Пирожных не будет
- Добрий день, вибачте, що я знову, але там тато... Ну, він сказав... Ну, щоб я... Але ми віддамо! Чесне слово! Тато отримає зарплату і віддасть!
Сусідка мовчки вислухала юліну промову і так само мовчки зникла, з’явивишись з пакетом у руках та зі словами:
- Що є, Юль... Не треба нічого віддавати... Там картопля, цибулина... Ну, ти розберешся...
- Дякуємо, дуже дякуємо! Але ми віддамо! - і Юля зашарілася, як першокласниця. Хотілося плакати, але не можна - вона вже доросла, та і треба йти готувати, бо тато буде сваритися. З картоплі, цибулини, упаковки вермішелі швидкого приготування та маленької морквочки Юля вирішила зварити суп. Їй вже набридли ці супи, вона мріяла про те, як тато поведе їх разом з братом до кав’ярні, де їх пригощав смачнючими тістечками багатий дядько з Полтави, у якого навіть була своя машина, дуже красива, блискуча, мабуть, іномарка. Татові це тоді дуже не сподобалося, він накричав на дядька, що, мовляв, не треба їх розбещувати, нехай не звикають, нехай їдять те, що є вдома, але сам навіть тоді пообіцяв обов’язково колись нагодувати Юлю з братом тими самими тістечками донесхочу, от, тільки гроші на роботі отримає. Першого числа кожного місяця, у день, коли татові давали зарплатню, Юля думала, що сьогодні, ну от сьогодні точно вже, тато, у костюмі з краваткою зайде до них з братом у кімнату і скаже: “Ну, збирайтеся! Ми йдемо у кав’ярню, їсти тістечка!”, але тато чогось все не заходив. Натомість на кухню зайшов Вовка, молодший брат, і, потягнувши носом повітря, розчаровано промимрив:
- А-а-а! Знову суп! А я-то думав... - і почимчикував назад, до кімнати.
____________________________________________________________________________________________________________
Уж не помню, доходило ли дело уж до такой жести, но, по-моему, заходило, когда писал - практически записывал, из головы взято очень мало, даже имена оставил настоящие. Блин, как же я тогда ненавидел этого старого дурака. Ничего, сейчас вроде приоделся, приосанился, помылся, стал вести себя как человек. Помню, как обоих его детей посреди ночи выкрал в переулок, про фестивали говорить.
А ещё очень плохо, когда кому-то негде жить. Ещё хуже, чем когда нечего есть даже.
Сусідка мовчки вислухала юліну промову і так само мовчки зникла, з’явивишись з пакетом у руках та зі словами:
- Що є, Юль... Не треба нічого віддавати... Там картопля, цибулина... Ну, ти розберешся...
- Дякуємо, дуже дякуємо! Але ми віддамо! - і Юля зашарілася, як першокласниця. Хотілося плакати, але не можна - вона вже доросла, та і треба йти готувати, бо тато буде сваритися. З картоплі, цибулини, упаковки вермішелі швидкого приготування та маленької морквочки Юля вирішила зварити суп. Їй вже набридли ці супи, вона мріяла про те, як тато поведе їх разом з братом до кав’ярні, де їх пригощав смачнючими тістечками багатий дядько з Полтави, у якого навіть була своя машина, дуже красива, блискуча, мабуть, іномарка. Татові це тоді дуже не сподобалося, він накричав на дядька, що, мовляв, не треба їх розбещувати, нехай не звикають, нехай їдять те, що є вдома, але сам навіть тоді пообіцяв обов’язково колись нагодувати Юлю з братом тими самими тістечками донесхочу, от, тільки гроші на роботі отримає. Першого числа кожного місяця, у день, коли татові давали зарплатню, Юля думала, що сьогодні, ну от сьогодні точно вже, тато, у костюмі з краваткою зайде до них з братом у кімнату і скаже: “Ну, збирайтеся! Ми йдемо у кав’ярню, їсти тістечка!”, але тато чогось все не заходив. Натомість на кухню зайшов Вовка, молодший брат, і, потягнувши носом повітря, розчаровано промимрив:
- А-а-а! Знову суп! А я-то думав... - і почимчикував назад, до кімнати.
____________________________________________________________________________________________________________
Уж не помню, доходило ли дело уж до такой жести, но, по-моему, заходило, когда писал - практически записывал, из головы взято очень мало, даже имена оставил настоящие. Блин, как же я тогда ненавидел этого старого дурака. Ничего, сейчас вроде приоделся, приосанился, помылся, стал вести себя как человек. Помню, как обоих его детей посреди ночи выкрал в переулок, про фестивали говорить.
А ещё очень плохо, когда кому-то негде жить. Ещё хуже, чем когда нечего есть даже.