втрьох. наше народження
сьогодні нам три тижні)
це значить, що у пт. 17го травня 2013року народився наш синочок Сашка (3440гр, 53см) у 7му пологовому буд.м.Києва(Перинатальний центр),
а ми стали батьками.Це виявилось дуже природньо, бажано, й нескладно.
очікували народитись 30го травня(це якщо 40 тижнів), у нормі - 40тижнів плюс/мінус два тижні, та у природи/генів виявилась своя арифметика:
мене і брата мама народила на пару тижнів раніше (треба було взяти на замітку одразу;)
у якусь середу минув 38й тиждень, я ще поїхала на роботу - забрати речіі, які з часу декретної відпустки там були, та віддати ключі, побачити усіх, показати себе кругленьку, та попрощатись - бо більше в гості не збиралась заходити.
у чт остання крапля здорового глузду підказала мені позбирати речі у пологовий, бо ж все не було коли. а на пт, пн я вже напланувала й пообіцяла Маші посидіти з малими, поки вона поробить усі справи у ЖЕку, на вихідних хотіла ще встигнути зустрітись з троюрідним братом....
у похід простіше збиратись) - ти хоч знаєш, що приблизно потрібно. а у пологовий, вперше - навіть не уявляєш що пригодиться. список речей є, а до чого вони...
цілий день турбот то погладити дитяче, то скільки чого взяти... ввечері вияснення чи будуть батьки вдома, чи на дачі - вияснилось що вдома, і я ще злилась що за своїми клопотами не встигаю на всіх приготувати вечерю. Але в той вечір було вже не до вечері...
в 20.02 чоловік подзвонив сказати, що він вже на Оболоні, ми ще поговорили на підвищених тонах, що рідкість. у тут маленький супермен, махнувши рукою, вирішив сказати, що буде нам весело) почали відходити води)
не те, щоб я злякалась - скоріше, це сталось несподівано - все таки я розраховувала погуляти ще тижня зо два)
добре було те - що я точно знала, що це вже знак дуже шустро пакувати зібрані речі у пологовий і може буде скоро потрібно туди їхати. бо коли ніколи не народжував - то мучає питання - а як я дізнаюсь,що мені вже пора їхати у пологовий/чи не пора? /брат досі не вірить, що води можуть відходити)) - маючи вже двох діток, у них цей процес починався інакше))/
тож, чоловіка, що прийшов втомлений-не-те-слово з роботи, я попросила присісти і сповістила, що процес пішов)
ми "майже" не нервували)) запаслись водичкою і печеньками. стало зрозуміло, що почались схватки. о 12й ночі ми приїхали у пологовий, вони вже були кожні 5 хвилин.
оформлення бамажок і т.д. нас розмітили у пологовий зал. 7й пологовий будинок - дууууже такий непоганий. ми ні з ким ні про що не домовлялись. Я для себе вирішила, що буду більше нервуватись - чи прийде лікар чи ні відробляти заплачені йому гроші, тож хай буде як буде. просто підписала Обмінну картку за 700 грн. навіть забула спитати про вартість післяпологових палат (там ніби різний рівень комфорту).
Добре, що була ніч (для мене добре), спати хотілось)) я з закритими очима провела весь той час. виявилось, що можна дихаючи - так продихати схватки, що вони не відчуваються боляче(я думала, що це казки). Ну і ще 2,5 роки йоги не минули просто так... вміння дихати і миттєво розслаблятись усіми частинками тіла дуже допомагала відпочивати між схватками. З розповідей, мені це уявлялось все набагато страшнішим, довшим та болючішим. а тут - за менше ніж 8 годин (робочий день) - від перших признаків до народження все трапилось.
Загалом, все пройшло швидко і о 3.45 ми народились, без усіляких втручань. Малюка виклали мені на животик і вже світанок ми зустрічали втрьох поїдаючи печеньки. а що ж - я зголодніла, повечеряти мені так і не вдалось)) чоловіку було тяжче - після робочого дня він ще зі мною "зміну відстояв". Добре, що був поруч. Не було абсолютно нічого страшного. Його присутність заспокоювала. Щось принести/подати, просто потримати за руку, побурчати, підтримати. Лікарі та акушерка були хорошими. все склалось.
Мої батьки навіть не знали, що ми поїхали у пологовий, тож вранці ми їх сповістили, що є внук) - вони хоч спали добре)) бо з Діминими батьками ми розминулись ввечері, вони знали що ми поїхали, і спали погано - переживання заважали))
Через дві години малого зважили, поміряли, і нас перевели у післяпологову палату. за неї ми якось не платили ні одразу, ні навіть при виписці, тож я досі не розумію як так відбулось і як має бути на справді. я ніколи не лежала у лікарнях, тож вже скоро мені захотілось додому. Не просто так: в тому р-ні почалась профілактика - не було гарячої води, вночі на поверсі новонароджені дітки полюбляли співати хором(я шкодувала за відсутністю навушників), а вдень не можливо поспати - лікарі приходять то до тебе, то до дитини, то прибирають 3 рази на день, то їжу приносять, а ще згадаємо про родичів, які набиваються у гості, любителів подзвонити-привітати... найкраще сприймаються смс-ки) Оскільки все було добре - на третій день нас виписали. Знову ж таки - родичам бажалось "праздніка жизні" - там намічалась толпа для зустрічі нас із пологового. При моєму малоадекватному стані, я ніби вмовила їх не приїжджати. Ображались потім, що поробиш, але попустило. Для моїх батьків - це вже третій онук - то ж вони спокійні як слони. Для Діминих - це перший онук. Тож все так переживательно, шо ужас. Хлібом не корми, а дай повод попереживати - чи спить, чи кричить, чи їсть, чи молока вистачає, чи то чи сьо і т.д. Дають безліч корисних порад: годувати по годинах, у травках купати, вдягати інакше і т.д. Відсікається моїми питаннями: а навіщо? без логічного обгрунтування не приймається.
мій брат сказав, що була б його воля - він лиш у цю кімнатку видачі немовлят і приходив одразу. Щоб без усих тих переживань процесу, очікувать і т.д)) і довго дивувався - що ж я такого чоловіку наобіцяла чи як змусила бути присутнім)) а це просто було взаємним негласним рішенням ще задовго до всього - коли все разом. У кожного ж свої страхи і цінності.
Вдома я вже пригала як слоник, наводячи лише мені відомий порядок та прилаштовуючись до життя втрьох. Сашка поводить себе добре. їсть-спить-росте, і все у тому ж циклі. Я за короткі проміжки його спання маю поспати сама, приготувати їжу, встигти поїсти, щоб йому було що їсти з мене)), попрати, попрасувати, на вулиці погуляти і т.д.
вже за 1й тиждень разом удома з 11ти набраних за вагітність кілограмів зникло 10 - найшвидше прям похудання в моєму житті))
на сьогоднішній день вже виконали квест №1 - отримай свідоцтво про народження дитини, квсет №2 - сходи в ЖЕК пропиши дитину, лишився ще третій - знайди Собес і оформи допомогу по народженню дитини... оскільки прізвища різні, прописка різна - треба бути всюди вдвох з чоловіком, і ще маленькою купою документів і копій))
А потім були гості) Маша з Сергієм і малечею. Це наше родинне багатство: наш Сашка зліва(9 днів), братові Олежик 1,5міс і Богданка 2,5р. Наш лише 3,5кг, а Олежик вже 5,5кг - відчуйте різницю)) я її очікую відчути через місяць, мої рукиі спина - так точно;) апетит маєм хороший) для симетрії не вистачає дівчинки, і я продовжую хотіти, щоб вона була :)
Случайности не случайны.
я очікувала, що малюк буде за гороскопом близнюки, виявилось - що таки телець. Але сталось ще більш неймовірно - Син народився у День народження мого Діда, свого прадіда, чиє прізвище я ношу. Йому б виповнилось 85 років. Я не змінювала прізвище, і чоловік часом бурчить на це. я так вчинила інтуітивно, але прочитавши статтю в журналі Колесо жизни, я знайшла відповідь чому. Це ті слова, які я не могла підібрати - так я не втрачаю підтримку Свого Роду, яку відчуваю дуже сильною. Саме татова родина - всі мої двоюрідні, однаковий вік, наше спілкування - та підтримка, яку ніщо не замінить. і таке маленьке співпадіння днів народжень ніби прояв цього, знак.
Я не знала як воно буде - піклуватися про маленьке створіння - не мала ж такого досвіду. Здавалось - от коли у інших діти - все просто і зрозуміло, а от коли у мене буде - то як?
з якими відчуттями я це робитиму - а виявилось дуже легко, ніби так і має бути. Це коли внутрішньо дозріваєш до цього, коли готовий. Спочатку треба виховати себе (чим я і потім вже ми з чоловіком займались))), щоб потім могти виховувати дитя і вчитись заново всьому разом. Зараз малеча більше спить і від"їдається, тому я не жаліюсь. з газиками і коліками маю намір не знайомитись. Як буде далі, коли підростатиме - і треба буде його вже розважати - теж не знаю, але обов"язково щось придумаю. не я ж перша, перейматиму досвід)
На свою дитину можна дивитись нескінченно довго (особливо коли вона не кричить))) це твоя любов, яка продовжується у новому житті. Вона здається найкрасивішою і найкращою. пахне дитячим теплом, молоком, і тихенько сопить то на руках, то під боком. А коли шукає їжу і її знаходить видає звуки ніби маленьке звірятко)) Так солодко спати смачно причмокуючи , певно, можна лише у дитинстві...... і беззубо усміхатись уві сні, ще навіть не знаючи що посміхається)
це значить, що у пт. 17го травня 2013року народився наш синочок Сашка (3440гр, 53см) у 7му пологовому буд.м.Києва(Перинатальний центр),
а ми стали батьками.Це виявилось дуже природньо, бажано, й нескладно.
очікували народитись 30го травня(це якщо 40 тижнів), у нормі - 40тижнів плюс/мінус два тижні, та у природи/генів виявилась своя арифметика:
мене і брата мама народила на пару тижнів раніше (треба було взяти на замітку одразу;)
у якусь середу минув 38й тиждень, я ще поїхала на роботу - забрати речіі, які з часу декретної відпустки там були, та віддати ключі, побачити усіх, показати себе кругленьку, та попрощатись - бо більше в гості не збиралась заходити.
у чт остання крапля здорового глузду підказала мені позбирати речі у пологовий, бо ж все не було коли. а на пт, пн я вже напланувала й пообіцяла Маші посидіти з малими, поки вона поробить усі справи у ЖЕку, на вихідних хотіла ще встигнути зустрітись з троюрідним братом....
у похід простіше збиратись) - ти хоч знаєш, що приблизно потрібно. а у пологовий, вперше - навіть не уявляєш що пригодиться. список речей є, а до чого вони...
цілий день турбот то погладити дитяче, то скільки чого взяти... ввечері вияснення чи будуть батьки вдома, чи на дачі - вияснилось що вдома, і я ще злилась що за своїми клопотами не встигаю на всіх приготувати вечерю. Але в той вечір було вже не до вечері...
в 20.02 чоловік подзвонив сказати, що він вже на Оболоні, ми ще поговорили на підвищених тонах, що рідкість. у тут маленький супермен, махнувши рукою, вирішив сказати, що буде нам весело) почали відходити води)
не те, щоб я злякалась - скоріше, це сталось несподівано - все таки я розраховувала погуляти ще тижня зо два)
добре було те - що я точно знала, що це вже знак дуже шустро пакувати зібрані речі у пологовий і може буде скоро потрібно туди їхати. бо коли ніколи не народжував - то мучає питання - а як я дізнаюсь,що мені вже пора їхати у пологовий/чи не пора? /брат досі не вірить, що води можуть відходити)) - маючи вже двох діток, у них цей процес починався інакше))/
тож, чоловіка, що прийшов втомлений-не-те-слово з роботи, я попросила присісти і сповістила, що процес пішов)
ми "майже" не нервували)) запаслись водичкою і печеньками. стало зрозуміло, що почались схватки. о 12й ночі ми приїхали у пологовий, вони вже були кожні 5 хвилин.
оформлення бамажок і т.д. нас розмітили у пологовий зал. 7й пологовий будинок - дууууже такий непоганий. ми ні з ким ні про що не домовлялись. Я для себе вирішила, що буду більше нервуватись - чи прийде лікар чи ні відробляти заплачені йому гроші, тож хай буде як буде. просто підписала Обмінну картку за 700 грн. навіть забула спитати про вартість післяпологових палат (там ніби різний рівень комфорту).
Добре, що була ніч (для мене добре), спати хотілось)) я з закритими очима провела весь той час. виявилось, що можна дихаючи - так продихати схватки, що вони не відчуваються боляче(я думала, що це казки). Ну і ще 2,5 роки йоги не минули просто так... вміння дихати і миттєво розслаблятись усіми частинками тіла дуже допомагала відпочивати між схватками. З розповідей, мені це уявлялось все набагато страшнішим, довшим та болючішим. а тут - за менше ніж 8 годин (робочий день) - від перших признаків до народження все трапилось.
Загалом, все пройшло швидко і о 3.45 ми народились, без усіляких втручань. Малюка виклали мені на животик і вже світанок ми зустрічали втрьох поїдаючи печеньки. а що ж - я зголодніла, повечеряти мені так і не вдалось)) чоловіку було тяжче - після робочого дня він ще зі мною "зміну відстояв". Добре, що був поруч. Не було абсолютно нічого страшного. Його присутність заспокоювала. Щось принести/подати, просто потримати за руку, побурчати, підтримати. Лікарі та акушерка були хорошими. все склалось.
Мої батьки навіть не знали, що ми поїхали у пологовий, тож вранці ми їх сповістили, що є внук) - вони хоч спали добре)) бо з Діминими батьками ми розминулись ввечері, вони знали що ми поїхали, і спали погано - переживання заважали))
Через дві години малого зважили, поміряли, і нас перевели у післяпологову палату. за неї ми якось не платили ні одразу, ні навіть при виписці, тож я досі не розумію як так відбулось і як має бути на справді. я ніколи не лежала у лікарнях, тож вже скоро мені захотілось додому. Не просто так: в тому р-ні почалась профілактика - не було гарячої води, вночі на поверсі новонароджені дітки полюбляли співати хором(я шкодувала за відсутністю навушників), а вдень не можливо поспати - лікарі приходять то до тебе, то до дитини, то прибирають 3 рази на день, то їжу приносять, а ще згадаємо про родичів, які набиваються у гості, любителів подзвонити-привітати... найкраще сприймаються смс-ки) Оскільки все було добре - на третій день нас виписали. Знову ж таки - родичам бажалось "праздніка жизні" - там намічалась толпа для зустрічі нас із пологового. При моєму малоадекватному стані, я ніби вмовила їх не приїжджати. Ображались потім, що поробиш, але попустило. Для моїх батьків - це вже третій онук - то ж вони спокійні як слони. Для Діминих - це перший онук. Тож все так переживательно, шо ужас. Хлібом не корми, а дай повод попереживати - чи спить, чи кричить, чи їсть, чи молока вистачає, чи то чи сьо і т.д. Дають безліч корисних порад: годувати по годинах, у травках купати, вдягати інакше і т.д. Відсікається моїми питаннями: а навіщо? без логічного обгрунтування не приймається.
мій брат сказав, що була б його воля - він лиш у цю кімнатку видачі немовлят і приходив одразу. Щоб без усих тих переживань процесу, очікувать і т.д)) і довго дивувався - що ж я такого чоловіку наобіцяла чи як змусила бути присутнім)) а це просто було взаємним негласним рішенням ще задовго до всього - коли все разом. У кожного ж свої страхи і цінності.
Вдома я вже пригала як слоник, наводячи лише мені відомий порядок та прилаштовуючись до життя втрьох. Сашка поводить себе добре. їсть-спить-росте, і все у тому ж циклі. Я за короткі проміжки його спання маю поспати сама, приготувати їжу, встигти поїсти, щоб йому було що їсти з мене)), попрати, попрасувати, на вулиці погуляти і т.д.
вже за 1й тиждень разом удома з 11ти набраних за вагітність кілограмів зникло 10 - найшвидше прям похудання в моєму житті))
на сьогоднішній день вже виконали квест №1 - отримай свідоцтво про народження дитини, квсет №2 - сходи в ЖЕК пропиши дитину, лишився ще третій - знайди Собес і оформи допомогу по народженню дитини... оскільки прізвища різні, прописка різна - треба бути всюди вдвох з чоловіком, і ще маленькою купою документів і копій))
А потім були гості) Маша з Сергієм і малечею. Це наше родинне багатство: наш Сашка зліва(9 днів), братові Олежик 1,5міс і Богданка 2,5р. Наш лише 3,5кг, а Олежик вже 5,5кг - відчуйте різницю)) я її очікую відчути через місяць, мої рукиі спина - так точно;) апетит маєм хороший) для симетрії не вистачає дівчинки, і я продовжую хотіти, щоб вона була :)
Случайности не случайны.
я очікувала, що малюк буде за гороскопом близнюки, виявилось - що таки телець. Але сталось ще більш неймовірно - Син народився у День народження мого Діда, свого прадіда, чиє прізвище я ношу. Йому б виповнилось 85 років. Я не змінювала прізвище, і чоловік часом бурчить на це. я так вчинила інтуітивно, але прочитавши статтю в журналі Колесо жизни, я знайшла відповідь чому. Це ті слова, які я не могла підібрати - так я не втрачаю підтримку Свого Роду, яку відчуваю дуже сильною. Саме татова родина - всі мої двоюрідні, однаковий вік, наше спілкування - та підтримка, яку ніщо не замінить. і таке маленьке співпадіння днів народжень ніби прояв цього, знак.
Я не знала як воно буде - піклуватися про маленьке створіння - не мала ж такого досвіду. Здавалось - от коли у інших діти - все просто і зрозуміло, а от коли у мене буде - то як?
з якими відчуттями я це робитиму - а виявилось дуже легко, ніби так і має бути. Це коли внутрішньо дозріваєш до цього, коли готовий. Спочатку треба виховати себе (чим я і потім вже ми з чоловіком займались))), щоб потім могти виховувати дитя і вчитись заново всьому разом. Зараз малеча більше спить і від"їдається, тому я не жаліюсь. з газиками і коліками маю намір не знайомитись. Як буде далі, коли підростатиме - і треба буде його вже розважати - теж не знаю, але обов"язково щось придумаю. не я ж перша, перейматиму досвід)
На свою дитину можна дивитись нескінченно довго (особливо коли вона не кричить))) це твоя любов, яка продовжується у новому житті. Вона здається найкрасивішою і найкращою. пахне дитячим теплом, молоком, і тихенько сопить то на руках, то під боком. А коли шукає їжу і її знаходить видає звуки ніби маленьке звірятко)) Так солодко спати смачно причмокуючи , певно, можна лише у дитинстві...... і беззубо усміхатись уві сні, ще навіть не знаючи що посміхається)