Сьогодні - Висоцький

[adamnet]

Моя метрика где-то в архиве хранится,
А архив в сорок первом под Минском сгорел.
Так что, может, мне двадцать, а может быть тридцать,
Ну а месяц рожденья я выбрал апрель.
В апреле солнце припекает,
В апреле - первого - все врут.
А за апрелем май бывает,
А в мае любят, а в мае пьют.
Мать моя умерла в сорок третьем в Калуге,
Кто отец мой, быть может, не знала и мать.
Место жительства я себе выбрал на юге,
А места притыченья не нам выбирать.
В апреле солнце припекает,
В апреле - первого - все врут.
А за апрелем май бывает,
А в мае любят, а в мае пьют.

* * *

Спасите наши души!
Мы бредим от удушья.
Спасите наши души,
Спешите к нам!
Услышьте нас на суше -
Наш SOS все глуше, глуше,
И ужас режет души напополам!

*  *  *

В какой день недели, в котором часу
Ты выйдешь ко мне осторожно?..
Когда я тебя на руках унесу
Туда, где найти невозможно?..

* * *

И чудаки - еще такие есть -
Вдыхают полной грудью эту смесь.
И ни наград не ждут, ни наказанья,
И, думая, что дышат просто так,
Они внезапно попадают в такт
Такого же неровного дыханья...
Их голосам дано сливаться в такт,
И душам их дано бродить в цветах.
И вечностью дышать в одно дыханье,
И встретиться со вздохом на устах
На хрупких переправах и мостах,
На узких перекрестках мирозданья...

* * *

Мы успели - в гости к богу не бывает опозданий.
Так что ж там ангелы поют такими злыми голосами?
Или это колокольчик весь зашелся от рыданий,
Или я кричу коням, чтоб не несли так быстро сани?

* * *

Многие лета - тем, кто поет во сне.
Все части света могут лежать на дне,
Все континенты могут гореть в огне,
Только все это не по мне.

* * *

Click to view

Лірична
(Марині)

У вітті ялин тут гуляє луна,
щебечуть птахи полохливо.
Живеш в зачарованім лісі одна,
і звідси втекти неможливо.

Опаде цвіт бузку хай на землю сиру
й листя все зникне із кожної гілки -
все одно звідсіля я тебе заберу
до палацу, де грає сопілка.

Твій світ чаклуни на мільйони років
сховали від мене й від світу.
Й гадаєш ти, кращих немає світів,
ніж ліс цей, що чарами вкритий.

Хай не спить лісовик у смеріччі, в бору,
в хмарах хай щезне Місяць від горя -
все одно звідсіля я тебе заберу
в терем світлий з балконом на море.

Діжду, скільки б не знадобилось часу,
що вийдеш до мене - тремтлива.
Й тоді я тебе на руках віднесу
туди, де знайти неможливо.

Тебе викраду, хочеш? Довірся мені.
Захищатиму, як буде скрутно.
Дай лиш згоду зі мною на рай в курені,
якщо терем з палацом відсутні.

Click to view

Коні вередливі

Понад кручею, над прірвою, по краєчку, по краю
Я коней своїх нагайкою шмагаю, поганяю!..
Щось мені повітря мало: вітер п’ю, туман ковтаю...
Чую в захваті смертельнім: пропадаю, пропадаю!

Ледь повільніше-но, коні, ледь повільніше!..
Не коріться нагайці тугій!
Та що за коні вередливі, найсвавільніші...
Я дожити не встиг, доспівати б мені.

Коней я напою, скінчу пісню свою, -
Хоч хвилиночку ще постою, на краю...

Згину я - мене, мов пух той, ураган змете з долоні,
На санях мене галопом коні понесуть снігами, -
Ви на крок повільний, тихий, перейдіть-но, любі коні,
Відтягніть-но смерті хвилю трохи довшими шляхами!

Ледь повільніше-но, коні, ледь повільніше!
Хай не будуть бичі вам страшні.
Та що за коні вередливі, найсвавільніші!
Я дожити не встиг, доспівати б мені.

Коней я напою, скінчу пісню свою, -
Хоч хвилиночку ще постою на краю...

Встигли ми: до Бога в гості ще ніхто не запізнився.
Чом же ангели співають нам презлими голосами?!
Може, це лише дзвіночок весь сльозами аж залився,
Чи то я волаю коням: "Не тягніть так прудко сани"?!

Ледь повільнише-но коні, ледь повільніше...
Ви галопом таким не гоніть!
Та що за коні вередливі, найсвавільніші...
Хоч дожить я не встиг, доспівати б мені!

Коней я напою, скінчу пісню свою, -
Хоч хвилиночку ще постою на краю...

Click to view

Балада про Кохання

Коли вода всесвітнього потопу
Влилась назад у лоно берегів,
Аж раптом з піни вщухлого потоку
Кохання тихо вийшло - диво з див, -
В повітрі розчинилося до віку,
Тоді було без ліку тих віків.

І диваки - ще є такі смішні, -
На повні груди дихають вони.
Винагород не ждуть і покарання,
Гадаючи, що все це просто так,
Вони раптово відчувають такт
Прихованого в подиху бажання.

Почуттєві ж, наче кораблю,
Довго залишатись на плаву,
Перш, ніж ти збагнеш, що "я люблю" -
Те саме, що "дихаю й живу!"

Поневірянь і мандрів буде вдосталь,
Бо край Кохання - то великий край!
І бути його лицарем не просто,
А став - суворій долі все віддай.
Вона розлучень зажадає гостро,
Позбавить спокою - а ти не нарікай...

Але нема безумцям вороття,
Бо ладні без вагань і каяття
Будь-що - навіть себе самих - віддати,
Щоб не урвалась нитка золота,
Яка стає дорожча за життя,
Коли два серця нею поєднати...

Свіжий вітер обраних п'янив,
З ніг збивав, із мертвих підіймав,
Бо якщо ніколи не любив -
То й не дихав, і життя не знав!

Багато хто не чує, що десь кличуть,
Кохання їх поглинуло немов.
Їх поголоски пустослівні лічать,
Але з лічбою змішана і кров.
Ми в головах поставимо тим свічі,
Хто згинув за небачену любов.

Судилось їхнім злитись голосам,
Блукати в цвіті душам сам на сам.
Вдихати вічність подихом єдиним
І стрітися з зітханням на вустах
На переправах і хитких мостах,
На перехрестях сутінок і днини.

Я поля закоханим стелю,
Щоб у сні співали й наяву!
Дихаю - це значить, я люблю!
Я люблю - це значить, я живу!

* * *