«А теперь Горбатый! Я сказал, Горбатый! Выходи!» - Ага, щас…
Дуже часто доводиться чути і читати, що «влада так нічого і не зрозуміла». Бо «вони», начебто, думають категоріями якогось там (поза)вчорашнього дня. І їм несила зрозуміти всіх тих мотивів, заради яких люди вийшли на Майдан. А ще більше - вони не розуміють рішучості народу йти до кінця.
У мене такого враження не склалося. Та ніколи й не було. Звісно ж, все вони прекрасно розуміють. До того ж - уже давно. І сьогодні краще, ніж учора.
Одна з найстрашніших помилок в будь-якому протистоянні, від спортивного двобою до справжньої війни, - недооцінка супротивника, зрадливе бажання вважати його дурником і слабаком.
Зайве казати про духовно-патріотичне піднесення Майдану. Його значення. Громадянський і загальнолюдський героїзм його учасників. Все, що на ньому було сказане і побачене, назавжди відклалося в серцях людей незалежно від нашого спільного майбутнього.
Тим більше, явно чи підсвідомо, багато що непокоїть.
Рішучість, з якою всенародний улюбленець свого часу вигукував у відомому фільмі слова, винесені у заголовок цього поста, зрозуміла тільки тоді, коли вона стосується бандюги, блокованого з усіх боків у темному підвалі.
І якою б вона недоречною виглядала, якби той же кіношний герой вигукував ці слова на мітингу на Червоній площі, в той час як Горбатий зі своєю зграєю сидів би десь на малині у Підмосков’ї.
Щоправда, сам не можу терпіти, коли події художніх творів виставляються, як аргументи. Тоді більш, ніж життєве. Не буду навіть витрачати місце на посилання. Кожному відомі кадри, як з підвалів розбомбленого Берліну виходили с піднятими руками члени Генштабу Вермахту.
Або більше свіженьке. Як американці витягали (знову ж, з підземелля!) неголеного і здичавілого Саддама Хусейна.
Чи хтось насмілиться сказати, що усі вони, і подібні їм історичні персонажі, зрозуміли все саме у ці хвилини? Немає сумніву - для них вже давно було все ясно.
Тут немає питання про розуміння ними кінця. Зате є питання, скільки часу минуло і скільки людей полягло з протилежних боків у проміжок між розумінням кінця і самим кінцем. Який, до речі, також виявився зовсім не кінцем...
Тому було б страшною помилкою, яка може обернутися небаченим розчаруванням чи навіть національною трагедією, якщо люди Євромайдану на самому Майдані й по усій Україні будуть повторювати наче мантру «нам день простояти, та ніч протриматися» - то до віче, то до вівторка. А що потім? У середу чи четвер. Хтось принесе бажану «тарелочку с голубой каемочной»?
Ніхто сам не принесе!
Особисто у мене з усіх правильних і натхненних слів, сказаних на Євромайдані, найбільший слід залишила коротка фраза Вакарчука: «ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ…».
У мене такого враження не склалося. Та ніколи й не було. Звісно ж, все вони прекрасно розуміють. До того ж - уже давно. І сьогодні краще, ніж учора.
Одна з найстрашніших помилок в будь-якому протистоянні, від спортивного двобою до справжньої війни, - недооцінка супротивника, зрадливе бажання вважати його дурником і слабаком.
Зайве казати про духовно-патріотичне піднесення Майдану. Його значення. Громадянський і загальнолюдський героїзм його учасників. Все, що на ньому було сказане і побачене, назавжди відклалося в серцях людей незалежно від нашого спільного майбутнього.
Тим більше, явно чи підсвідомо, багато що непокоїть.
Рішучість, з якою всенародний улюбленець свого часу вигукував у відомому фільмі слова, винесені у заголовок цього поста, зрозуміла тільки тоді, коли вона стосується бандюги, блокованого з усіх боків у темному підвалі.
І якою б вона недоречною виглядала, якби той же кіношний герой вигукував ці слова на мітингу на Червоній площі, в той час як Горбатий зі своєю зграєю сидів би десь на малині у Підмосков’ї.
Щоправда, сам не можу терпіти, коли події художніх творів виставляються, як аргументи. Тоді більш, ніж життєве. Не буду навіть витрачати місце на посилання. Кожному відомі кадри, як з підвалів розбомбленого Берліну виходили с піднятими руками члени Генштабу Вермахту.
Або більше свіженьке. Як американці витягали (знову ж, з підземелля!) неголеного і здичавілого Саддама Хусейна.
Чи хтось насмілиться сказати, що усі вони, і подібні їм історичні персонажі, зрозуміли все саме у ці хвилини? Немає сумніву - для них вже давно було все ясно.
Тут немає питання про розуміння ними кінця. Зате є питання, скільки часу минуло і скільки людей полягло з протилежних боків у проміжок між розумінням кінця і самим кінцем. Який, до речі, також виявився зовсім не кінцем...
Тому було б страшною помилкою, яка може обернутися небаченим розчаруванням чи навіть національною трагедією, якщо люди Євромайдану на самому Майдані й по усій Україні будуть повторювати наче мантру «нам день простояти, та ніч протриматися» - то до віче, то до вівторка. А що потім? У середу чи четвер. Хтось принесе бажану «тарелочку с голубой каемочной»?
Ніхто сам не принесе!
Особисто у мене з усіх правильних і натхненних слів, сказаних на Євромайдані, найбільший слід залишила коротка фраза Вакарчука: «ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ…».