«Прємія»
- Альо, Сашко, вітаю! Завтра тре, щоб ти був з гітарою в Українському домі.
- А що сталося?
- Тебе номінують на якусь премію.
- А, да? А за що?
- Та, кажуть, добре співаєш!
- Та я ж один раз співав на сцені, на 9 травня, коли нікого не знайшли. Тоді мене й витягли…
- Ну ось бачиш, почули!
- А що там за премія?
- Не знаю, але там щось дуже урочисте готується.
- З гітарою?
- Так, зіграєш те, що грав тоді, і відразу премія.
- А що там за премія? Від кого?
- Не знаю, я не дивився.
- А подивись?
- Та ну забий, завтра вже.
- Ну, подивись, що, важко?!
- Ну, добре. Премія по культурі… так… за внесок… Ти ж на російській співав тоді?
- Ну, так, це була умова організаторів…
- От, за внесок в культуру, від фонду… Дмитра Мєдвєдева.
- КОГО?!!..
- Російського прем’єра.
- …
- Що?
- …
- Що?
- …цей, слухай, може, не треба?
- А що сталося?
- Я ж, ей… мені ж тут жити ще.
- А що сталося-то?
- Ну, слухай, де я, а де той Мєдвєдєв? Це ж йому не соромно оце призначати. А як я людям в очі дивитися буду? Як я буду працювати в трубі під Майданом-то? Нє-нє-нє! Ні в якому разі.
- Так, погоді, ти чо, правда, відмовляєшся?
- Ну так, не хочу я!.. Одна пісня російською і до тієї причепилися…
- Ну слухай, ну рятуй людей! Ну ніхто ж не хоче. Тоді врятував і завтра треба. Ну, останній раз!
- Ні, Олеже, не хочу, пробач! Не можу навіть. Мені ж соромно потім буде.
- Ну, як хочеш… Добре, я зара тобі передзвоню.
…
- Альо, Сашко? Так ти, цей, точно граєш та співаєш, але не журналіст?
- Олеже, яким бісом я журналіст?!
- А, ну фуф, ні, все ок. Там премія для журналістів. Ну, пробач, що потурбував!
- Що, правда вже не треба йти?
- Ні, ти ж не журналіст.
- Ой, Олеже, пасибі тобі… Врятував!…
- Ну добре, тоді буду шукати журналіста… А! В тебе є знайомі якісь?..
- Ой, нє-нє-нє-нє!….
- Ну добре, тоді побіг шукати, бувай!..
- А що сталося?
- Тебе номінують на якусь премію.
- А, да? А за що?
- Та, кажуть, добре співаєш!
- Та я ж один раз співав на сцені, на 9 травня, коли нікого не знайшли. Тоді мене й витягли…
- Ну ось бачиш, почули!
- А що там за премія?
- Не знаю, але там щось дуже урочисте готується.
- З гітарою?
- Так, зіграєш те, що грав тоді, і відразу премія.
- А що там за премія? Від кого?
- Не знаю, я не дивився.
- А подивись?
- Та ну забий, завтра вже.
- Ну, подивись, що, важко?!
- Ну, добре. Премія по культурі… так… за внесок… Ти ж на російській співав тоді?
- Ну, так, це була умова організаторів…
- От, за внесок в культуру, від фонду… Дмитра Мєдвєдева.
- КОГО?!!..
- Російського прем’єра.
- …
- Що?
- …
- Що?
- …цей, слухай, може, не треба?
- А що сталося?
- Я ж, ей… мені ж тут жити ще.
- А що сталося-то?
- Ну, слухай, де я, а де той Мєдвєдєв? Це ж йому не соромно оце призначати. А як я людям в очі дивитися буду? Як я буду працювати в трубі під Майданом-то? Нє-нє-нє! Ні в якому разі.
- Так, погоді, ти чо, правда, відмовляєшся?
- Ну так, не хочу я!.. Одна пісня російською і до тієї причепилися…
- Ну слухай, ну рятуй людей! Ну ніхто ж не хоче. Тоді врятував і завтра треба. Ну, останній раз!
- Ні, Олеже, не хочу, пробач! Не можу навіть. Мені ж соромно потім буде.
- Ну, як хочеш… Добре, я зара тобі передзвоню.
…
- Альо, Сашко? Так ти, цей, точно граєш та співаєш, але не журналіст?
- Олеже, яким бісом я журналіст?!
- А, ну фуф, ні, все ок. Там премія для журналістів. Ну, пробач, що потурбував!
- Що, правда вже не треба йти?
- Ні, ти ж не журналіст.
- Ой, Олеже, пасибі тобі… Врятував!…
- Ну добре, тоді буду шукати журналіста… А! В тебе є знайомі якісь?..
- Ой, нє-нє-нє-нє!….
- Ну добре, тоді побіг шукати, бувай!..