Optimum tactics: голландське піхотне формування І
«… очевидно, що необхідністю впровадження дрібних формацій також була гонитва за великим ефектом пострілу.
Незважаючи на те, що дрібні формації дійсно зробили більш ефективними постріл,
головним мотивом для їх впровадження були інші причини...
..найбільш імовірним мотивом впровадження дрібних формацій є необхідність збільшення
можливого числа солдатів які безпосередньо візьмуть участь в боротьбі,
іншими словами, щоб якнайбільш підвищити ефективність наявної чисельності військ.»
Jan Willem Wijn, Het krijgswezen in den tijd van prins Maurits
Продовжую цикл статей щодо тактики у епоху піки та мушкета. У цій статті мова піде про піхотне формування у армії Сполучених Провінцій Нідерландів.Питання, що стосуються тактики Тридцятилітньої війни неодмінно пов’язані з розвитком довоєнної голландської тактики, адже у концепції «революції у військовій справі» продовженням тактики голландців називають шведські тактичні реформи короля Густава Адольфа.
Оскільки, ми будемо намагатись описати тактику голландської піхоти на період Тридцятирічної війни (Примітка 1), то відмітимо, що здебільшого, це питання є малодослідженим. Театр військових дій в Нідерландах не був насичений польовими битвами за період 1621-1648 у зв’язку із специфічною географією регіону. Кампанії зводились переважно до «малої війни» та облог, де питання тактичної формації піхоти грало непомітну роль. Найбільше зіткнення між голландцями та іспанцями за цей період - сутичка при Калло (1638р.) теж не можна назвати польовим, адже іспанці атакували голландців, розділених по кількох фортах і класичної битви не відбулось. Інша справа - період «військових реформ» Моріца Оранського (прибл 1590-1620), на який припадає 99% всієї літератури по голландській армії і битва при Нюпорті (1600р.) де, за оцінками деяких сучасних істориків, і проявилась перевага нової голландської тактики з мобільними малими батальйонами та відбулась перемога вогню над холодною зброєю. Так чи інакше, але і відомі дослідники теорії «революції у військовій справі» такі як Вернер Халвег (Werner Hahlweg) та Джеффрі Паркер (Geoffrey Parker) при детальному розгляді битви визнають, що перемога голландців при Ньюпорті (1600р.) відбулась завдяки діям кавалерії!11
Є, звичайно, чимало питань, товариство. І очевидно, що не все так просто. Можливо, я і не зможу розглянути і спростувати деякі моменти пов’язані із начебто реформами голландців, але я, все ж, зроблю спробу. Спробуємо подивитись на питання голландської тактики без лишньої бравади, а, натомість, зачепимо всі проблеми і спірні місця голландських реформ Моріца Оранського (Maurits van Oranje).
Перш ніж перейти безпосередньо до тактичної одиниці голландців, необхідно за традицією з’ясувати організаційний її аспект.
Організація полку та роти у армії Нідерландів.
Організація голландського полку не виникла на рівному місці, а на стадії свого становлення вона копіювала принципи імператорських військ з її ротами по 300 солдат. Однак, на відміну, від імператорських військ, де регламентувалась кількість рот в полку (зазвичай 10, у іспанців - 12, 10, потім 15), в голландських полках (regiment) не було чіткої регламентації кількості рот (vendel). Варіація кількості рот в полку була досить високою, у 1595 році голландські полки складали від 10 до 20 рот.10 Ймовірно, це було пов’язано з тим, що на зимовий час роти того чи іншого полку було розподілено по гарнізонах фортець. А, для нової кампанії, на підставі розпоряджень штатгальтера Моріца Оранського, ці роти могли бути перерозподілені і додані іншим полкам. Таку шкідливу практику було змінено лише в 1623 році, коли роти із зимових гарнізонів навесні повернулись до свого полку з яким воювали у 1622 році. 2, с. 48 Логічним здається, що лише із сталим складом рот в полку можна було провести стандартизацію їх кількості. Регіональні полки, наприклад Зеландський полк або Фризький полк, є першими голландськими полками, але в цьому розумінні полк тут не містив чіткої кількості рот, а лише вказував, яка провінція відповідає за утримання рот цього полку скільки б їх не було. 1, с. 10
Відомі апологети голландської тактики, описуючи нормальну силу полку, згадують про 10 рот в полку. Валлхаузен пише про 10 рот в полку, кожна рота не більш ніж 100 солдат, але існують роти і по 80, 90 солдат 14, с. 97. Окрім цього він додає, що менша чисельність рот по 150-200 солдат дозволить офіцерам краще їх тренувати ніж роти по 300 солдат. 8 с. 200 Генрі Гексем, описуючи нормальну силу полку, говорить про 10 рот 3, с. 26, при чому роти в нього нерівної кількості: рота полковника -200 солдат, підполковника - 150 і решти капітанів по 120 солдат. Жан де Біллон 4 відходить від німецьких принципів(Примітка 2) і описує полк в 2600 солдат в 13 ротах по 200 солдат, але робить примітку, що кращим буде якщо роти будуть мати чисельність 100 солдат, так капітанам буде легше утримувати дисципліну.13, с. 44
Що стосується фактичної кількості рот в полку, то на експедицію в Юліх у 1610 році голландська армія складалась із 136 рот в 11 полках, тобто 12,4 роти на полк. 10 Загалом, ситуація із внутрішньою організацією полку була не кращою, ніж у інших арміях на цей період: фактична кількість рот в полку була різною.
Подібно до німецького полку, в голландському всі роти були змішаного складу, тобто пікінери, мушкетери та аркебузири служили в одній роті. Але були пропозиції Державної ради у 1596 році щодо запровадження рот солдат з окремим озброєнням, подібно до іспанської армії, але вони не мали вираження на практиці. 1
На відміну від полку, в голландських ротах робились спроби стандартизувати внутрішню організацію. У 1588 році Державна рада (Raad van State) своїм наказом (Ordre) зробила спробу стандартизувати склад роти шляхом регулювання кількості зброї, необхідної для її комплектування. У 1599 році було зроблено спробу переглянути існуючі стандарти озброєння в роті і видано черговий наказ про озброєння піхоти (Ordre op de waapeninge van het voetvolk ) 9.
Для оцінки фактичних чисельності та внутрішньої організації рот та полків у голландській армії в якості джерел істориками використовуються листи на вербовку (commissies), які я вже згадував, коли писав про комплектування голландської армії, також інспекційні листи (monsterrollen) та листи на оплату (betalingslijsten). Теоретичний (згідно наказів від 1588 та 1599 років) та фактичний склад піхотних рот за період з 1572 до 1621 року наведено у таблиці.
На основі даних таблиці можна зробити ряд прагматичних висновків:
1. Середній фактичний розмір роти в голландській армії не був стандартизований, як і в інших арміях цього періоду і складав приблизно 150 солдат. При чому, у мирний час чисельність в роті скорочувалась, наприклад з 150 осіб до 113. Однак, у розпал кампанії рота, що перевищували половину їх "паперової" сили, були не рідкістю. 1 с. 10 Закінчення «дванадцятирічного перемир’я» з Іспанією у 1621 році, потребувало збільшити сили рот до чисельності в 137 солдат. Теорія «революції у військовій справі» помилково вважає, що Моріц Оранський та Вільгельм Людовік Нассау (Willem Lodewijk van Nassau-Dillenburg) зменшили силу рот, чим збільшили співвідношення числа офіцерів до рядових солдат і що сприяло кращому навчанню і кращій дисципліні. Насправді, обоє штатгальтерів були прихильниками великих рот. Приміром, Моріц Оранський в своїй переписці у 1601 році з Вільгельмом Людовіком Нассау всіляко закликає довести силу рот до 150-200 солдат, адже, як він каже, такі роти є більш придатними для польової служби і не так швидко втрачають бойових якостей через втрати. 9, с. 113
2. Наказ від 1588 року не вводив нових стандартів для організації роти, а лише закріплював існуючу організацію в роті на рівні 30-35% пікінери, 50-55% стрілки і решта офіцери і інші солдати з холодною зброєю.
3. Не дивлячись на існування наказу від 1588 року, протягом 1589 року в листах на вербовку продовжувалось вимагатись рот з більшою чисельністю (300, 180, 200 осіб).
4. Шотландська, англійська та німецька рота на службі Нідерландів мали однакову фактичну чисельність 130-150 солдат. У французьких ротах практично не було пікінерів. Серед валлонів пікінери були ще далеко в меншості, ще з початку війни Нідерландів за незалежність. Серед німців і швейцарців солдат з вогнепальною зброєю була половина, у іспанців стрілки складали теж більшість. 15, ст. 174-175 Подібну пропорцію серед рот різних націй ми спостерігали, коли говорили про імператорську та баварську армії.
5. Наказ від 1599 року теж не вводив нових стандартів для організації роти, а закріплював існуючий порядок. Однак, частка аркебузирів за 11 років знизилась (з 39 до 37%), солдати з іншим холодним озброєнням в ротах не вимагались взагалі. Примітно, що частка пікінерів, необхідних в роті, зросла (з 34 до 38%), як і частка мушкетерів (з 13 до 29%).
6. Наказ від 1599 року, на відміну від 1588 року, як бачимо, виконувався. Дотримувалась не тільки чисельність рот (135 осіб передбачених наказом, а 135, 113, 109, 118, 87, 67, 137 осіб - фактично протягом двадцяти двох років), яка не була перевищена на практиці, але й фактична пропорція видів зброї в роті - 35-40% пікінери, 43-57% стрілки.
7. Примітно, що за період з 1589 до 1599 року фактична пропорція стрілків складала близько 65% і рухалась на збільшення. Це відбувалось за рахунок зменшення частки пікінерів. І не зовсім вірно стверджувати, що Моріц Оранський збільшив частку стрілків - це була об’єктивна тенденція, а в наказ від 1599 року мав на меті навпаки збільшити частку пікінерів!. Ймовірно, пікінери були необхідними для протистояння кавалерії в польових битвах, таких наприклад як Ньюпорт 1600р. та ймовірні польові сутички в кампанії за Юліх 1610р.. Пропорція пікінерів до мушкетерів з моменту відмови від аркебузирів і до 1620-х років складала якщо не 1:1 то 5:6.
8. З 1601 року в ротах зникають солдати з іншим холодним озброєнням (алебардисти, мечники та рондашири), у Фризькому полку в 1601році їх вже немає.
9. У 1604році Зеландський полк, згідно з інспекційними листами фактично має в своєму складі лише 2% аркебузирів, а в 1607 році вони взагалі зникають, поступаючись місцем мушкетерам. Моріц Оранський намагався контролювати дотримання стандарту пропорції видів зброї за наказом від 1599 року адже будь-які відхилення від нього унеможливили використовувати ту ж тактичну схему для всіх батальйонів. Крім того, Моріц спеціально під цю пропорцію замовляв мушкети і аркебузи у зброярів з Дордрехта, але еволюція пішла своїм шляхом, оскільки капітани, як і раніше, закупляли зброю для своєї роти самі по собі. 9, с. 90
Аркебузири (з каліверами) були офіційно скасовані в англійських та французьких ротах на голландській службі в 1605 році. Чотири роки по тому, на початку «дванадцятирічного перемир'я» (1609-1621), вони були скасовані в іншій частині голландської армії. У травні 1609 року Державна рада наказала командирам зменшити чисельність в ротах. При чому, скорочення чисельності рот Державна рада вимагала зробити за рахунок звільнення самих невідповідних солдат, додаючи, що в першу чергу звільняти необхідно солдат серед аркебузирів. 9, с. 90
Ймовірно, пропорція стрілків до пікінерів якщо не 1:1 то 5:6 приблизно на 1600 рік фактично мала місце бути. Як же тоді пояснити формування голландського батальйону, описаного Іоганном Нассау-Зігенським (Johann VII. Graf zu Nassau-Siegen) (Примітка 3), в якому кількість пікінерів рівна кількості стрілків?
Тактична формація.Для голландської армії, роти, розподілені по гарнізонах, не могли здійснювати тренування на рівні батальйону, поки не були зібрані в одному місці. 9,с.101 Виходячи із наявних кількості піхоти, чисельності полків та пропорції стрілків у полках, вище командування обирало план тактичного розташування піхоти в бойовому порядку (Ordere van Bataille). Перед початком кампанії, для рот зведених у полки проводився парад (paradoe) - огляд розгортання їх у тактичні формації і оцінка можливості їх маневрувати на можливому полі бою. 6, с. 9 Парад дозволяв старшим офіцерам зробити висновок про доцільне тактичне формування. Остаточно прийняте рішення наносилось на папір у вигляді схеми званої ордер-баталія (Ordere van Bataille, Schlachtordnung). Звісно, в ході кампанії, змінювалась чисельність військ та умови рельєфу, у цьому випадку для кожної конкретної битви проводилось коригування початкової схеми ордер баталії. Перед кожною битвою погоджувався остаточний план бойового порядку. Даний план доводився до Генерал майора, який, разом із іншими генералами для кожного тактичного формування визначав форму і місце розташування у загальній диспозиції. Копії даного плану отримували вищі офіцери (полковники та командири бригад), а оскільки армія розгорталась в бойовий порядок з маршу, то кожен командир повинен був розуміти своє місце в загальному розгортанні. 6, с. 10
Теоретична основа для голландського тактичного формування піхоти була закладена Іоганном Нассау-Зігенським у його роботі з оригінальною назвою «Observationes» (спостереження), а саме у розділах «Von Schlachtordnung» та «Von treffen oder schlachten». 15, стор 467 (Примітка 4). Згадувана нами реформа тактичного формування німецького полку (малюнок нижче), який спочатку складав 3000 солдат - 100 солдат по фронту і 30 в глибину, було розділено на три рівних тактичних одиниці, чисельністю 1000 солдат, 100 солдат по фронту та 10 в глибину.
Один полк може бути розгорнутий як єдиний бойовий батальйон або бути розділений на кілька батальйонів (найчастіше в голландців - два). Проте, якщо не було можливості зберегти в єдності корпоративний дух цілого полку, який виступає єдиним батальйоном, то було просто необхідним, щоб зберегти хоча б солдат одного виду озброєння одної роти в одному тактичному формуванні, щоб вони були пліч-о-пліч і в таборі, і в бойовій формації. 6, стор 37 В усякому разі, кожна рота була поділена на капральства (korporalschaft, platoon, division), які нараховували від трьох до шести рядів в 10 шеренг, які зберігали і адміністративну і тактичну чисельність, при будь якому тактичному формуванні. Там, де сильний полк був розділений на два батальйони, роти були виділені в той чи іншій батальйон на основі старшинства командира роти. Так, рота полковника і рота майора буде входити до першого правого батальйону, а рота підполковника і рота старшого серед капітанів будуть входити до другого лівого батальйону. Розподіл рот інших капітанів до різних батальйонів варіювався, але загальний принцип був збережений, коли старші і досвідченіші офіцери не концентрувались в одному батальйоні, а були розподілені серед усіх батальйонів полку.
Саме з робіт графа Іоганна Нассау-Зігенського ми дізнаємось мету зменшення глибини піхотного формування, яка полягала в підвищенні ефективності наявної чисельності військ. Тобто, у великому тактичному піхотному формуванні під час битви одночасно були задіяні не всі шеренги, тоді як мале формування дозволяло задіяти у фронті вже не 100 солдат, а 300 (виходячи з малюнку по реформі 3000 німецького полку). Паралельно зазначу, що зменшення піхотних формувань не робилось в гонитві за великим ефектом вогнепальної зброї, але, в певній мірі, максимальне використання неглибоких формувань і розширення фронту збільшило ефективність пострілу.15, с. 468. Реформа тактичної бойової одиниці спочатку не була пов’язана із розміром рот і полків, тобто, якщо на практиці роти мали по 200-300 солдат, і полк мав 10 рот, то батальйон формувався з 3-4 рот. Походження неглибоких формувань полягає в наслідуванні фіксованих глибини і сили античних тактичних формувань (спартанської фаланги, і римської маніпули). За словами Рюстова (Примітка 5) максимальною глибиною, необхідною для того аби пікінери могли протистояти чарджу кавалерії, а стрілки зробити повний контрмарш (Примітка 6) була 16 шеренг. Найменшою була прийнята глибина в 6 або 8 шеренг, а нормальною в 10-12 шеренг 16, с 305. У працях Джона Бінгема (John Bingham) (Примітка 7) та Джеймса Тернера (James Turner ) (Примітка 8) та в багатьох інших згадується зв'язок між грецькими та римськими стандартами шикування (16 та 10 шеренг) і голландськими батальйонами. Стандарти, закладені Іоганном Нассау-Зігенським полягали в кількісному обмеженні тактичного піхотного формування, яке не повинно бути більшим чисельно ніж полк (а пізніше навіть і половину полку), ширина по фронту складала не більше 100 солдат. 15, с.468. Вказані параметри мали слабкі сторони: низька глибина та значна кількість малих батальйонів потребувала формувати армію у глибину в 2-3 ешелони, де стала в нагоді практика римлян із використанням трьох ліній (гастати, принципи і тріарії). Використання трьох ешелонів було не новим на момент його впровадження голландцями, але, якщо для інших армій цією практикою можна було знехтувати, то для голландців це була основа тактики. Зменшення батальйону поставило нові виклики до загального командуванню і контролю, а також до керівництва окремих підрозділів, адже батальйон в першому ешелоні під час оборони чи атаки повинен бути підтриманий батальйонами іншого ешелону, для чого необхідна згуртованість, дисципліна солдат і майстерність командирів, а також вищі вимоги до порядку розміщення всієї армії на полі бою (ордер-баталія).
Ймовірно, в період служби графа Іоганна Нассау-Зігенського у голландській армії в період 1592-1593рр. ним і було вперше запропоновано розділити полк на три батальйони. Адже у 1592 році після завоювання Стенвійка (Steenwijk), користуючись затишшям, голландці спробували розподілити Фризький полк (чисельність полку близько 2581 особа) на три батальйони чисельністю 794, 882, 905 солдат. Пікінери формувались у центрі кожного батальйону, кількість шеренг (тобто глибина) пікінерів складає 11, 12 та 13 відповідно. Мушкетери були розташовані на крилах ліворуч і праворуч пікінерів, аркебузири - на зовнішніх краях крил, поряд з мушкетерами. У першому батальйоні глибина крил мушкетерів - 15 шеренг, аркебузирів - 16, в другому мушкетерів - 14, аркебузирів - 13, в третьому мушкетерів - 14, аркебузирів - 12 шеренг. Пікінери були розділені на блоки (Примітка 9) по чотири солдати по фронту (в третьому батальйоні пікінери мали один блок з п’яти солдат по фронту). Стрілки були розділені теж у блоках, але по п’ять солдат по фронту. Загальна ширина батальйонів по фронту складала 58, 68 та 75 солдат. 9, с. 101. Глибина батальйонів мала тенденцію на зменшення. Той же Фризький полк (піддослідний) в період 1594 - 1595 р. формував вже два батальйони чисельністю 800 солдат (314 пікінерів, 36 алебардистів, 144 мушкетери і 306 аркебузирів) та 922 солдати (380 пікінерів, 20 алебардистів, 144 мушкетери і 378 аркебузирів). Пікінери розміщувались в центрі в першому батальйоні в семи блоках, в другому у восьми, кожен з яких мав ширину п’ять рядів та глибину 8 шеренг (крім крайніх блоків які мали по одній додатковій шерензі пікінерів) 9, с. 107-108. По обидва боки від пікінерного центру розміщувались по одному блоку мушкетерів, кожен з яких мав ширину 8 рядів і глибину 9 шеренг. Аркебузири розташовувались ззовні на флангах: в першому батальйоні були розміщені в чотирьох блоках (кожен 9 рядів в ширину і 8 в глибину), в другому - в шести блоках (кожен 7 рядів в ширину і 9 шеренг в глибину). Для підтримки дві додаткові шеренги пікінерів розміщено позаду блоку мушкетерів і по одній шерензі алебардистів розміщено позаду блоків аркебузирів. Середня глибина батальйону складає 10 шеренг і в порівнянні з 1592 роком (14-15 шеренг стрілків та 12-13 шеренг пікінерів). Перший батальйон займав простір по фронту в 405 футів (127 м): 300 футів для стрілків (50солдат *6 футів) і 105 для пікінерів (35*3 фути). Другий батальйон займав простір 474 фути (148м). 9, с. 108
Далі буде...