Проміняла письменників на спорт
Коли ми почали зустрічатися з Вовчиком я знала, що має бути щось, що ми зможемо робит разом. Сама в той час я потопала в письменницькому світі, а він навіть і не знав на якій кобилі до мене підїхати...
Мені не подобається, коли навколо мене помирають мої друзі. Нічого так не виправдовує життя, як смерть...
Коли ми дізнались, що нас обєднує орієнтування - це стало моєю рятівною гілочкою. Я бодай-що хотіла знов встрягти в той потяг, який пішов з перону, коли мені було 18.
Вовчик знов вковтнув в мене цей спортивний дух, я відчула, що зможу ще і навіть більше. Тим часом я віддалялась від своєї письменницької тусівки. Я стала менше писати, виступати, їздити по фестивалях, ба навіть взагалі перестала. Бо я зрозуміла, що письменник в нашій країна - це самозайнята людина, яка забезпечує себе самостійно і також самостійно займається дистрибюцією своїх творів. Я не хотіла більше бачити як мої друзі помирають, я цього взагалі не хотіла...
Зараз я маю шалений графік, я вдячна Вовчику, що він надав мені стимул вирватись з тої прірви, від якої так багато ечалі. Я досі пишу, але не так як раніше "для розвитку і практики", а тепер по справжньому, що пробирає сльозу. Наступного разу, як видаватиму збірку - не буду заморочуватсь над реалізацією - бо то хня.
Якщо я захочу по-справжньому побачити друзів, то ми зідзвонимось і поплачемо в жилєтку - бо така вона дружба. Але вже без перформансів, чулків та засосів.
Так я почала менше писати, але почала більше жити.
Мені не подобається, коли навколо мене помирають мої друзі. Нічого так не виправдовує життя, як смерть...
Коли ми дізнались, що нас обєднує орієнтування - це стало моєю рятівною гілочкою. Я бодай-що хотіла знов встрягти в той потяг, який пішов з перону, коли мені було 18.
Вовчик знов вковтнув в мене цей спортивний дух, я відчула, що зможу ще і навіть більше. Тим часом я віддалялась від своєї письменницької тусівки. Я стала менше писати, виступати, їздити по фестивалях, ба навіть взагалі перестала. Бо я зрозуміла, що письменник в нашій країна - це самозайнята людина, яка забезпечує себе самостійно і також самостійно займається дистрибюцією своїх творів. Я не хотіла більше бачити як мої друзі помирають, я цього взагалі не хотіла...
Зараз я маю шалений графік, я вдячна Вовчику, що він надав мені стимул вирватись з тої прірви, від якої так багато ечалі. Я досі пишу, але не так як раніше "для розвитку і практики", а тепер по справжньому, що пробирає сльозу. Наступного разу, як видаватиму збірку - не буду заморочуватсь над реалізацією - бо то хня.
Якщо я захочу по-справжньому побачити друзів, то ми зідзвонимось і поплачемо в жилєтку - бо така вона дружба. Але вже без перформансів, чулків та засосів.
Так я почала менше писати, але почала більше жити.