Кам'янець-Подільський, Хотин, роупджампінг. (Відео)
Як то ніскілечки не дивно 8-го жовтня я знову вирішив поїхати на роупджмпінг до Кам'янця. Тим паче я виграв конкурс розповідей про перший джамп і мав три "дармових" стрибки. Але цього разу я вже їхав зі своєю коханою половинкою на ймення Оксана та ще двома відчайдухами, яких знайшов на міському форумі. Ми (я і Оксана) вирішили їхати на 2 дні ( 8- 9 жовтня), щоб відвідати і Хотин.
Отже 7-го жовтня ми сіли в потяг Черкаси Львів і гайда!
Вагон нам "попався" нового зразка, тому їхалося тепло і м'яко. Вже о 5:35 ми були у Хмельницькому. Там до нас приєдналися відчайдухи з форуму (бо їхали ми в різних вагонах), ми поснідали і сіли в автобус до Кам'янця. В автобусі я хотів ще подрімати, але так як ніколи мені не дрімалося в автобусах, не вийшло й цього разу.
Я слухав музику і спостерігав за приходом ранку. Далі дістав відеокамеру, щоб відзняти декілька "перебивок" для свого наступного ролика про джамп. Сподобалося ж мені монтувати!
В кам'янці наш "Черкаський десант" висадився десь о 9-тій. По дорозі до мосту я насолоджувався виразами обличчя Оксани та наших " каллєг". Йой скільки було на них написано! А в очах проблискував і страх, і жага до відкриття невідомого. Я розказував їм анекдоти, щоб хоч якось те все розвіяти. Звісно! Я ж уе не відчуваю страху! В порівнянні з ними, я ветеран!
Ступивши на міст, я відчув, що ніфіга ще я не ветеран... Але тримався достойно :) Нас "поставили в чергу" і я пішов потриндіти з новими знайомими, яких не бачив аж :) 2 (!!!) тижні, а Оксана та мої супутники заворожено спостерігали за тим, що чекає і їх. Моя кохана ще раз-по-раз дивилася з мосту вниз.
- Для чого ти "жуті собі наганяєш"? - спитав я.
- Для повноти емоцій :)
От і прийшла черга одного "з наших". Сашко Березовий... так ми його звали... Тан ні :) Звемо й досі. Отож йому й випала честь першому з нашої групи поснідати адреналіном. Він мабуть ще в Хмельницькому на автовокзалі добре поснідав коржиками, бо пручався, як тільки міг. Пересиливши себе, він то через перила переліз, але стрибати видно не хотів. Сашко побілів на лиці й вчепився за перила обома руками, що ті аж тріщали і не стрибнув ні з першого, ні з другого "пішов!".
Та тут він все-таки пересилив себе і "пішов", як утюг, чеберяючи "во всю" ногами! Можна тільки уявляти, що в цей час творилося в його голові.
Далі стрибнув Ігор, ще один "черкаський". А потім і Оксана. Вона, на диво, з першого "пішла" зірвалася з мосту і "побігла"
Далі небо стало дірявим і з нього мілкими краплями потекла вода. А коли йде дощ - стрибки не проводять. Я так і не стрибнув... Поки що!
Ми, з надією, що це короткочасно, пішли гуляти містом.
Тим часом, дощ припинився і ми, на таксі за 20 грн, повернулися на міст.
Ігор і Сашко були перші в "черзі" за щастям, бо вони вже в цей день і поверталися в Черкаси. Ігор стрибнув без проблем. А от Березовий... Йой! На йому лиця не було... Він довго травив себе сумнівом і страхом, але все ж стрибнув. алі Ігор стрибнув ще раз, вже "спиною", а Сашко... Відмовився від третього стрибка, який пішов у мою користь (так, взагалі-то, не можна, але для мене, як переможця конкурсу, зробили виняток). І того: мене ще чекали чотири посилених дози адреналіну.
Оксана знову стрибнула. Без заминок, хіба що їй рахували не: 3,2,1, а 10, 9, 8,... Смілива в мене дівчина! І це не може не радувати.
Ігор і Сашко вирушили на вокзал, а ми ще блукали каньйоном, бо ж нікуди сьогодні вже не поспішали.
Відстрибав потім і я... як переможеь - з шампанським. Чотири рази підряд!!! Не полінуйтеся подивитися, власноруч змонтований, ролик
Click to viewПотім ми з роуп-мейстерами, моїми новими друзяками, як співає Скрябін, говорили і курили.
Потім роз'їхалися. Хлопці вечеряти, а ми - стопити до Хотина.
До Хотину ми файно стопили. Десь через 2 хв. стала фура, але водій сказав, що візьме лише одного. Тоді Оксана зняла капюшон (бо в дощовиках ми обоє були однакові й "оцінювалися водіями, як два хлопця-маніяка) і наступна фура взяла нас обох. Доведено: хлопець із дівчиною має більше шансів в стопі, ніж два, або й один хлопець. Ми вийшли на окружній Хотину і, майже відразу, нас підібрав веселий автомеханік Андрій на "копійці" з номером "5555". Він довіз нас аж ло готелю, ще й вгостив кавою. За що йому щире "Дякую!". Біля магазину ми побачили афішу: "День міста 9-те жовтня". Що теж порадувало.
Готель "Хотин" виявився добіса непоганим. Величезне ліжко, бойлер. телевізор і... тиша. Всього за 160 грн. Телевізор мене дуже порадував, бо я хотів подивитися відкриття Олімпійського, що з задоволенням і зробив.
Прокинулися ми о 8:00 і нас трохи розчарувала відсутність чайника. Та... менше з тим! Ми зібралися й пішли до знайомитися з містом і, ясно, до одного з семи чудес України - "Хотинської фортеці".
В замку ми власноруч викували сувенірну монету
Також ми відвідали бузкоштовну виставку в одній з веж фортеці "Інквізиція" Дивно, але номер фото зі "стільчиком" закінчується на 666
Ще кілька фото фортеці:
Знову почався дощ, вдягнувши дощовики в телефонній будці, ми поверталися назад, до центру міста. Де тривали святкові гуляння... ну це я перебільшив )) просто святкові заходи
Ми не затрималися. Я сфотографував готель, в якому ми ночували
і ми пішли за місто стопити до Кам'янця, чи й до Хмельницького... Дорогою, в одному з дворів нам пригледілася цкава криниця
Йшов дощ.. і ніхто нас не хтів взяти. Потім зупинився бусик, який, хоч без "вивіски", виявився рейсовим. Ми доїхали ним до в'їзду в Кам'янець і почали стопити там.
Потім, шляк мене трафив знайти табличку "Шлак". Як же ми гиржали!!!! Їй було придумано 15 варіантів використання для стопу: від "Візьміть шлак на борт" до "Вадітел, падвєзі в КіШЛАК".
Так ми ніфіга й не застопили. Те я списав на відсутність у нас яблук , чарівних яблук для водіїв. Ми благополучно дісталися до Хмельницького автобусом
Потім потяг до ст. ім. Шевченко, а там, у загальному вагоні (більше ніколи не буду їздити загальним) потягу "Одеса - Київ" до Черкас.
І о 6-тій 40 я вже був вдома. Це були одні з найкращих вихідних за 20 років мого житія.
8 жовтня 2011