2. Про втрачений момент і письменника без ручки
І була ніч, і був день перший.
І народилася в глибинах понадлюдських із вищих матерій ідея. Раз ідея народилася - значить має знайти собі провідника і проявитись в якомусь мистецькому явищі. Знайти собі провідника - значить, знайти голову, в якій можна засісти, як в бункері, і створити величезну кількість думок, що і приведе згодом до створення фотографії, книги чи музики.
Всесвіт послав ідею в світ, і вона, звісно ж, підкорилась.
І булькнула в колодязь, з якого черпають натхнення усі творчі люди.
От така передісторія.
*
Спершу ідея попала в голову фотографа. Блукала вона там цілу ніч, і снив нею чоловік тридцяти двох років, батько трьох дітей, дівчаток-близнят і ще одної дівчинки (про свій статус батька він був абсолютно не в курсі стосовно всіх трьох, це так, до слова), снив нею п’ять годин, двадцять три хвилини і сімнадцять секунд, а потім на ліжко вистрибнув його жирнючий пітбуль, завдяки чому чоловік прокинувся стресово, а ідея стресу не терпить.
Видимо, ідеї подобався варіант стати фотографією, бо наступна відвідана голова також належала фотографу. Але на рахунок віку (а саме цьому чоловікові також виповнилось тридцять два), думаю, це просто співпало. Фотограф був не просто фотограф, а з приставкою «фешн», яка йому дуже личила - десь так, як чоловікові личать роги, присобачені дружиною, коханою до безтями. Ідея була нефешенебельною, а фотограф не бажав нічого, крім цього. Зрештою, їхні шляхи мирно розійшлись.
Третя голова була абсолютно вітряною. Ідея в ній як з’явилась, так і роз’явилась, чи то пак, її видуло геть. Навіть не встигла розібрати, кому ця голова належала і хто так піклувався про чисте повітря в ній - не дай Бог щось запилиться чи попліснявіє.
Ідея докумекала, що їй не втілитись в знерухомленій миті і час спробувати більш живий вид мистецтва. Четверта голова була головою молодої художниці. Дівчина в той момент якраз наносила останні мазки на лацкан піджака, який вдало сидів на комусь, підозріло схожому на Далі. Судячи з брошки, яка була прикріплена на той же лацкан (пляшка, в якій поміж піску і різного сміття гніздилось величезне зелене око, в зіниці якого, мов по морю, плив корабель з червоними вітрилами) так воно і було. Ідея чемно кахикнула. Художниця прислухалась і почала думати, але думати зовсім не про те. Тож їй залишалося тільки здивуватись, як можна начисто забути думку, над якою активно думаєш, а ідея в той час вже шукала собі іншого провідника.
П'ята голова, яку відвідала ідея, сиділа на шиї старого професора-філософа. Але філософом він був тільки на словах, оскільки, не встигла ще ідея нормально з’явитись в його думках, як зразу ж була затаврована словом «смішна» і викинута геть. Жодної гостинності.
Шоста відвідана голова належала жінці - архітектору. Вона довго думала над ідеєю, та врешті-решт і вона не змогла придумати, як втілити в архітектурі відсутність певної речі. З пустоти дім не збудуєш. Чого нема - того нема, хоч плач.
Ось таким був її шлях до ...
*
- ...треба дописати це все в список, - сказала я Євгену.
- Так давай запишемо. Ти маєш зошит зі списком чи напишемо новий?
- Той зошит закінчився, але в новому зошиті ми список продовжимо, - я чомусь всміхалась на всю, витягаючи з сумки зошит і продовжувала по-дурному всміхатись, перетрушуючи все ту ж сумку. - Слухай, здається, в мене немає ручки.
Ми вдвох почали гарячково шукати ручку і не знайшли.
- Перший раз за багато років я вийшла з дому без ручки. Точніше, без десяти. - Я сказала це, втупившись в одну точку за вікном, і голос пролунав наче з гробниці. Всередині гриміло відчуття того, що світ розвалюється. Персональний армагедон.
- Що, правда? - здивувався Євген.
- Ну а як же! Письменник не ходить без ручки і зошита ніколи і нікуди, це для нього смерть. Ось так приходить якась ідея, а записати не можеш. І все, хана, пропадає вона.
- А що, якщо ідея насправді не пропадає? А що, якщо вона просто переходить до іншої людини, бо її ціль - знайти вираження? - протягнув Євген. Я повторно завмерла в просторі.
- Уяви собі, що ідея просто так не зникає. І якщо народилася ідея, вона буде приходити в різні голови, допоки хтось її не запише. А прикинь, якщо ця ідея ще й геніальна. Наприклад, ідея геніальної книги. Вона виникає в чиїйсь голові, а потім потрапляє в іншу голову, власник якої і напише врешті цю геніальну книгу, яка його прославить. А той, перший письменник, так і залишиться невідомим. А все тому, що...
- ... в той момент в нього не було ручки. - закінчили ми думку в один голос.
От що значить - людина завтра здає філософію. Я засміялась.
- Напишу про це розповідь.