Нужно ли учить современных детей писать красиво?
Ох! И навеяла ты мне раздумий Евгения Ржепишевская своими рассуждениями в фейсбуке. Главное как раз в тему моим мыслям об обучении детей чтению и письму. Пишу эмоциями, потому на украинском.
У свої 42, останніх 10 років, я вважаю, що потрібно сучасним дітям вчитися красиво писати, навіть, якщо в недалекій перспективі всі будуть набирати на компі (а скоріше навіть говорити текст гаджетам).
По-перше, при друкуванні та при письмі рукою задіяні різні відділи мозку (не буду вдаватись у подробиці). То ж я вважаю за краще, щоб розвивались обидві. (це мої міркування як психолога)
По-друге, при письмі формується додатковий образ слова «кінетичний», людина запам’ятовує слово у русі. Якщо взяти за приклад систему Марії Монтессорі, то дітей навчають читанню через фонетичний аналіз та «написання» слів (промовляється слово і викладаються літери і ці літери прописні; коли слово викладене, дитині пропонують «написати», обвести викладені прописні літери пальцями).
Тобто, для запам’ятовування слова задіюються ще й структури мозку, що відповідають за тонкі рухи. Я б сказала, що «кожна літера відчувається на смак», на дотик, прописуючи слово, рука немов виконує невеликий танок, своєрідна магія. (Це вже в мені говорить Монтессорі-педагог). У вальфдорській системі також навчання дітей письму - це своєрідне мистецтво.
По-третє, (це вже я розмірковую, як спеціаліст в напрямку психодинамічної корекції та пісочної терапії) поглянемо на процес письма з боку такого напрямку, як пісочна терапія: в класичному сеансі пісочної терапії людині пропонують збудувати свій світ, і вона вдумливо, дбайливо створює його, заповнюючи площину «пісочного аркушу». Під час цього дійства відбувається глибокий внутрішній самоаналіз.
По-четверте, якщо розглядати процес письма з боку арт-терапії. У Китаї та Японії ієрогліфи малюють, у них процес письма - мистецтво… В процесі малювання людина передає свої емоції та почуття, свій настрій.
Найчастіше, після того, як людина створює образ, у неї стабілізується або покращується емоційний стан, відбуваються позитивні зміни у світосприйнятті (приходять на ум слова Юри Красного «Арт - всегда терапія»). А якщо прописувати слова-емоції, слова-думки, що хвилюють різними красивими літерами, різними матеріалами, різними кольорами? Як стане змінюватись самопочуття? Я пробувала. Успішно. Така собі каліграфотерапія. Є люди яким важко одразу розпочати малювати або передавати свої відчуття у інших техніках, а писати вміють у нас майже всі дорослі. Тут вже думка «понеслася»: мабуть написання слів на парканах це також своєрідна каліграфотерапія? («Нужно многое знать и немало уметь, чтобы мелом писать на заборе слова» Григорий Остер).
По-п’яте, почерк характеризує кожного з нас як індивідуальність. Особливості написання, нахил, округлість чи гострота літер, проміжки між словами, відстань між строками, саме розташування строк на аркуші змінюється в залежності від настрою, емоційного стану. Іноді почерк передає наше ставлення до тієї чи іншої людини: нашу ніжність, любов, прихильність, співчуття, все те, що ми зараз виражаємо смайликами.
По-шосте, писати складніше і довше ніж друкувати, тож написане рукою вимагає від нас чіткості, лаконічності думок, суджень, попереднього обмірковування того, що ми пишемо (бо аркуш це не Word на моніторі, клавішею «delete» один написаний фрагмент видалити неможливо, або закреслюй, або весь аркуш переписуй). Кожне написане слово має ціну.
По-сьоме, при друкуванні активніше задіється права, образна, півкуля мозку, тож слова і тексти запам’ятовуються цілим образом: загальним змістом, емоційною насиченістю. При письмі більш активна ліва півкуля, яка відповідає за процеси аналізу та синтезу інформації, тож написана рукою інформація опрацьовується по-іншому: виділяються ключові аспекти, головна думка… Для мене виявилось цікавим те, що я пам’ятаю всі свої вірші, які я записала в зошиті, і частіше мені емоційно більше подобаються ті вірші, що надруковані на комп’ютері.
У наших дітей є унікальна можливість навчатись писати і навчатись друкувати, тобто гармонійно розвивати дві свої півкулі.
Печатала на своем эмоциональном украинском языке: работало ведущее правое образное, творческое, эмоциональное полушарие.
Ну все. Нарассуждалась. Завтра буду Семена и Соню сподвигать к каллиграфии. Посмотрим, что будет…
У свої 42, останніх 10 років, я вважаю, що потрібно сучасним дітям вчитися красиво писати, навіть, якщо в недалекій перспективі всі будуть набирати на компі (а скоріше навіть говорити текст гаджетам).
По-перше, при друкуванні та при письмі рукою задіяні різні відділи мозку (не буду вдаватись у подробиці). То ж я вважаю за краще, щоб розвивались обидві. (це мої міркування як психолога)
По-друге, при письмі формується додатковий образ слова «кінетичний», людина запам’ятовує слово у русі. Якщо взяти за приклад систему Марії Монтессорі, то дітей навчають читанню через фонетичний аналіз та «написання» слів (промовляється слово і викладаються літери і ці літери прописні; коли слово викладене, дитині пропонують «написати», обвести викладені прописні літери пальцями).
Тобто, для запам’ятовування слова задіюються ще й структури мозку, що відповідають за тонкі рухи. Я б сказала, що «кожна літера відчувається на смак», на дотик, прописуючи слово, рука немов виконує невеликий танок, своєрідна магія. (Це вже в мені говорить Монтессорі-педагог). У вальфдорській системі також навчання дітей письму - це своєрідне мистецтво.
По-третє, (це вже я розмірковую, як спеціаліст в напрямку психодинамічної корекції та пісочної терапії) поглянемо на процес письма з боку такого напрямку, як пісочна терапія: в класичному сеансі пісочної терапії людині пропонують збудувати свій світ, і вона вдумливо, дбайливо створює його, заповнюючи площину «пісочного аркушу». Під час цього дійства відбувається глибокий внутрішній самоаналіз.
По-четверте, якщо розглядати процес письма з боку арт-терапії. У Китаї та Японії ієрогліфи малюють, у них процес письма - мистецтво… В процесі малювання людина передає свої емоції та почуття, свій настрій.
Найчастіше, після того, як людина створює образ, у неї стабілізується або покращується емоційний стан, відбуваються позитивні зміни у світосприйнятті (приходять на ум слова Юри Красного «Арт - всегда терапія»). А якщо прописувати слова-емоції, слова-думки, що хвилюють різними красивими літерами, різними матеріалами, різними кольорами? Як стане змінюватись самопочуття? Я пробувала. Успішно. Така собі каліграфотерапія. Є люди яким важко одразу розпочати малювати або передавати свої відчуття у інших техніках, а писати вміють у нас майже всі дорослі. Тут вже думка «понеслася»: мабуть написання слів на парканах це також своєрідна каліграфотерапія? («Нужно многое знать и немало уметь, чтобы мелом писать на заборе слова» Григорий Остер).
По-п’яте, почерк характеризує кожного з нас як індивідуальність. Особливості написання, нахил, округлість чи гострота літер, проміжки між словами, відстань між строками, саме розташування строк на аркуші змінюється в залежності від настрою, емоційного стану. Іноді почерк передає наше ставлення до тієї чи іншої людини: нашу ніжність, любов, прихильність, співчуття, все те, що ми зараз виражаємо смайликами.
По-шосте, писати складніше і довше ніж друкувати, тож написане рукою вимагає від нас чіткості, лаконічності думок, суджень, попереднього обмірковування того, що ми пишемо (бо аркуш це не Word на моніторі, клавішею «delete» один написаний фрагмент видалити неможливо, або закреслюй, або весь аркуш переписуй). Кожне написане слово має ціну.
По-сьоме, при друкуванні активніше задіється права, образна, півкуля мозку, тож слова і тексти запам’ятовуються цілим образом: загальним змістом, емоційною насиченістю. При письмі більш активна ліва півкуля, яка відповідає за процеси аналізу та синтезу інформації, тож написана рукою інформація опрацьовується по-іншому: виділяються ключові аспекти, головна думка… Для мене виявилось цікавим те, що я пам’ятаю всі свої вірші, які я записала в зошиті, і частіше мені емоційно більше подобаються ті вірші, що надруковані на комп’ютері.
У наших дітей є унікальна можливість навчатись писати і навчатись друкувати, тобто гармонійно розвивати дві свої півкулі.
Печатала на своем эмоциональном украинском языке: работало ведущее правое образное, творческое, эмоциональное полушарие.
Ну все. Нарассуждалась. Завтра буду Семена и Соню сподвигать к каллиграфии. Посмотрим, что будет…