ніч до 23

[afina_ua]

саме останні дні у мене усередині великі зміни. декілька подій. ..я мушу дати собі шанс. скільки вже разів я відхилялася на кілька кроків убік. шукаючи розумний баланс усього того, що міститься у мені, але не визначає оту мою цілісність, самобутність. і я собі все планую прийти до неї. але колись. через інші стежки, такі ж тернисті і звивисті, але лише слабко відтіняючи оте моє. це якийсь мазохизм чи як. чи боротьба між раціональним та ір. між правильним, визначеним, що дає змогу планувати, міряти життя "страховкою на завтра", стабільністю, статистикою і тим, наче це як опинитися у темному лісі, з нього треба вийти. як і в якому напрямку йти ти не знаєш, лише крок уперед дозволяє зрозуміти, що лежить під ногами: трясовина, м"який мох чи каміння, яке гілля ти ламаєш, а яке б"є твої щоки. і невідомо чи й вийдеш звідти. але можна залишитися й перед лісом на сонячній галявинці, де зручненько і здалеку видно небезпеку. і ніколи-ніколи не спробувати ступити у той ліс, але все життя дивитися у його бік і думати, а "якби". ррр...
чому ці сумніви, Богачевська? навіщо? бракує здорового егоїзму чи самовпевненості? головне (що найкраще згадувати у ДН:) - ти смертна! тому вали у "ліс", поки є час!!! бігом))