Re: отчет от М-Шаманаalex4alexJune 30 2011, 07:53:44 UTC
... продолжение ...
КП2 - рай вдруге за день. Професійний техогляд + гаряча їжа + сухий одяг + пайок = впевненість в неадекватній і миготливій свідомості, що залишилась дрібниця у 86 км.. Повеселила палатка, з якої лунали дивні звуки, часом висувалась рука із викриком "Чаю!" та виглядали різні голови, рядом сидів b14 та трусився від холоду так, що спочатку я злякався і подумав "Епілепсія! Терміново шукати ложку та рушник!", при чому він категорично відмовлявся залазити в палатку - видно щось таки знав.
Їду, після відпочинку організм відмовляється працювати, мерзну. Якось прогрівся, але м’язи постійно відключаються, зупиняюсь кожні 20-30 хв.. Знову лякаю мишей голими присіданнями, салфетки скінчились - дякую організаторам за мануал. Заповзаю на полігон. І десь на середині полігону настає просвітлення свідомості - м’язи відмовили повністю, темніє (а фара дома), гіпоглікемія, шлунок вже не сприймає глюкозу ні в якому вигляді і попереджає про готовність вернути назад будь що, телефон не ловить, а я стою біля велосипеда з диким бажанням лягти на пару хвилин прямо на дорогу посеред не дуже людної місцевості і подрімати, а в голові єдина думка "І що я тут роблю?".
Відсутність адекватної відповіді викликає дику злість на самого себе, оскільки, вертаючись до початку звіту - це і є наслідок недооцінки поставленого завдання і переоцінки себе. Ясно, що це не є щось екстра, і яворівський полігон - не Гімалаї (але з такою тенденцією все до цього іде і в мене є перспективи), але співвідношення мого географічно-психічно-фізичного положення і терміну "марафон" не є адекватним. Дика злість на самого себе вивільнила таку кількість епінефрину з наднирників, що дальше я спокійно поїхав на ньому, як на допінгу.
На виїзді з полігону на КП стоїть b14 і перекурює з солдатиком. Перекур на 281 кілометрі з виглядом "виїхав за хлібом" і байками про армію моя свідомість відмовилась сприймати. Через пару км бачу вогники на дорозі - Алекс з компанією бавляться в заміну камери вночі. Хлопці радісно відмітили в мене відсутність світла і побажали приємно потрахатись в темряві, міняючи камеру після якоїсь ями - душевні люди.
Звідси - правило нуба "Якщо ви виїжджаєте в 10 ранку за хлібом - візьміть презервативи і ліхтарик - ніхто не знає, де застане ніч." Далі підйом біля Буди, якого я боявся більше ям на дорозі а в результаті - заїхав на одному диханні, як після сніданку, можливо без ліхтарика він не такий страшний. Фініш, де я, схопивши салфетки в дружини, побіг в останнє привітати мишок за кущами (якщо когось цікавить фізіологічні основи срачки в недосвідчених марафонців - можу описати окремо). Віддавши 84 грн за медальку, щоб мої майбутні діти пам’ятали, що тато не завжди приймав адекватні рішення, ми з дружиною відвезли АВ додому.
Хоча була крамольна думка віддячити йому за незабутні враження, відтранспортувавши разом з велосипедом десь подалі від Львова - може би це спасло в майбутньому не одного нуба. Тут визріло головне правило нуба - "Бачиш АВ - наклади на нього анафему і їдь в протилежному напрямку!"
P.S. 314 км, 14.10 в дорозі, решта 3.14 (оце так пі) в спробах домовитись з організмом. P.P.S. Прохання не все сприймати серьозно. АВ - ну ти в курсі.
КП2 - рай вдруге за день. Професійний техогляд + гаряча їжа + сухий одяг + пайок = впевненість в неадекватній і миготливій свідомості, що залишилась дрібниця у 86 км.. Повеселила палатка, з якої лунали дивні звуки, часом висувалась рука із викриком "Чаю!" та виглядали різні голови, рядом сидів b14 та трусився від холоду так, що спочатку я злякався і подумав "Епілепсія! Терміново шукати ложку та рушник!", при чому він категорично відмовлявся залазити в палатку - видно щось таки знав.
Їду, після відпочинку організм відмовляється працювати, мерзну. Якось прогрівся, але м’язи постійно відключаються, зупиняюсь кожні 20-30 хв.. Знову лякаю мишей голими присіданнями, салфетки скінчились - дякую організаторам за мануал. Заповзаю на полігон. І десь на середині полігону настає просвітлення свідомості - м’язи відмовили повністю, темніє (а фара дома), гіпоглікемія, шлунок вже не сприймає глюкозу ні в якому вигляді і попереджає про готовність вернути назад будь що, телефон не ловить, а я стою біля велосипеда з диким бажанням лягти на пару хвилин прямо на дорогу посеред не дуже людної місцевості і подрімати, а в голові єдина думка "І що я тут роблю?".
Відсутність адекватної відповіді викликає дику злість на самого себе, оскільки, вертаючись до початку звіту - це і є наслідок недооцінки поставленого завдання і переоцінки себе. Ясно, що це не є щось екстра, і яворівський полігон - не Гімалаї (але з такою тенденцією все до цього іде і в мене є перспективи), але співвідношення мого географічно-психічно-фізичного положення і терміну "марафон" не є адекватним. Дика злість на самого себе вивільнила таку кількість епінефрину з наднирників, що дальше я спокійно поїхав на ньому, як на допінгу.
На виїзді з полігону на КП стоїть b14 і перекурює з солдатиком. Перекур на 281 кілометрі з виглядом "виїхав за хлібом" і байками про армію моя свідомість відмовилась сприймати. Через пару км бачу вогники на дорозі - Алекс з компанією бавляться в заміну камери вночі. Хлопці радісно відмітили в мене відсутність світла і побажали приємно потрахатись в темряві, міняючи камеру після якоїсь ями - душевні люди.
Звідси - правило нуба "Якщо ви виїжджаєте в 10 ранку за хлібом - візьміть презервативи і ліхтарик - ніхто не знає, де застане ніч." Далі підйом біля Буди, якого я боявся більше ям на дорозі а в результаті - заїхав на одному диханні, як після сніданку, можливо без ліхтарика він не такий страшний.
Фініш, де я, схопивши салфетки в дружини, побіг в останнє привітати мишок за кущами (якщо когось цікавить фізіологічні основи срачки в недосвідчених марафонців - можу описати окремо). Віддавши 84 грн за медальку, щоб мої майбутні діти пам’ятали, що тато не завжди приймав адекватні рішення, ми з дружиною відвезли АВ додому.
Хоча була крамольна думка віддячити йому за незабутні враження, відтранспортувавши разом з велосипедом десь подалі від Львова - може би це спасло в майбутньому не одного нуба. Тут визріло головне правило нуба - "Бачиш АВ - наклади на нього анафему і їдь в протилежному напрямку!"
P.S. 314 км, 14.10 в дорозі, решта 3.14 (оце так пі) в спробах домовитись з організмом.
P.P.S. Прохання не все сприймати серьозно. АВ - ну ти в курсі.
Reply
Leave a comment