Отец той самой рыжей
- Та! Та-ту! - загукала Юля, тільки-но переступивши поріг своєї оселі. - Тату! Вона знову казала, щоб ти грошей дав і прийшов до школи!
- А ключа від квартири їй не треба, часом? - з дверей кімнати висунулася голова юліного батька. - Скільки можна повторювати: не дам! Не дам жодної копійки! Нехай роблять, що хочуть, але я не дам! Це моє останнє слово! - і тато погрозливо грюкнув дверима.
Юля повільно сіла на підлогу у передпокої та заховала обличчя у долонях.
- Хлип! - почулося звідти. Хлип! Хлип!
З дверей знову висунулася голова батька:
- І поїсти чогось зроби!
- Тату, але ж у нас немає нічого, ані картоплі, ані макаронів, ані консерви якоїсь - нічого, взагалі нічого!
- Ну не знаю, піди до сусідки, візьми чогось, що, не знаєш, що робити треба?! - і знову дверима: “Грюк”!
- Хлип... - вже не так впевнено. Хлип...
Але що поробиш - батько є батько. Треба йти.
_____________________________________________________________________________________________
На самом деле ее отец не так уж и плох. Спустя три года, после второй, кажется, его свадьбы, это можно понять. Терпеть не могу, когда кому-то нечего есть. Утенок, я всегда накормлю тебя, слышишь?!
- А ключа від квартири їй не треба, часом? - з дверей кімнати висунулася голова юліного батька. - Скільки можна повторювати: не дам! Не дам жодної копійки! Нехай роблять, що хочуть, але я не дам! Це моє останнє слово! - і тато погрозливо грюкнув дверима.
Юля повільно сіла на підлогу у передпокої та заховала обличчя у долонях.
- Хлип! - почулося звідти. Хлип! Хлип!
З дверей знову висунулася голова батька:
- І поїсти чогось зроби!
- Тату, але ж у нас немає нічого, ані картоплі, ані макаронів, ані консерви якоїсь - нічого, взагалі нічого!
- Ну не знаю, піди до сусідки, візьми чогось, що, не знаєш, що робити треба?! - і знову дверима: “Грюк”!
- Хлип... - вже не так впевнено. Хлип...
Але що поробиш - батько є батько. Треба йти.
_____________________________________________________________________________________________
На самом деле ее отец не так уж и плох. Спустя три года, после второй, кажется, его свадьбы, это можно понять. Терпеть не могу, когда кому-то нечего есть. Утенок, я всегда накормлю тебя, слышишь?!