Армійське ієрархічне дерево: полк і його організація/ Частина ІІ/
Послав Бог роботу, та забрав чорт охоту. Я про те, що надто вже вузько спеціалізуюсь і, як наслідок, не маю особливо багато "почитателів" (від слова "почитати"). А, виходячи з цього, діалог не виходить і бажання пропадає.
Я не прихильник коротких заміток на різні теми, хоча ними також можна наповнювати свій журнал з надією, що якась тема з цього багатогранного обсягу таки стане об’єктом уваги читачів. Звик думати перед тим як сказати, тому намагаюсь писати самокритично і це, часом, є для мене каменем спотикання, адже багато напрацювань лежить у загашнику через те, що не пройшли іспит самокритики.
А, наразі, продовжу розглядати досить кропітке питання - організація полку.
Розумію, що справа благородна - працювати із першоджерелами і дещо заздрю спеціалістам-історикам, які мають доступ до трактатів, літописів, адміністративних та політичних, фінансових та інших історичних документів, одначе, думаю, буде не зайвою і моя праця із дечим цікавим, тим, що напрацювали західноєвропейські титани військової історії.
Погодьтеся, багато зараз мови в історичних колах ведеться довкола процесу взаємовпливу між нашою козацькою та європейською військовими традиціями у 17 столітті. Та немає чого Бога гнівити, у Польщі та у Росії також йдуть подібні процеси. Я веду мову про створення полків іноземного (німецького) автораменту у Речі Посполитій чи полків нового строю у Московському царстві. В чому ж полягає заслуга німецької військової організації, що вона була прийнята у Східній Європі? (навіть незважаючи на те, що ми мавпуємо усе добре чи погане, потрібне чи не потрібне, що є у Європі). Далі буде трохи писанини про цифри та усякі штуки щодо створення полку.
Європа в результаті революції у військовій справі (бо, вважаю саме такий переклад словосполучення "military revolution" на відміну від перекладу як "військова революція") отримала армію, яка стала чудовим інструментом архітектора абсолютизму, всесвітнього і усестороннього домінування. І якщо матеріально-технічна база у 17 столітті зазнала менше революційних змін порівняно із 15-16 століттями, то організаційно-тактична складова армій фактично викристалізувалася саме на протязі Тридцятилітньої війни і залишалась незмінною до Наполеонівських воєн.
Вже сучасні німецькі історики підрахували, що тільки створення стандартного піхотного полку (це 3000 солдат і офіцерів) у 1631 році обходилося полковнику (Inhaber) армії Ліги у 135 тис флоринів. У цю вартість входили наступні витрати: платіж за доставку солдат до місця збору (liefergeld або laufgeld- у піхоті, anritt - у кавалерії; суть цього платежу дивіться далі), плата за перший місяць служби (monatsold, суть плати - далі), витрати на придбання необхідного озброєння та обладнання.
Капітан Католицької Ліги у 1625 році на створення піхотної роти (300 солдат) ніс наступні витрати, у флоринах (фл.):
{C}{C}{C}{C}{C}{C}
На утримання піхотного полку Ліги (3тис солдат теоретично, а 1250-2350 фактично) протягом року необхідно було від 400 до 450 тис флоринів, полку кавалерії (1.2 тис вершників теоретично, а 460-875 - фактично) відповідно - 260-300 флоринів. Нагадаю, що чисельність піхотного полку у імперській та шведській армії була дещо нижчою: у імперців 650-1100 чол, у шведів 480-1000 чол, кавалерійські полки відповідно: 320-440, 400-580 вершників, тому витрати відповідно мали б бути нижчими, однак, вгадати більш менш точну кореляцію витрат на створення та утримання полку в залежності від його величини не видається можливим.
Витрати на створення полку планувались завчасно. У одному із поданих імператору кошторисів щодо набору двох полків (піхотного і кавалерійського) містяться наступні витрати:
{C}{C}{C}{C}
{C}{C}
Як бачимо, солдат отримував платню від наймача, ще до початку служби, ця платня у світових військово-історичних працях чітко відмежована від плати (думаю, можна і зарплати) за фактичну службу. Тому, перш ніж перейти до зарплати солдата, необхідно з'ясувати сутність виплат liefergeld або laufgeld, anritt, а додатково до цього і завдаток (handgeld).
Самі платежі laufgeld і anritt не виникли у війну, а тягнуть свої корені ще з часів ландскнехтів. Laufgeld і anritt були платежами за дорогу(еквівалетном сучасних добових чи командировочних), яку долав рекрут до місця збору де відбувалось формування полку і приведення до присяги (Musterplatz), а включали ці платежі витрати на їжу, на житло, інші необхідні в дорозі витрати і деякий прибуток новобранця. Laufgeld залежав від відстані між Laufplatz (певної території де проводився набір) та Musterplatz і виплачувався із розрахунку на добу (час на долання шляху). Грубо кажучи, рекрути навербовані у Італії могли отримувати більше цієї плати ніж рекрути з Німеччини, навіть рекрути набрані всередині самої Німеччини також отримували різну плату. Відомо, що у саксонських військах у 1620 році платили рекруту 6 грошей (groschen) добових, Фрідріх Пфальцський платив 3 батцени (batzen) на добу, у 1631 році Густав Адольф постановив що Laufgeld на вербовку гессенських полків повинен становити в розрахунку не більше 2 талерів на місяць на одного рекрута, баварці платили у 1644 році 13 крейцерів (kreuzer) в день.
Доходи рекрута до присяги чітко відмежовано (і це елементарно Ватсон, після присяги рекрут ставав солдатом) від плати за службу. Серед цих доходів крім laufgeld є ще один платіж - handgeld у моєму сміливому перекладі - завдаток. Handgeld був одноразовим платежем під час вербовки. Вперше термін зустрічається у військах Мансфельда. Так у 1621 році він розіслав 30 вербовочних агентів, які мали вказівку платити піхотинцю завдатку 3-10 флоринів, кавалеристу - 20-30 фл. Небачений до цього платіж понад laufgeld дозволив в короткий час зібрати під його знамена значні військові сили і різко змінив кон'юнктуру вербовочного ринку у Німеччині.
Розмір Handgeld був величиною залежною від ринкових факторів. Шведи для залучення більшого числа рекрутів, після вступу у війну, платили вищу ринкової ставку завдатку - 10 талерів на піхотинця і 20 талерів для кавалериста. Відомо також, що завдаток залежав і від інших факторів, так імперські агенти платили завдаток у діапазоні від 25 до 36 фл. За рекрута залежно від його досвіду, ваги, зросту тощо. Вербовочний ринок у Німеччині не залежав від ставок заробітної плати, прямим важелем попиту на гарматне м'ясо рекрутів був платіж handgeld, як завдаток або премія. На кінець 17 століття платіж на доставку (laufgeld) був повністю замінений завдатком handgeld. Крім того є відомості, що у баварському війську з 1640 року почали використовувати такий вид платежу як werbegeld, що за своєю сутністю поєднував laufgeld та handgeld, разом з тим платіж використовувався паралельно із вказаними вище платежами. Відповідно до підрядної системи вербовки початкові витрати на формування полку ніс підрядчик. Сума таких інвестицій у армію, окуповувалась підрядчику повільно, тому він був зацікавлений у довшій тривалості існування свого бізнесу. Одначе, сама вербовка полку давала полковнику основний прибуток, а не його утримання. Підрядчик страхував себе, постійно набиравши нові полки додатково до існуючих. В такому випадку він міг отримувати прибуток від формування нових і встигав повертати вже зароблені прибутки на раніше сформованих полках.
Говорячи про заробітну плату (sold) рядових солдат, зразу ж оговорюсь, що зробити реальне співставлення sold у різних арміях, практично неможливо. По-перше: зарплата виплачувалась у різних валютах, а враховуючи зловживання із порчею окремих валют через зміну вмісту дорогоцінних металів, курс встановити можна лише приблизно. По-друге: як і зараз необхідно враховувати інфляцію, яка охопила Німеччину у 20-х роках 17 століття. По-третє: довжина місяця за який виплачувалась зарплата булла різною, так у голландців місяць складався із 6 тижнів (42 дні, т.з. "довгий" місяць), у Німеччині місяць був "коротким" - 4 тижні (30 днів), у Франції платня солдатам виплачувалась не помісячно, а за спеціальний період - montre, їх у році могло бути від 8 до 10 (36-45 днів). І по-четверте: співставляти зарплату у грошових коштах можна лише в перші п’ять років війни, при введенні системи контрибуцій (contribution, brandschatzung), частина зарплати виплачувалась у натуральній формі.
{C}{C}{C}{C}
{C}{C}
По оплаті у голландській армії конкретних даних для порівняння знайти не вдалось.
Як бачимо добові норми видачі продовольства і фуражу зароджувались ще до Густава Адольфа, і тут я згадую Разіна Є.А. " История военного искусства" … В шведской армии уже зарождалось централизованное снабжение войск продовольствием и фуражом. В сутки на человека выдавалось 800 г хлеба и 400 г мяса. Суточная дача фуража на лошадь составляла 2,5 кг овса (или 1,6 кг ячменя), 4 кг сена и соломы." Те, що формувались відповідні норми, зовсім не свідчило про централізацію забезпечення, а про необхідність розрахувати норми натуральних контрибуцій. Прийняті у шведській армії норми були у травні 1631 року, що повністю копіювали норми імператорського Указу стандарту 1630 року, тільки Разін не згадав, що там були норми на пиво та вино. Таким чином, виникають солдатські порції, як мірка продовольчої оплати. У арміях жалування солдата могло встановлюватись із врахуванням порцій у тому числі, могло встановлюватись окремо грошове і окремо натурально-порційне.
Армії, що діяли на німецькому театрі військових дій покладались виключно на місцеві ресурси. Контрибуції були чимось середнім між податком та вимаганням і уся система являла собою синтез податків, сплачуваних у натуральній та грошовій формах, надання місць для розквартирування військ і ішні необхідні для утримання військ витрати. Зародилась система контрибуцій ще на початку війни. Так Тіллі, перебуваючи із армією на території, що ще не визначились із своїм статусом противників чи ворогів Ліги, надавав місцевій владі гарантії від випадкових грабежів, якщо влада виконає поставки необхідної кількості продовольства для своєї армії. На дружній території, поставки враховувались як податки центральній владі, в нейтральних областях, зараховувались як виконання зобов'язань з підтримки війська імператора, на території противника, як гарантія мародерства. За системою Тіллі, їжа, квартири та корм для коней стягувались з розрахунку третини жалування солдата, інша частина виплачувалась готівкою. При відносно невеликій армії Тіллі, близько 20,000-30,000 чол. і регулярних субсидій Католицької Ліги система контрибуцій працювала достатньо ефективно. У 1625 році Валленштейн запровадив більш ефективну систему контрибуцій. У одному із наказів Валленштейна міститься наступна інструкція, що солдати повинні платити за продовольство або корм, взятий у дружніх і нейтральних країн , але коли солдати самі не мали чим платити, вони мають право взяти те , що їм потрібно для їх повсякденного життя, але не більше. У відповідності до системи Валленштейна, натуральна складова контрибуцій складає половину платні солдата, інша половина заборгованості готівкою. Система Валленштейн протрималась до кінця війни, а у 1641 на сеймі у Регенсбурзі було прийнято постанову про офіційне затвердження ставок зарплати піхоти і кавалерії з яких 50% виплачувались у натуральній формі. Густав Адольф використав таку ж систему 50% натуральної оплати контрибуцій. Однак грошова складова контрибуцій була використана ним для вербовки нових полків. Заборгованість із заробітної плати готівкою було відкладено на пізніший термін. Контрибуції стягувались "рятівником протестантизму" в союзних, ворожих і нейтральних регіонах одинаково жорстко, без огляду на політичну складову.
До кінця 1630-х років, здатність сільської місцевості годувати війну знизилася. Кожен командир стягував контрибуції як міг, практично без урахування загальної ситуації чи політичних тонкощів. Їжа часто складала дві третини заробітної плати; сильно обрізана готівкова частина відраховувалась на одяг і озброєння. Більшість військ взагалі не бачили готівки після їх вербування. І навіть надвисока ставка оголошеної зарплати більше не вабила новобранців. Рекрут бажав зараз отримати handgeld, а після того як ставав солдатом він міг взяти собі сам будь-яку здобич. Однак , поки існували поставки продуктів за контрибуціями, армії змогли продовжувати боротьбу. Регіони, які не могли сплатити натуральних контрибуцій, були непридатними для проведення військових кампаній. . Імператор закривав очі на повне розорення своїми ж військами своїх же земель, земель своїх васалів, що неодмінно вело до занепаду економіки і розвитку.
Система контрибуцій Бернарда Саксен-Веймарського будувалась трохи на інших умовах. Передбачалось , що кожні вісім з дванадцяти місяців заробітної плати покривались за рахунок контрибуцій у натуральній формі, а за чотири місяці солдати отримують зарплату готівкою із субсидій Франції. Французи до цього часу забезпечували свою армію безкоштовним хлібом і іншим продовольством. Після смерті Бернгарда, старші офіцери Веймарської армії вимагали для своїх солдат у Франції за чотири місяці зарплату готівкою, а також безоплатні поставки хліба, в той час як стягнення контрибуцій за вісім місяців зарплати в натуральній формі здійснювалось як і раніше. Французькі предщс запропонували зарплату за три з половиною місяці готівкою і зажадав вирахування з неї хлібних поставок. У контракті укладеному в 1639 році сторони домовились про безоплатні поставки хліба, але умови про готівку за чотири місяці у договорі не було узгоджено, натомість погоджено було плату за три з половиною місяці, але половина цієї готівки мала йти на підтримання полків у повному складі (проведення вербовок) і закупівлю необхідної амуніції.
Так, "стратегія шлунку" у Тридцятилітню війну важча для розуміння, порівняно із чистою армійською стратегією Фрідріха чи Наполеона, адже її на карті не намалюєш, як систему укріплень і стратегію облог.
За словами Фрітца Редліха на протязі Тридцятилітної війни антрепренерський бізнес здійснювали близько 1500 військових підприємців. Серед всієї плеяди підприємців одні формували роти, інші - полки, а найвище стояли генеральні військові підрядники, що не мали за масштабом аналогів у історії як Мансфельд, Валленштейн чи Бернгард Саксен-Веймарський. І, коли один із баварських полковників привласнив гроші на вербовку полку, совісно видані йому курфюрстом і безслідно з ними зник, йому винесли вирок заочного повішення (причеплений публічно до шибениці папір з його іменем), він здається просто пацаном, у порівнянні із такими мастодонтами військового бізнесу… Але це зовсім інша історія..