Aug 01, 2009 22:25
тупо коли настрій міняється за одну секудну, один неприйнятий дзвінок, один ігнор прохання.. за секунду з плюса стирається маленька лінія і виходить мінус.. ненавиджу коли так.. хочеться на всіх нагарчати і втекти кудись.. бу(( ну чого так?
чого коли не сама то часом хочеться самотності, а коли вона настає то аж на стіні лізеш від неї і так хочеться шоби був хтось?
і чого я завжди сприймаю всьо якось аж занадто, надто близько до серця і майже завжди песимістично? може, то намагання настроїти себе на гірше, шоби або вже бути готовою і то не було несподіваним ударом "нижче пояса", або шоби всьо в результаті було кльово, адже в порівнянні з найгіршим навіть дуже погне все одно є хорошим... бльо як всьо заплутано..
і як же мені потрібно шоби той тупий квіп видай той не менш тупий звук "ооу", шоби на моньці з"явилося "привіт"...
АААААА....
це таки сталося і настрій різко став на плюс)) такий великий жирний плюс)))
і ось я написала коханому шо хочу з ним жити.. обдумано і серйозно, тобто я справді того хочу хоча знаю шо буде море скандалів і шо будемо ми сратися бо ми з ним ше ті фрукти, але я хочу))він тож)) і все б прикольно якби ше не три роки навчання у різних містах.. але ми шось придумаємо))
ех життя прекрасна штука...
))
п.с. але я таки дурне дівчисько