Ціна миру
Ніхто із звичайних нормальних людей не хоче війни. Не хоче людських втрат. Не хоче горя.
Але війни існували, існують і, вочевидь, будуть існувати.
І що цікаво. Будь-яку війну можна зупинити. Майже миттєво. Треба просто здатися. Здатися самому. Здати свій пост. Свою частину. Свій край. Свою країну. Хто за що відповідає…
Історія не знає слова «якщо». Що було, то було. Саме так і тільки так. Змінити нічого в минулому не можна. Але все ж таки. Зараз дуже багато порівнянь із Другою Світовою війною. Не думаю, щоб ніхто не задумувався над таким питанням. Що було б, якщо б 23 червня 1941 року, на другий день після вторгнення Німеччини, було прийнято рішення скласти зброю і припинити будь-який опір. Причина - звичайно, щоб не було жертв, сліз матерів… Зрозуміло, так?
Що було б? Так і хочеться відразу заявити, що були б врятовані ті десятки мільйонів людей, які загинули за чотири роки і яких оплакують уже сім десятиріч. Ну, і так далі.
Подібним чином можна міркувати про інші війни, які були за всю історію людства. І не ділити, як колись вчили в школі, на справедливі і несправедливі. Дуже і дуже просто. Правда? І чи було б після цього менше сліз?
Мабуть, що ні. Двічі ні. Бо треба ще думати не тільки про те, яких людських та матеріальних жертв вимагає війна, але й про те, скільки буде втрат самого різного характеру (а серед них і втрачених чи просто понівечених людських життів у майбутньому), якщо не давати відсічі ворогу сьогодні.
До чого це? Та так. Ні до чого. Просто чекаємо припинення вогню на сході нашої держави. Бо ми не хочемо війни…
Але війни існували, існують і, вочевидь, будуть існувати.
І що цікаво. Будь-яку війну можна зупинити. Майже миттєво. Треба просто здатися. Здатися самому. Здати свій пост. Свою частину. Свій край. Свою країну. Хто за що відповідає…
Історія не знає слова «якщо». Що було, то було. Саме так і тільки так. Змінити нічого в минулому не можна. Але все ж таки. Зараз дуже багато порівнянь із Другою Світовою війною. Не думаю, щоб ніхто не задумувався над таким питанням. Що було б, якщо б 23 червня 1941 року, на другий день після вторгнення Німеччини, було прийнято рішення скласти зброю і припинити будь-який опір. Причина - звичайно, щоб не було жертв, сліз матерів… Зрозуміло, так?
Що було б? Так і хочеться відразу заявити, що були б врятовані ті десятки мільйонів людей, які загинули за чотири роки і яких оплакують уже сім десятиріч. Ну, і так далі.
Подібним чином можна міркувати про інші війни, які були за всю історію людства. І не ділити, як колись вчили в школі, на справедливі і несправедливі. Дуже і дуже просто. Правда? І чи було б після цього менше сліз?
Мабуть, що ні. Двічі ні. Бо треба ще думати не тільки про те, яких людських та матеріальних жертв вимагає війна, але й про те, скільки буде втрат самого різного характеру (а серед них і втрачених чи просто понівечених людських життів у майбутньому), якщо не давати відсічі ворогу сьогодні.
До чого це? Та так. Ні до чого. Просто чекаємо припинення вогню на сході нашої держави. Бо ми не хочемо війни…