Листи, що пахнуть кардамоном
Старенька зазирнула у білу поштову скриньку, що стояла на тонкій ніжці перед входом у будинок. Фарба на ній подекуди повідлущувалась, та від цього скринька не стала гірше працювати - листи приходили своєчасно.
На тонкому наручному годиннику стрілка показувала 9 годину ранку, отже, пошта вже на місці. Справді, цілий стос різнокольорових конвертів чекав на неї.
- Тут цілий десяток, не менше - посміхнулася Лінда, і пообіцяла собі не відкривати їх, доки не зайде досередини. Там вона візьме золотистого ножа до паперу і роздивиться, що і до чого.
Рудий пес і білий кіт клубочком згорнулися і спали на кухонній канапі. Лінда нагодувала їх раніше, і це означало, що вони не будуть заважати господині у такій серйозній справі як читання листів.
Розклавши на червоній скатертині пошту і запаривши шипшинового чаю, старенька прийнялася за свій четверговий ритуал.
З якого почати? Можливо з цього, у вишневому конверті, від Ельзи з Іспанії, чи того жовтуватого з Провансу? А може спершу відкрити блакитний від німкені Ганни?
Раптом її погляд впав на світло-зелений конверт, кольору м'ятного морозива…На очі Лінди накотилися сльози. Вона поскладала листи докупи і відклала стос вбік.
Кожного четверга вона отримувала такий самий лист. Лист-непорозуміння, лист-загадку, лист-надію. Без підпису, без дати, без зворотньої адреси. Лише “Я люблю тебе”. Цей лист на фісташковому папері пахнув кардамоном, і Лінда звідкись пам'ятала цей аромат. Можливо 20-30 років тому вона вдихала його на повні груди і сміялася, та після недавньої автокатастрофи, її пам'ять скувала амнезія, і це не мало значення.
Починаючи з вересня, вона отримала вже 7 таких листів і в кожному те саме. Детективи і поштарі розводили руками. Спочатку вона подумала, що листи доходять не до того адресата, та швидко відкинула цей варіант, адже на кожному з них стояли її ім'я та адреса. Як розповідали сусіди, у молодості вона багато подорожувала, різні люди траплялися на її шляху, тому написати міг будь-хто. Тепер, коли вона часом забувала своє ім'я і стара поличка зі світлинами нічого не промовляла, лише пес Умберто та кішка Естер своїм галасом приводили жінку до тями.
Лінда відклала м'ятний лист “на потім”, сьорбнула чаю і перейшла до інших. У Норвегії йшов сніг, Берлін заполонили собаки, а у Провансі проводили Фестиваль польових коників. Було там, як багато яскравих подій, які повторялися в новинах, так і милих банальностей, проте, в жодному з тих чудових листів не було написано “Я люблю тебе”.
Жінка дивилася у вікно на рух машин, на вулицю, яка жвавішала з кожною хвилиною, і ставала впевненішою, спокійнішою, добрішою. Це так легко, якшо є хтось, хто любить тебе, хоча би на папері.
До обіду Лінда відповіла на всі листи, лише світло-зелений, не відкриваючи, вкинула до шухляди. Естер скочила старенькій на коліна. День обіцяв бути кольоровим.
На тонкому наручному годиннику стрілка показувала 9 годину ранку, отже, пошта вже на місці. Справді, цілий стос різнокольорових конвертів чекав на неї.
- Тут цілий десяток, не менше - посміхнулася Лінда, і пообіцяла собі не відкривати їх, доки не зайде досередини. Там вона візьме золотистого ножа до паперу і роздивиться, що і до чого.
Рудий пес і білий кіт клубочком згорнулися і спали на кухонній канапі. Лінда нагодувала їх раніше, і це означало, що вони не будуть заважати господині у такій серйозній справі як читання листів.
Розклавши на червоній скатертині пошту і запаривши шипшинового чаю, старенька прийнялася за свій четверговий ритуал.
З якого почати? Можливо з цього, у вишневому конверті, від Ельзи з Іспанії, чи того жовтуватого з Провансу? А може спершу відкрити блакитний від німкені Ганни?
Раптом її погляд впав на світло-зелений конверт, кольору м'ятного морозива…На очі Лінди накотилися сльози. Вона поскладала листи докупи і відклала стос вбік.
Кожного четверга вона отримувала такий самий лист. Лист-непорозуміння, лист-загадку, лист-надію. Без підпису, без дати, без зворотньої адреси. Лише “Я люблю тебе”. Цей лист на фісташковому папері пахнув кардамоном, і Лінда звідкись пам'ятала цей аромат. Можливо 20-30 років тому вона вдихала його на повні груди і сміялася, та після недавньої автокатастрофи, її пам'ять скувала амнезія, і це не мало значення.
Починаючи з вересня, вона отримала вже 7 таких листів і в кожному те саме. Детективи і поштарі розводили руками. Спочатку вона подумала, що листи доходять не до того адресата, та швидко відкинула цей варіант, адже на кожному з них стояли її ім'я та адреса. Як розповідали сусіди, у молодості вона багато подорожувала, різні люди траплялися на її шляху, тому написати міг будь-хто. Тепер, коли вона часом забувала своє ім'я і стара поличка зі світлинами нічого не промовляла, лише пес Умберто та кішка Естер своїм галасом приводили жінку до тями.
Лінда відклала м'ятний лист “на потім”, сьорбнула чаю і перейшла до інших. У Норвегії йшов сніг, Берлін заполонили собаки, а у Провансі проводили Фестиваль польових коників. Було там, як багато яскравих подій, які повторялися в новинах, так і милих банальностей, проте, в жодному з тих чудових листів не було написано “Я люблю тебе”.
Жінка дивилася у вікно на рух машин, на вулицю, яка жвавішала з кожною хвилиною, і ставала впевненішою, спокійнішою, добрішою. Це так легко, якшо є хтось, хто любить тебе, хоча би на папері.
До обіду Лінда відповіла на всі листи, лише світло-зелений, не відкриваючи, вкинула до шухляди. Естер скочила старенькій на коліна. День обіцяв бути кольоровим.