(no subject)
Напевно, мені це треба було...
Так би мовити - закрити гешталт, згорнути цикл. Побачити,що навіть фото твої і з тобою видалені, відчути легкий щем. Що це все.
Бо були вже закоханості (від не можу-червонію-дух захоплює до вбила-б-його нафіг), але від значного шрами надовго, може, на все життя - тим паче це вже не юність, це свідомо.
"мы не вернемся ни к друг другу, ни к себе..."
А в мене що?
Мені сниться, як я пишу тексти. Я і пишу. Щодня і багато - все-таки журналіст (так, я горда з цього, бо це - мрія; я мріяла про це, страшно подумати, з 13 років). Але все не те. Навесні на тренінгу Водічка казав, що: почнеш писати, хай і через 10 років.
Я відхрещувалась, вперто писала українською, але вразила російськомовним текстом, бо він був написаний серцем і ще з тих часів.
У мене попереду Мюнхен - через два тижні. І осінні Альпи.
І десятки інших міст, які я ще побачу.
Але я пам"ятаю.
Так би мовити - закрити гешталт, згорнути цикл. Побачити,що навіть фото твої і з тобою видалені, відчути легкий щем. Що це все.
Бо були вже закоханості (від не можу-червонію-дух захоплює до вбила-б-його нафіг), але від значного шрами надовго, може, на все життя - тим паче це вже не юність, це свідомо.
"мы не вернемся ни к друг другу, ни к себе..."
А в мене що?
Мені сниться, як я пишу тексти. Я і пишу. Щодня і багато - все-таки журналіст (так, я горда з цього, бо це - мрія; я мріяла про це, страшно подумати, з 13 років). Але все не те. Навесні на тренінгу Водічка казав, що: почнеш писати, хай і через 10 років.
Я відхрещувалась, вперто писала українською, але вразила російськомовним текстом, бо він був написаний серцем і ще з тих часів.
У мене попереду Мюнхен - через два тижні. І осінні Альпи.
І десятки інших міст, які я ще побачу.
Але я пам"ятаю.