Ще раз щодо "Европа нам поможет"
Вважаю за кощунство будь-яке словоблудство щодо Євромайдану. І щодо методів, які вибрали на ньому у боротьбі за право бути людьми. З однієї єдиної причини - ці люди, на відміну від більшості, реально діють.
Зараз про інші пов’язані речі, які вже ніхто й не замовчує. Про надію на допомогу Заходу. Головним чином, у вигляді санкцій проти теперішніх власників України.
Але дивно - можна зустріти людей, які задаються питанням, наскільки це буде ефективно (згадуючи, наприклад, Білорусь), але я не зустрічав питання: а навіщо це Заходу взагалі? А це ж найголовніше для прийняття такого рішення!
Щодо мене (я можу скільки завгодно помилятися), але на цей рахунок думка у мене склалося уже давно - років двадцять назад, тобто не під враженням останніх подій. Вони тільки підтверджують, на превеликий жаль, що мої західні друзі ще в ті сповнені ілюзій часи правильно прогнозували наше майбутнє.
Про це писав задовго до Євромайдану, наприклад, і в 2012 році, і в середині 2013.
Нічого не змінилася. Як і рік-два тому, робити вигляд, що нічого не відбувається, там не можуть. Звідси імітація активності західної дипломатії, розрахована тільки на збереження обличчя перед своїм власним електоратом. На відміну від наших реалій, там це святе.
Але на наш превеликий жаль, Заходу потрібна саме така Україні, яка є сьогодні. І саме така влада, як сьогодні. Всі інші пасажі - політична гра. І нічого нового в цьому немає. Нічого особистого - тільки власні інтереси!
Важко навіть уявити, кого більше занепокоїла та маса людей, яка в єдиному пориві співала Гімн своєї держави, підсвічуючи ліхтариками не тільки Майдан, але й увагу всього світу. Певен - перспектива отримати державу, національно об’єднану метою піднятися з колін, насправді об’єднала в своїх діях і діючий режим, і Захід, і Рашу. Результат - під більш ніж скромні коментарі Заходу, більше схожі на підтримку, ніж обурення, на шию народу накинута чергова удавка у вигляді законів, які будуть, як завжди, мати тільки цільове, відомо яке, застосування.
Стурбованість - ось найсуворіша оцінка Заходу, яку я знайшов в медіа протягом доби після подій у зРаді. Будемо сподіватися, що ця стурбованість хоч якось більша, ніж у мене щодо власної кішки, яка чимось трохи отруїлася минулого тижня.
Чому дивуватися? Адже Україна як держава, по-справжньої незалежна і сповнена рішучості відтворитися, - факт для них недопустимий. А через які випробування мають в результаті пройти люди, що живуть тут - ця дріб’язок, який «цивілізований» світ навіть не помітить…
Звичайно, є не такі вже і давні приклади, коли навіть ситуативні друзі Заходу (класичний приклад уже з новітньої історії - Усама Бін Ладан, Хусейн, Каддафі, Мубарак і т.п.) ставали такими ж ситуативними найзапеклішими ворогами. Що вже говорити про політичну верхівку України, яку вони просто зневажають. Дуже може бути, що прийде час перетворення в ворога і для них. Але не сьогодні. Шкода тільки, що для когось - це політичні маневри, а для українців усіх політичних поглядів - життя, яке у черговий раз так і проходить у надії на майбутнє.
І не варто терзати своє сумління, що ми в намаганні бути вільними людьми не можемо протистояти і Європі, і азійській орді. Сьогоднішні патріоти не першими в нашій історії опинилися в такій ситуації.
То чи варто дивуватися, що дійсно герої в боротьбі за справжню незалежність отримували на своїх іменах при житті і мають по смерті штамп ворогів - штамп з підписами і власників України, і Раші, і Заходу. Одночасно…
Проблема очевидна - треба виходити з того, що надія на Захід примарна. Більш того - зрадлива. Розглядати більш сприятливий варіант має сенс тільки як фантастичний подарунок долі.
І триматися віри, що історія, щоб б там не казали, не повторюється…
Зараз про інші пов’язані речі, які вже ніхто й не замовчує. Про надію на допомогу Заходу. Головним чином, у вигляді санкцій проти теперішніх власників України.
Але дивно - можна зустріти людей, які задаються питанням, наскільки це буде ефективно (згадуючи, наприклад, Білорусь), але я не зустрічав питання: а навіщо це Заходу взагалі? А це ж найголовніше для прийняття такого рішення!
Щодо мене (я можу скільки завгодно помилятися), але на цей рахунок думка у мене склалося уже давно - років двадцять назад, тобто не під враженням останніх подій. Вони тільки підтверджують, на превеликий жаль, що мої західні друзі ще в ті сповнені ілюзій часи правильно прогнозували наше майбутнє.
Про це писав задовго до Євромайдану, наприклад, і в 2012 році, і в середині 2013.
Нічого не змінилася. Як і рік-два тому, робити вигляд, що нічого не відбувається, там не можуть. Звідси імітація активності західної дипломатії, розрахована тільки на збереження обличчя перед своїм власним електоратом. На відміну від наших реалій, там це святе.
Але на наш превеликий жаль, Заходу потрібна саме така Україні, яка є сьогодні. І саме така влада, як сьогодні. Всі інші пасажі - політична гра. І нічого нового в цьому немає. Нічого особистого - тільки власні інтереси!
Важко навіть уявити, кого більше занепокоїла та маса людей, яка в єдиному пориві співала Гімн своєї держави, підсвічуючи ліхтариками не тільки Майдан, але й увагу всього світу. Певен - перспектива отримати державу, національно об’єднану метою піднятися з колін, насправді об’єднала в своїх діях і діючий режим, і Захід, і Рашу. Результат - під більш ніж скромні коментарі Заходу, більше схожі на підтримку, ніж обурення, на шию народу накинута чергова удавка у вигляді законів, які будуть, як завжди, мати тільки цільове, відомо яке, застосування.
Стурбованість - ось найсуворіша оцінка Заходу, яку я знайшов в медіа протягом доби після подій у зРаді. Будемо сподіватися, що ця стурбованість хоч якось більша, ніж у мене щодо власної кішки, яка чимось трохи отруїлася минулого тижня.
Чому дивуватися? Адже Україна як держава, по-справжньої незалежна і сповнена рішучості відтворитися, - факт для них недопустимий. А через які випробування мають в результаті пройти люди, що живуть тут - ця дріб’язок, який «цивілізований» світ навіть не помітить…
Звичайно, є не такі вже і давні приклади, коли навіть ситуативні друзі Заходу (класичний приклад уже з новітньої історії - Усама Бін Ладан, Хусейн, Каддафі, Мубарак і т.п.) ставали такими ж ситуативними найзапеклішими ворогами. Що вже говорити про політичну верхівку України, яку вони просто зневажають. Дуже може бути, що прийде час перетворення в ворога і для них. Але не сьогодні. Шкода тільки, що для когось - це політичні маневри, а для українців усіх політичних поглядів - життя, яке у черговий раз так і проходить у надії на майбутнє.
І не варто терзати своє сумління, що ми в намаганні бути вільними людьми не можемо протистояти і Європі, і азійській орді. Сьогоднішні патріоти не першими в нашій історії опинилися в такій ситуації.
То чи варто дивуватися, що дійсно герої в боротьбі за справжню незалежність отримували на своїх іменах при житті і мають по смерті штамп ворогів - штамп з підписами і власників України, і Раші, і Заходу. Одночасно…
Проблема очевидна - треба виходити з того, що надія на Захід примарна. Більш того - зрадлива. Розглядати більш сприятливий варіант має сенс тільки як фантастичний подарунок долі.
І триматися віри, що історія, щоб б там не казали, не повторюється…