Квиток у один кінець
Ідея поїхати у Коропець виникла спонтанно напередодні Дня Незалежності. Гортаючи карту у пошуках "куди б поїхати", я набрів на це невелике містечко на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей. Несподіваний помпезний палац із парком у центрі, Дністровський каньйон поряд та ідилічні пейзажі довкола - що ще потрібно для невеликої мандрівки вихідного дня?
2. Бувають такі розслаблені поїздки, у яких без особливого планування все ніби саме собою йде гладко і ти настільки віддаєшся цій течії, що навіть якісь нестиковки починаєш сприймати не як проблему, а як невелику пригоду, яка лише додає позитивних вражень та емоцій.
Доїхати до Франківська без зайвих попутників у купе, неспішно поснідати у вокзальній кафешці (до речі, у Франківську вона дуже пристойна), неспішно вийти з вокзалу та відразу ж сісти на екс-зальцбурзький тролейбус, що бадьоро їде на автостанцію.
- Доброго дня, скажіть будь ласка, що є найближче на Коропець?
- А от якраз за 5 хвилин відправляється автобус.
- Підходить!
3. Від Франківська до Коропця приблизно 50 км, які автобус їде близько двох годин. Особливо важко даються останні 15 км після з'їзду з траси.
4. Дорога тут просто жахлива. Автобус повзе, розхитуючись на ямах, деякі з яких йому доводиться об'їжджати впритул до чималеньких урвищ - місцевість тут горбиста і дорога починає нагадувати гірські серпантини.
5. Зупинка по дорозі.
6. Близько полудня автобус доповзає до пункту призначення. Спроба дізнатися у місцевих коли буде зворотній рейс приносить несподівану відповідь - "Так сьогодні вже не буде." Ну що ж, так навіть цікавіше :)
7. Центральна вулиця.
8. Селищна рада. Датою заснування Коропця вважається 1421 рік і зараз його населення складає близько 3300 людей. До речі, тут народився відомий меценат та громадський діяч Богдан Гаврилишин.
9. Намальована від руки афіша.
10. Як виявилося, зворотній автобус до Франківська таки був, але він проїхав центральною вулицею буквально через 10 хвилин після нашого приїзду.
11. І ось перед нами головна архітектурна пам'ятка Коропця - палац графа Бадені.
12. Перший палац на цьому місці побудував на початку 19 століття Стефан Потоцький. А вже наприкінці 19 століття ця земля переходить у власність поляка італійського походження графа Станіслава Бадені, який відразу починає перебудову палацу згідно своїх смаків. Будівля, завершена 1906 року, стала двоповерховою із фігурним дахом. На першому поверсі знаходилися бальна зала, бібліотека, їдальня та каплиця, а на другому - житлові кімнати.
Палац дуже сильно постраждав у Першу світову війну, однак після її завершення власники відновили його практично у первісному вигляді.
13. Зараз палац стоїть зачинений. Робітники, що ходили по території з бензопилами, сказали, що всередині нічого немає, "тільки стелі валяться".
14.
15. Цікаво, що попри свою покинутість будівля загалом виглядає досить достойно та не справляє враження руїни.
16.
17. Площа перед палацом зараз має вигляд асфальтованого плацу, на протилежному боці якого стоїть будівля інтернату.
18.
19. Так палац виглядав між Першою та Другою світовими війнами (фото звідси)
20. Хотів знайти фото інтер'єрів палацу, але замість них натрапив на новину про плани реставрації із перетворенням його на готель. Реставрація, звісно, діло потрібне та важливе, але те, що зображено на площі перед будівлею це лютий треш.
21. У цьому відео кажуть, що на все планують витратити 100 млн. грн.
Click to view22. До речі, розбивкою парку довкола займався ніхто інший, як Арнольд Рьорінг, той самий, який є, наприклад, автором Стрийського парку у Львові. На момент заснування площа палацового парку становила близько 200 га і тоді за ним доглядало 30 садівників. Зараз від колишньої розкоші вже мало що залишилося, але вікові екзотичні дерева досі нагадують, що все це не просто так.
23. Ось, наприклад величезне дерево гінкго, унікальна рослина, яка є перехідною формою від хвойних до листяних.
24. А ось велетенський багатостовбуровий платан.
25.
26. Якраз у цей момент стало зрозуміло, що чоловіки із бензопилами ходили по території не просто так - на протилежному кінці стадіону із гуркотом та тріском почала валитися гігантська тополя заввишки із 9-поверховий будинок. Вперше бачив падіння настільки великого дерева. Видовище було настільки вражаючим, що я згадав про фотоапарат у руках лише у момент, коли все вже закінчилося і лише пил висів у повітрі.
27. При падінні тополя поламала ще кілька дерев довкола себе. Позаду дерев видно русло одного із потоків, який колись протікав крізь парк та згодом впадав у Дністер. У статтях про палац пишуть, що колись через потік були перекинуті красиві містки. Зараз їх вже не видно.
28. Виходимо до тильної сторони палацу. Поміж колонами видно високі вікна бальної зали.
29. Подекуди видно тріщини, але загалом фасадна ліпнина збереглася дуже добре.
30.
31. Але час йти далі в сторону Дністра.
32. Повертаємося на центральну вулицю і за кількасот метрів звертаємо з неї на дорогу, що веде до села Стигла.
33. Ну як, на дорогу... Марсохід Curiosity тут був би якраз доречним.
34. Симпатичний кам'яний будинок під черепичним дахом.
35.
36. Нарешті з-за дерев стає видно вигини Дністра.
37. Вздовж дороги усе засаджено горіхами та яблунями.
38.
39. Прямо понад рікою є чудове місце для пікніків чи романтичних посиденьок із шикарним краєвидом. Уявляю, наскількі розкішними заходами Сонця можна милуватися, сидячи на цих лавках.
40. Внизу під нами несе свої води Дністер. Цікаво, що ми дивимося на нього з Тернопільської області, а на протилежному березі вже Івано-Франківська.
41.
42.
43. Зелені пагорби на горизонті, спів птахів, теплий вітер та сонце, що пробивається крізь гілля вишні - це місце варте того, щоби побути тут наодинці з власними думками. Чи не наодинці.
44. Але ми йдемо далі.
45.
46. Подолавши верхню точку пагорба, дорога починає спускатися вниз до ріки.
47. Проходимо крізь село Стигла.
48. І виходимо до Дністра. Тут біля води також є стіл, тільки сидіти за ним вдень занадто спекотно, бракує тіні.
49. Дністер.
50. Плавучий пікнік. Хочеться вірити, що ці джентльмени не кидають своє сміття у воду.
51. Рибалка, що підгріб до берега, привітався, спитав, як справи та пригостив яблуком.
52. Вертаємося назад.
53.
54. Па-па, Дністер!
55.
56.
57. Міст через річку Коропець, притоку Дністра.
58. І ось ми знову у самому центрі Коропця і тепер наше головне завдання добратися звідси назад до Франківська. Здавалося, що селище вимерло і вся активність зосередилася біля магазину госптоварів.
59. Власник магазину окреслив можливі шляхи евакуації. Варіантів було небагато - або чекати дві години на автобус до Бучача (25 км у протилежну від Франика сторону) і там вже сідати на щось до Франківська, або брати таксі, яке довезе до траси, де можна буде піймати попутний автобус, який ходить кожні 15 хвилин.
Усі присутні біля магазину навідріз відмовилися їхати в сторону траси - "та там же дороги нема, а я тільки ходову поремонтував".
60. Зрештою, таки знайшовся сміливець, який погодився подолати 15 км ям та колдобин за скромну винагороду у 200 грн.
61. Так закінчився Коропець. Прекрасна природа довкола, цікава спадщина, але при цьому відрізаність від зовнішнього світу та відчуття безвиході у повітрі. Чи мають такі місця майбутнє? Як гадаєте?
Дивіться також:
Нетуристичні Карпати
Прогулянка Косовом
Прогулянка Бережанами
