сумне. вечірнє. пострейнове. десь трохи про вічне

[0navaho0]

у нас був дощ. і сонце. і була веселка.  на пів неба веселка така. гарна - очей було не відвести.
і тихо так.. кажуть - свято котресь. нехай буде нам свято. нехай.
як завше - друзі. як завше - трохи пива. трохи у карти пограли..
програю сьогодні просто безбожно в ті карти, але то вже таке.
все сьогодні якесь "як завжди"..

настрій такий... і через це "все, як завжди" в голові чомусь цитата з Розумника Віла Ґантінга взялася: ".. ми зажди маємо обирати, кого впускати в наш маленький світ. ти не досконалий. ця дівчина, котру ти зустрів, - вона теж не досконала. головне у тому, чи досконалі ви одне одному.."

головне - обрати.. обрати, ким заселити свій маленький світ. і бути готовим прийняти на себе всю відповідальність за "того, кого ти приручив".. а як без Екзюпері?

вечоріє і сімейні збираються перші. я теж. кажу тим, хто залишається hasta luego mis buenos amigos
я в нашій компанії - найстарший "сімейний"..
веду колєгового малого за руку. малий - Арсен. я зву його Арсеніо, на іспанський манер.
він міцно тримає мене за пальці і тихо питає, вказуючи на небо:
- Віця, а пташки вже полетіли спатусяти?

чому так сумно?