"Інший Челсі": донецькі реалії німецькими очима
З нетерпінням чекаю, коли ж нарешті документальний фільм німецького режисера Якоба Пройсса "Інший Челсі" з'явиться у продажу на DVD.
На офіційному сайті фільму DVD обіцяють незабаром. Куплю.
Судячи з рекламного уривку (т.зв. "трейлеру") на сайті картини та з численних відгуків, фільм подивитися варто.
Ось доволі цікава рецензія. Подаю уривки.
Своїх персонажів режисер представив у анімаційних титрах, немов якихось казкових героїв (можливо, для німця донеччани саме такими і виглядали). Регіональну владу та місцевих "рокфелерів" представляв молодий секретар донецької міської ради, член Партії Регіонів Микола (у фільмі Коля) Левченко.
...
У ролі простолюду Пройсс зняв працівників місцевої державної шахти - футбольного вболівальника із сорокарічним стажем Сашу, любителя веселих свят та гулянок Степановича та його коханку Валю - пишну білявку в леопардовій кофтині. Режисер навмисне послідовно монтував карди простого побуту шахтарів із виклично розкішною квартирою Колі Левченка, аби продемонструвати соціальні контрасти Донецька.
Та як не дивно, і мажор Коля, і його бідніші земляки демонстрували дивовижну світоглядну одностайність.
Адже перше, що кидається у вічі - це невміння та небажання героїв картини відстоювати власну думку. Складається враження, що вона взагалі у них відсутня. Партійний функціонер Коля зізнається, що позиція Ахметова є вирішальною для нього. В свою чергу, прості шахтарі одностайно голосують, а потім підписують документи про продаж шахти, навіть не розуміючи того, що вони чинять.
...
Складається враження, що герої фільму конче потребують однієї конкретної відповіді на всі свої життєві запитання, а також єдиної великої країни, якою був Радянський Союз, єдиної історії, до якої вони звикли, єдності правильних рішень та великого господаря над ними всіма.
Виділення в цитаті скрізь мої.
А знаєте, друзі, як на мене, німецький режисер зміг доволі точно вловити сутність горезвісного "донбаського характеру". Дуже точно!
Це культ сили в усіх проявах життя.
Це загальний примітивізм мислення і прагнення простих однозначних відповідей на непрості життєві питання.
Колись groben, вихідець з Донбасу, який там уже, на щастя не мешкає, це сформулював трохи по-іншому, але теж правильно: цехова свідомість.
Вкрай криміналізована цехова свідомість, я б додав, замішана на радянських цінностях.
Страшний заміс насправді...
Не можна сказати, що цей менталітет притаманний лише Донбасу. Ні, звісно. У моєму рідному місті Харкові, скажімо, за одіозного мера Кернеса проголосувало біля 120 тисяч людей. Це багато. І це люди з такою же свідомістю. Можна згадати нинішнього мера Одеси - людину явно психічно неврівноважену, українофоба і юдофоба водночас...
В Україні на політичній арені на зламі 2009-10 років взагалі спостерігався "парад виродків" завдяки як недосконалості законодавства, так і незрілості суспільства. Українці уже шкодують про свій вибір, але не про те мова. Уся річ у концентрації: на теренах Донбасу людей з криміналізованою цеховою свідомістю та радянськими цінностями (агресивних совків попросту) десь 5/6 населення. Це й дає привід говорити про Донбас як про жахливий феномен.
Одним словом, звертаю увагу панства на фільм і сам з нетерпінням чекаю на можливість придбати DVD.
На офіційному сайті фільму DVD обіцяють незабаром. Куплю.
Судячи з рекламного уривку (т.зв. "трейлеру") на сайті картини та з численних відгуків, фільм подивитися варто.
Ось доволі цікава рецензія. Подаю уривки.
Своїх персонажів режисер представив у анімаційних титрах, немов якихось казкових героїв (можливо, для німця донеччани саме такими і виглядали). Регіональну владу та місцевих "рокфелерів" представляв молодий секретар донецької міської ради, член Партії Регіонів Микола (у фільмі Коля) Левченко.
...
У ролі простолюду Пройсс зняв працівників місцевої державної шахти - футбольного вболівальника із сорокарічним стажем Сашу, любителя веселих свят та гулянок Степановича та його коханку Валю - пишну білявку в леопардовій кофтині. Режисер навмисне послідовно монтував карди простого побуту шахтарів із виклично розкішною квартирою Колі Левченка, аби продемонструвати соціальні контрасти Донецька.
Та як не дивно, і мажор Коля, і його бідніші земляки демонстрували дивовижну світоглядну одностайність.
Адже перше, що кидається у вічі - це невміння та небажання героїв картини відстоювати власну думку. Складається враження, що вона взагалі у них відсутня. Партійний функціонер Коля зізнається, що позиція Ахметова є вирішальною для нього. В свою чергу, прості шахтарі одностайно голосують, а потім підписують документи про продаж шахти, навіть не розуміючи того, що вони чинять.
...
Складається враження, що герої фільму конче потребують однієї конкретної відповіді на всі свої життєві запитання, а також єдиної великої країни, якою був Радянський Союз, єдиної історії, до якої вони звикли, єдності правильних рішень та великого господаря над ними всіма.
Виділення в цитаті скрізь мої.
А знаєте, друзі, як на мене, німецький режисер зміг доволі точно вловити сутність горезвісного "донбаського характеру". Дуже точно!
Це культ сили в усіх проявах життя.
Це загальний примітивізм мислення і прагнення простих однозначних відповідей на непрості життєві питання.
Колись groben, вихідець з Донбасу, який там уже, на щастя не мешкає, це сформулював трохи по-іншому, але теж правильно: цехова свідомість.
Вкрай криміналізована цехова свідомість, я б додав, замішана на радянських цінностях.
Страшний заміс насправді...
Не можна сказати, що цей менталітет притаманний лише Донбасу. Ні, звісно. У моєму рідному місті Харкові, скажімо, за одіозного мера Кернеса проголосувало біля 120 тисяч людей. Це багато. І це люди з такою же свідомістю. Можна згадати нинішнього мера Одеси - людину явно психічно неврівноважену, українофоба і юдофоба водночас...
В Україні на політичній арені на зламі 2009-10 років взагалі спостерігався "парад виродків" завдяки як недосконалості законодавства, так і незрілості суспільства. Українці уже шкодують про свій вибір, але не про те мова. Уся річ у концентрації: на теренах Донбасу людей з криміналізованою цеховою свідомістю та радянськими цінностями (агресивних совків попросту) десь 5/6 населення. Це й дає привід говорити про Донбас як про жахливий феномен.
Одним словом, звертаю увагу панства на фільм і сам з нетерпінням чекаю на можливість придбати DVD.