Рейки у небо. Монастир Монсеррат та його гірська залізниця: alex

alex_shutyuk

Рейки у небо. Монастир Монсеррат та його гірська залізниця

Jun 21, 2020 00:46

Продовжую розбирати фото з різних поїздок і сьогодні хотів би розказати про гірський монастир Монсеррат на Барселонщині, який мало того, що сам по собі виглядає, наче декорація до Володаря Перснів, та ще й його транспортне сполучення із довколишнім світом змушує здивовано відкривати рота та питати у самого себе - "А що, так можна було?". Словом - поїхали кататися на незвичній залізниці та милуватися епічними краєвидами.

2. Монастир Санта-Марія де Монсеррат знаходиться за 50 кілометрів на схід від Барселони та морського узбережжя (запам'ятайте цю цифру), добратися туди можна кількома різними способами і один з них - електричка, сісти на яку можна на підземному вокзалі в районі Площі Іспанії.

3. Головна візитівка Площі Іспанії - копії венеційських веж, які височіють на одному з її кутів. Венеційські вежі, Площа Іспанії... Логічно :) Цікаво, що навіть попри весь каталонський сепаратизм площа зберегла свою назву.

4. Під площею є станція метро, з якої можна, не піднімаючись на поверхню, перейти на станцію електричок, які ходять в сторону Монсеррата. Важливий момент - електричка не їде у сам монастир, а проїжджає повз нього біля підніжжя гори, тому щоби потрапити нагору потрібно робити пересадку на інший потяг чи канатну дорогу - кому що більше подобається. Квиток, у який входить обидва цих потяги туди-назад коштує 23 євро і купити його можна прямо тут на станції.

5. У Каталонії є два типи електричок - одні підпорядковуються іспанськй державній залізниці Renfe, а інші - транспортному департаменту Каталонії. При цьому, ренфівські поїзди ушатані та бруднуваті, а каталонські - чисті та доглянуті. Сьогодні ми будемо кататися на каталонських поїздах.

6. Вхід до вагона не безбар'єрний.

7. Наш поїзд м'яко мчить вузькою метровою колієї, регулярно розганяючись до 120 км/годину.

8. Пейзажі довкола переважно індустріальні, але подекуди проскакує старовина, як ось цей Міст Диявола у містечку Марторел. Взагалі-то справді старою тут є лише велика арка ліворуч. Сам міст, збудований у 1283 році, зруйнували під час громадянської війни 1939-го, після чого відбудували у 1965-му.

9. І ось вже за вікном показалися гори, до яких ми прямуємо і десь там нагорі є наш пункт призначеня. На фоні зелені видно жовту кабінку канатної дороги - щоби сісти на неї потрібно виходити з електрички на станції Monserrat-Aeri. Але ми будемо пересідати на гірську залізницю Monserrat Cremallera, тому нам потрібно виходити на наступній станції - Ministrol de Monserrat.

10. Пересадка проста і зрозуміла, шукати нічого не потрібно. Виходиш з одного поїзда, їдеш з усіма до кінця платформи і там вже стоїть наступний - на фото вдалині видно його зелений дах. Розклади поїздів синхронізовані так, що всі якраз спокійно встигають пройти вздовж перону та розсістися.

11. Рушаємо.

12. Після ще однієї проміжної зупинки наш вагон починає стрімко набирати висоту. Приблизно на середині шляху є місце для роз'їзду із зустрічним потягом - ось його вже видно попереду.

13. Містечко, у якому ми пересідали кілька хвилин тому вже видніється вдалині внизу.

14. Трохи ліворуч від автотраси видно проміжну зупинку нашого потяга, збудовану поряд з великим перехоплюючим автопаркінгом.

15. Весь підйом триває близько 15 хвилин і ось наш потяг вже висаджує пасажирів на кінцевій станції. Добре видно третю зубчасту рейку, чіпляючись за яку, потяг долає крутий гірський підйом. Вагончики, до речі, побудували швейцарці з фірми Штадлер, які чудово знаються на будівництві поїздів для гірської місцевості.

16. Трохи історії. Першу зубчасту залізницю до монастиря запустили ще у 1892 році, щоби доправляти нагору паломників, яких ставало все більше. Дуже швидко цей маршрут став одним з найпопулярніших у Каталонії. Але у 1957 році через погані фіаннсові результати та інцидент 1953 року залізницю закрили і автомобіль став єдиним способом добратися нагору.
Щоправда, число паломників продовжувало зростати, тому все це дуже швидко призвело до того, що гірський серпантин, що веде до монастиря, постійно стояв у заторі, а всі наявні парковки завжди були переповнені. Тому дуже скоро почалися розмови, що залізницю потрібно відродити.
Розробка проекту нової залізниці почалася у 1991 році, а у 1999 його завершили. Будівельні роботи стартували у 2001 році, а вже у липні 2003 року поїзди привезли на вокзал Монсеррата перших пасажирів.

17. Сам вокзал виглядає так.

18.

19. Причому більша частина станції з платформами заховалася під площею - на поверхні лише компактна вхідна група з холом.

20.

21. Перші монахи поселилися тут більше 1000 років тому - у 880 році. З тих пір монастир багато разів перебудовувався, двічі був спалений Наполеоном, потім знову перебудовувався. Теперішній фасад монастиря з високою квадратною вежею збудували у 1968 році за проектом іспанського архітектора-модерніста Франциско Фолгуери.

22. Схоже, що брили для стін монастиря тесали десь не подалік - їх колір дуже схожий на колір скель, що нависають над монастирем.

23. Цікаво, що у деталях монастир виглядає як повноцінне місто з усіма необхідними вуличними деталями.

24. Високі будівлі, широкі тротуари, розкидисті дерева, сучасні лавочки, красиве мощення та натовпи людей. Дивлячись на фото, важко повірити, що це не повнорозмірне місто на 100 тисяч мешканців. Оскільки людей тут завжди багато, на території монастиря є кілька великих кафе-їдалень. Праворуч якраз вікна однієї з них.

25. Всередині за принципом нашої Пузатої Хати можна набрати перше, друге, компот і навіть вино, якщо є таке бажання.

26. Бадьорий осінній дощ додав атмосферності.

27.

28. Окрім гірської залізниці є також фунікулер, яким можна піднятися ще вище. Трохи згодом ми це зробимо, а поки ще погуляємо територією.

29.

30. Будівлі побудовані з таким розмахом, що здається, ніби вони телепортувалися сюди з центральних проспектів Барселони.

31.

32.

33. Перші краплі дощу швидко розігнали людей з вуличної тераси ще однієї великої кафе-їдальні.

34. Всі розбіглися, а величний пейзаж довкола залишився.

35.

36. Долиною тече річка Льобрегат, друга за довжиною у Каталонії, яка починається у горах та впадає у Середземне море поблизу аеропорту Барселони. Міст Диявола, про який я згадував раніше, перекинувся саме через неї.

37. Якесь місто вдалині.

38. Ідеальний будинок для соціопата.

39.

40. Тротуар, що йде вздовж монастиря майже висить у повітрі. До речі, на території є великий готель, у якому можна було орендувати кімнату, але схоже, що без виду на шикарну панораму довкола. Але все одно круто мати можливість прокинутися тут на світанку та побачити, як сонце встає над горами.

41.

42.

43. Несподівана вулична торгівля. Душевно :)

44. Екскурсійні чудо поїзди завжди виглядають максимально недолуго, але цей вийшов у цьому плані на новий рівень.

45. Дощ посилюється, а ми йдемо на фунікулер, щоби піднятися ще вище. Звертаємо увагу на красиву та акуратну вивіску.

46.

47. Забув сказати - поїздка на фунікулері також входить у вартість комбінованого квитка, який ми купили ще у Барселоні.

48. Починаємо підйом назустріч сонцю, яке несподівно показалося з-за хмар.

49. Монастир внизу стрімко зменшився до розміру іграшкового.

50.

51. Біля верхньої станції фунікулера живе котик.

52. Нагорі є розгалужена мережа стежок-хресних доріг, які петляють довкола скель і люди неспішно розбредаються у різні сторони.

53. Над горизонтом повзе гроза.

54. Стежки зроблені ну дуже капітально.

55. Як завжди у таких випадках, фото не передають і сотої частини того, що відчуваєш, коли бачиш це вживу.

56.

57. Прекрасне місце для перекусу. Головне добре прибрати після себе.

58.

59.

60. Місто у долині накриває дощем.

61. Дощ таки доповз до нас. Петляючи довкола гір, доріжка поступово спускалася все нижче і у якийсь момент виявилося, що йти пішки до монастиря вже лишилося менше, ніж вертатися нагору до станції фунікулера.

62. Дорогою зустрілася невелика капличка. Люди заховалися від дощу під навісом.

63.

64.

65. Басейн?

66. І от після чергового повороту нарешті стає видно монастир.

67. У небі над долиною почала промальовуватися веселка.

68.

69. Які все-таки ці будівлі крихітні на фоні скель, що над ними нависають.

70. Одну з великих монастирських їдалок збудували на колонах над скелями схоже десь у 1960-х роках.

71. Вид в сторону Барселони.

72. Точніше не в сторону, а прямо на Барселону. Вже потім на фото побачив, що синева на горизонті це не атмосферна димка, а море з портами та кораблями у ньому. Відстань по прямій - трохи більше 50 км.

73. Черговий гірський вагончик прибуває на вокзал.

74. Ще трохи довколишніх краєвидів.

75. Якщо я не помиляюся, то це місто Марторел, у якому, до слова, знаходиться головний завод іспанського автовиробника Сеат.

76.

77.

78.

79.

80. Тільки зібралися йти з оглядового далі, як сонячні промені нарешті доповзли до монастиря, зробивши картинку об'ємною.

81.

82. Вид на оглядовий майданчик, з якого були зроблені попередні фото.

83. І ось ми вже майже спустилися вниз.

84.

85. Парк поряд наповнений пам'ятниками різним заслуженим релігійним діячам та діячкам.

86.

87. Дах будівлі з кафе-їдальнею одночасно є центральною площею монастиря. Зараз і ми туди піднімемося. Якщо Вікіпедія не бреше, то бували випадки, коли тут на великі релігійні свята одночасно збиралося понад сто тисяч прочан.

88. Асфальт доріжки живописно потріскався, щоби стати більш схожим на бруківку.

89.

90. Господарське подвір'я у дальньому кутку. Мабуть я єдиний, хто його сфотографував.

91. Як раз у ці дні почалася чергова хвиля демонстрацій за відокремлення Каталонії від Іспанії, тому на багатьох вікнах можна побачити каталонські прапори.

92. Ворота до центральної площі.

93.

94. Не уявляю, як тут могли поміститися сто тисяч людей. Принаймні тепер із забезпеченням соціального дистанціювання це точно неможливо.

95.

96.

97.

98. За лаконічними фасадами будівель Франциско Фолгуери заховався фасад головної базиліки монастиря. Зараз ми пройдемо у сірі двері та все побачимо.

99. Базиліку тут заснували у 16-му столітті, але після візиту Наполеона у 1811 році все довелося капітально відбудовувати.

100.

101. Інтер'єр. Місцевий хор хлопчиків є одним з найстаріших у Європі.

102. Трохи сучасного мистецтва у внутрішньому дворі.

103.

104. Сідаємо у поїзд та спускаємося вниз.

105. Як виявилося, з посадкою на зворотній гірський поїзд можна було не спішити. Справа у тому, що до кінцевої станції доїжджають не всі рейси, а лише ті, які мають стиковку з транзитною електричкою. Відповідно на цих рейсах ходять спарені вагони, У інших випадках вагончики доїжджають лише до проміжної станції біля перехоплюючого автмобільного паркінга. Довелося виходити та ще 20 хвилин гуляти пероном у очікуванні наступного рейсу.

106. Балки, що тримають накриття платформ, зроблені з дерева. Не знаю, чи так було задумано, але їх колір дуже гармонійно поєднується з зеленим кольором вагонів. Ну і взагалі використання дерева у таких місцях це вищий пілотаж.