Женці

[alex_strelok]

Чотири вершники летять, летять по світу без спочину,
А нам нема куди тікать, ніяк сховатись й на хвилину.
По небу мчать, в руках мечі, за ними Смерть летить з косою,
Нас здоганяють уночі й коли трава зійде росою.
Збивають в пил, рубають нас(усих - чи праведних, чи грішних),
І трупи у пилу лежать й життя лиш згадують колишні.
А їх - чотири, а вони - летять і думають про волю,
Щоб так не гнатись за людьми, а щоб промчатися по полю,
Вдихнути лану аромат, лежати в травах до світанку,
Коня повести напувать з відра, стоїть що біля ганку,
Щоб радо сонце зустрічать, і щоб до нього поскакати,
Його, звичайно, не впіймать й вернутися в свої пенати.
Їм стать хотілося б людьми, простими, не Женцями Долі,
І жить у мирі щоб змогли, нікому не завдати болю.
Але летять, бо світ не їх, не їх бажання тут закони,
Летять і нищать вся і всіх, поки не стрінуть перепони.
Тоді з коней вони зійдуть, додолу вклоняться Цареві,
Мечі свої разом складуть, і піхви впадуть там сталеві.
І їм прощення прилетить з царевих вуст - вони всі встануть
І підуть, так як хочуть, жить, аж поки світ цей не розтане.
                9.05.99 м. Черкаси