Хто чим пишається
Кажется, колесо истории не рассчитано на наши дороги.
Из шендевров
Америкоси, піндоси… Ще як там…
Днями знову на очі попали деякі серії з документального циклу «Місячні програми НАСА». Уже дивився, але є знову на що подивитися. Адже це не цикл програм «Неймовірний шлях з панелі до зірок» або «Тобі вже 16, а ти ще не вагітна? Звертайся до нас!».
Людям, яким не з телевізора відома ця тематика, і зараз, через більше ніж 40 років після тих подій - все це видається подвигом на межі дива.
Кінець 60-х. Ще не минуло й 10 років, як перша людина злетіла в космос. Тим, для кого зараз ноутбук і iPad звичніше, ніж авторучка, навіть не уявити тодішній рівень комп’ютерної техніки. Та й техніки взагалі. А 12 (!) землян, астронавтів НАСА в 1969-72 роках вже ходили (!!!) по Місяцю, не враховуючи тих, хто літав на орбіті навколо нього.
Скільки парі мною було виграно на цьому факті свого часу!.. Адже в ті часи довідатися про це можна було тільки з однієї-двох «уповноважених» газет, в середині розвороту, дрібним-дрібним шрифтом, та й то не завжди. А «Голоси» почути вдавалося геть не кожному. До речі, ще й зараз чи не більшість людей не має більш-менш повної уяви про ті події… Звісно, це ж не рецепт схуднення від...тьху! Адже мова не про це.
Дивився я цього разу і заздрив зовсім з іншого приводу.
12 вересня 1961 року (навіть не півроку, а рівно через 5 місяців після польоту Гагаріна!) президент США Дж. Кеннеді поставив перед наукою, технікою, всією нацією задачу: до кінця того десятиріччя (тобто, до кінця 60-х років!) здійснити програму з висадки громадянина США на Місяць.
Опустимо всі проміжні події: пов’язані з проектом науково-технічні досягнення; праця науковців, технарів та підприємств на межі можливостей; змагання розвідок не на життя, а на смерть; подвиг самих астронавтів; закриті мотиви (військові задачі, змагання систем і т.ін.); зловтішні емоції; потоки бруду і багатомільйонні програми дезінформації аж до того, що взагалі ніяких польотів не було, і багато іншого. Знову ж таки, зараз не про це.
Звернув увагу на атмосферу, яка панувала серед тих, від кого залежав успіх програми. Десятки з них зараз з гордістю розповідають про ті часи.
…1969 рік, червень, до кінця десятиріччя залишається менше півроку.
Всі причетні до програми на межі можливого працюють над вирішенням задачі, яку поставив Президент Кеннеді!
Але Кеннеді вже немає серед живих майже шість років. Після нього вже змінилося два президенти. Причому президентська влада вже перейшла від демократичної партії до республіканської.
І (уявити тільки!) ніхто не обпльовує попередників, не відміняє їх рішень, не вносить законопроектів про інше використання бюджетних коштів, нікого на саджає за грати за популізм...
Нам, продукту совково-російської селекції, цього не зрозуміти. А чому б не викопати Кеннеді і не перепоховати його на якомусь закинутому кладовищі, не зібрати з’їзд, чи хоча б пленум, партії і не звинуватити його у культі особи і використанні службового становища у розбазарюванні багатств країни, коли всі чесні чорношкірі трударі живуть на межі виживання… Чому не заробити на цьому кілька процентів рейтингу, притопивши тим часом опозиційну партію?..
Дійсно, придурки. Це у нас розумники!
Не будемо копати до часів Київської Русі. Почнемо з початку минулого сторіччя: Микола II, Керенський, Ленін, Сталін, Хрущов, Брежнєв, («одноденні» генсеки не враховуємо), Горбачов, Єльцин, переходимо до «рідніших»: Кучма, Ющенко (не кажучи вже про Тимошенко) - кого з них не обплювали з ніг до голови (у кращому випадку) наступники або підлеглі їм «історики» та «аналітики»? І не заради справедливості, а заради власних амбіцій та марнославства. Щасливе виключення, і то умовно - Кравчук. Отож, перш за все обплювати «паперєдніка» (неважливо, є підстави чи ні) - це на генетичному рівні, це по-нашому.
А вони (придурки, піндоси, америкоси) тоді, у середині 69-го надривалися, виконували задачу, поставлену паперєдніком з супротивної партії ще вісім років тому… І виконали! У липні землянин ступив на Місяць! Хто виконував? Середній вік учасників програми «Аполлон» - 26 (!) років!!! Комп’ютерну програму, наприклад, для автоматичної посадки місячного модуля писав 21-річний програміст! Та то знов техніка, зараз не про неї…
Звичайно, все не так просто. І враховуючи не тільки те, що лежить на поверхні, я далеко, далеко і далеко не ідеалізую американців. Але, мені здається, я розумію, чому вони вважають себе самою патріотичною нацією і пишаються країною, яку вони разом з попередниками зробили СВОЄЮ.