де голова.
    Руки крутять щось до пізніх вечорів,
    До тих пір, поки не скажуть, що “згорів”.
    Він не дивиться угору - в небеса,
    Бо давно їх полишила вже краса.
Гляньте - кожному вже видали труну,
Кожному свою, та все ж одну,
Кожен свічку вже до смерті запалив,
Вечір став - і кожен у труні спочив.
    Завтра знову його ноги підіймуть,
    Поведуть його на вже пройденний путь,
    І немає з цього кола вороття,
    Бо в дитинстві він не мріяв до пуття.
Люди гляньте - подивіться навкруги,
Як ріка велично б’ється в береги,
Як в гаю луна десь соловейка спів,
Як цей світ прекрасним нам Господь зробив.
    Що ви хочете собі - лише труну?
    Щоб прокинутись - з життям гратись в війну.
    Щоб щовечора в труні своїй спочить.
    Що вам більше геть нема чого робить?
Якщо так, то ви - дурні...
        13.09.99
        м. Черкаси