(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування в Петербурзі (березіль 1858 - червень 1859), стор. 10]
Костомарів каже, що він тоді спостеріг, що Шевченко в своїх поглядах і переконаннях лишився таким же чистим, яким був і до заслання 956, а, перш за все, він був глибоким демократом не тільки в поглядах, по теорії, він був демократ по самій природі своїй. Вже через оце одно він ненавидів крепацтво всіма сторонами своєї душі 957. Помітив Костомарів і підупад Тарасового таланту. Було говорено вже, що десятилітнє заслання чисто зруйновало фізичний організм Шевченка. Оця руїна не могла не відбитися і на таланті його. З заслання до столиці поет вернувся на 44 році свого віку. Задля такого великого таланту, який природа наділила новому кобзарю України, се не такий ще старий вік, щоб при звичайних умовах життя талант підупав уже. В такі роки талант, зміцнившись думками і переконаннями і окрилившись відповідно їм, дає найліпші свої твори. Не так було з Шевченком. Самовластя дуже рано обрубало крила генію нашого слова, замкнуло йому уста і ужило всіх заходів, щоб зруйновати йому і здоров’я, і талант.
І нема нічого дивного, що коли вернувся Шевченко до Петербурга, дак Костомарову й іншим старим приятелям поета стало знати, що великий талант підупав. Костомарів помітив, що «почуття поетичне було ще у Шевченка свіже; любов його до всього доброго, прекрасного пробивалася ще міцно в боротьбі його з околишньою розпустою, але талант великої творчості його починав уже в’янути. Останнє почував і сам Тарас і з остраху перед безоднею, що стояла перед ним, силковався відвернутися і запевнити самого себе, що ще не прийшло те, що загрожувало йому» 958.
Не прийшло тоді ще, се правда, але воно йшло, наближувалося, і умови життя в столиці сприяли йому йти швидше, ніж йшло б воно, напр[иклад], на Україні. Людям стороннім, найпаче верхоглядним, і тим, що бачили його нашвидку, не помітно було, що діється з поетом: їм здавалося, що він здоровий, тим часом він цілу осінь р. 1858 хоровав. Гниле повітря петербурзького болота точило, наче той шашель, зруйноване Тарасове здоров’я. Ніхто не помічав того, що Тарас нездужає. Тяжкий вплив недугу, нікому не зримого, а разом а ним і тягар роботи Шевченко висловив одному тільки Щепкіну в листі 22 листопада та ще самому собі в віршах, писаних того ж дня:
Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око
І серце жде чогось, болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина...
956 Основа. - 1861. - Кн. III. - С. 50.
957 Кобзарь. - 1876. - Споминки Полонського.
958 Основа. - 1861. - Кн. III. - С. 50.
Попередня Наступна
Костомарів каже, що він тоді спостеріг, що Шевченко в своїх поглядах і переконаннях лишився таким же чистим, яким був і до заслання 956, а, перш за все, він був глибоким демократом не тільки в поглядах, по теорії, він був демократ по самій природі своїй. Вже через оце одно він ненавидів крепацтво всіма сторонами своєї душі 957. Помітив Костомарів і підупад Тарасового таланту. Було говорено вже, що десятилітнє заслання чисто зруйновало фізичний організм Шевченка. Оця руїна не могла не відбитися і на таланті його. З заслання до столиці поет вернувся на 44 році свого віку. Задля такого великого таланту, який природа наділила новому кобзарю України, се не такий ще старий вік, щоб при звичайних умовах життя талант підупав уже. В такі роки талант, зміцнившись думками і переконаннями і окрилившись відповідно їм, дає найліпші свої твори. Не так було з Шевченком. Самовластя дуже рано обрубало крила генію нашого слова, замкнуло йому уста і ужило всіх заходів, щоб зруйновати йому і здоров’я, і талант.
І нема нічого дивного, що коли вернувся Шевченко до Петербурга, дак Костомарову й іншим старим приятелям поета стало знати, що великий талант підупав. Костомарів помітив, що «почуття поетичне було ще у Шевченка свіже; любов його до всього доброго, прекрасного пробивалася ще міцно в боротьбі його з околишньою розпустою, але талант великої творчості його починав уже в’янути. Останнє почував і сам Тарас і з остраху перед безоднею, що стояла перед ним, силковався відвернутися і запевнити самого себе, що ще не прийшло те, що загрожувало йому» 958.
Не прийшло тоді ще, се правда, але воно йшло, наближувалося, і умови життя в столиці сприяли йому йти швидше, ніж йшло б воно, напр[иклад], на Україні. Людям стороннім, найпаче верхоглядним, і тим, що бачили його нашвидку, не помітно було, що діється з поетом: їм здавалося, що він здоровий, тим часом він цілу осінь р. 1858 хоровав. Гниле повітря петербурзького болота точило, наче той шашель, зруйноване Тарасове здоров’я. Ніхто не помічав того, що Тарас нездужає. Тяжкий вплив недугу, нікому не зримого, а разом а ним і тягар роботи Шевченко висловив одному тільки Щепкіну в листі 22 листопада та ще самому собі в віршах, писаних того ж дня:
Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око
І серце жде чогось, болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина...
956 Основа. - 1861. - Кн. III. - С. 50.
957 Кобзарь. - 1876. - Споминки Полонського.
958 Основа. - 1861. - Кн. III. - С. 50.
Попередня Наступна