Лісова пісня
Click to viewВчора абсолютно випадково і неочікувано потрапив у Театр Курбаса (в якого, до речі, є власний ЖЖ teatr_kurbasa) на Лісову Пісню. Загалом нечасто буваю у театрах, а тут до свого сорому взагалі ніколи раніше не був. Тим цікавіше було прийти.
Я дуже радий, що пішов - спектакль сподобався і багато в чому здивував. Найперше, що здивувало - це сцена. В звичному розумінні її немає. Глядацькі крісла розставлено по периметру невеликого залу і все дійство відбувається на одному рівні з глядачами, буквально в метрі від них. Більше того - глядачі раз-по-раз самі стають учасниками вистави. Їх то просять заспівати, актори присідають біля них (чи взагалі їм на коліна), проголошуючи свої монологи, бігають поміж глядачами:)
Навіть сидячи на балконі відчуваєш свою близькість до ходу подій, коли прямо біля тебе з темряви беззвучно виринає актор та починає підспівувати солісту на сцені. А відспівавши так само беззвучно зникає. А як вони співають! Емоційний народний спів у поєднанні з чудовою акустикою насправді бере за душу. Ця фраза звучить дуже шаблонно, але це насправді так. Принаймні в мене не раз по спині пробігали мурахи:) До речі однією з солісток є Тамара Горгішелі.
Загалом описати всі емоції неможливо та й непотрібно - тому раджу не пошкодувати часу та сходити на виставу. Воно того варте.