(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 - березіль 1858), стор. 22]
X
Один з Шевченкових біографів, вп. 869 М. Чалий 870 повідав, що «після відказу Піунівни Шевченко запив надовго». Невідомо мені, з яких джерел д. Чалий взяв такі звістки, а я, уважно переглянувши Шевченкові листи і Записки, певен, що присуд сей зовсім несправедливий, як несправедливі й дальші слова д. Чалого, що Шевченко пильновав, ходячи до театру, піймати Піунівну за кулісами, але вона втікала від його п’яного, доки він не повалиться, було, де-будь на вільну канапку.
З щоденних Тарасових записок я зробив чимало виписок за ті три тижні, впродовж котрих тяглася пасія його сватання. День крізь день, ранок і вечір, наче в прозорій воді гірської криниці, бачили ми не тільки те, що він діяв, але й те, що з ним діяли і діялося, і раз тільки, єдиний раз, Тарас признає, що «провів безпутно ніч». Се було після того разу, коли Піунови найбільш вразили його самолюбство. Нехай буде, що тієї ночі, ображений і знесилений, поет заливав випивачкою болі кохання й образи.
Ще виразніше стоїть річ про «куліси» і «канапки». 3-го лютого наступав того року великий піст: значить, тоді до театру ніхто не ходив і спектаклів у піст не було і не могло бути. Правда, 16 лютого були в театрі живі картини і Шевченко був у фойє і сидів з Піуновим, але досить згадати, що в тих картинах брала участь годованка Дорохової - Пущина і Дорохова пильновала коло її. А Шевченко так шановав і Дорохову, і Пущину, що сама ота шаноба не дала б йому показатися п’яним в театрі, та ще за кулісами.
Найгірший з психічного боку був у Шевченка останній день того сватання, день 23 лютого, і не було б нічого чудного, коли б він в той день «нализався», як він казав, чи «запив», як каже д. Чалий. Але ж із «Записок» знати, що того дня він одержав лист від Куліша і мірковання його над змістом того листа свідчать нам, що у Тараса в голові «чмелі не гули». Навпаки, він міркує свіжою головою і, обмірковуючи тільки що пережите сердешне лихо, каже: «Завтра Кудлай їде до Владимира 871. Прохатиму його взяти й мене з собою. З Владимира якось допхаюся до села Нікольського і там, в обіймах мого старого друзяки (Щепкіна), Біг дасть, забуду і про Піунову, і про всі мої гіркі безталання і невдачі. Спочину та й візьмуся переписувати для друку мою невольницьку поезію».
Річ певна, що так би воно й сталося, але ж доля змилостивилась над страдальником. Мабуть, лихій долі або вже соромно стало за таке раз-у-разне гноблення чоловіка, або вона втомилася гнобити Шевченка, мусила спочити, заснути на якийсь час, а в ту саме годину і блиснув Тарасові промінь путі не в Никольське, а шляхом сподіваним і бажаним.
869 Високоповажний. - Ред.
870 Чалий, с. 115.
871 Владимир - губерн[ське] місто на шляху в Москву.
Попередня Наступна
X
Один з Шевченкових біографів, вп. 869 М. Чалий 870 повідав, що «після відказу Піунівни Шевченко запив надовго». Невідомо мені, з яких джерел д. Чалий взяв такі звістки, а я, уважно переглянувши Шевченкові листи і Записки, певен, що присуд сей зовсім несправедливий, як несправедливі й дальші слова д. Чалого, що Шевченко пильновав, ходячи до театру, піймати Піунівну за кулісами, але вона втікала від його п’яного, доки він не повалиться, було, де-будь на вільну канапку.
З щоденних Тарасових записок я зробив чимало виписок за ті три тижні, впродовж котрих тяглася пасія його сватання. День крізь день, ранок і вечір, наче в прозорій воді гірської криниці, бачили ми не тільки те, що він діяв, але й те, що з ним діяли і діялося, і раз тільки, єдиний раз, Тарас признає, що «провів безпутно ніч». Се було після того разу, коли Піунови найбільш вразили його самолюбство. Нехай буде, що тієї ночі, ображений і знесилений, поет заливав випивачкою болі кохання й образи.
Ще виразніше стоїть річ про «куліси» і «канапки». 3-го лютого наступав того року великий піст: значить, тоді до театру ніхто не ходив і спектаклів у піст не було і не могло бути. Правда, 16 лютого були в театрі живі картини і Шевченко був у фойє і сидів з Піуновим, але досить згадати, що в тих картинах брала участь годованка Дорохової - Пущина і Дорохова пильновала коло її. А Шевченко так шановав і Дорохову, і Пущину, що сама ота шаноба не дала б йому показатися п’яним в театрі, та ще за кулісами.
Найгірший з психічного боку був у Шевченка останній день того сватання, день 23 лютого, і не було б нічого чудного, коли б він в той день «нализався», як він казав, чи «запив», як каже д. Чалий. Але ж із «Записок» знати, що того дня він одержав лист від Куліша і мірковання його над змістом того листа свідчать нам, що у Тараса в голові «чмелі не гули». Навпаки, він міркує свіжою головою і, обмірковуючи тільки що пережите сердешне лихо, каже: «Завтра Кудлай їде до Владимира 871. Прохатиму його взяти й мене з собою. З Владимира якось допхаюся до села Нікольського і там, в обіймах мого старого друзяки (Щепкіна), Біг дасть, забуду і про Піунову, і про всі мої гіркі безталання і невдачі. Спочину та й візьмуся переписувати для друку мою невольницьку поезію».
Річ певна, що так би воно й сталося, але ж доля змилостивилась над страдальником. Мабуть, лихій долі або вже соромно стало за таке раз-у-разне гноблення чоловіка, або вона втомилася гнобити Шевченка, мусила спочити, заснути на якийсь час, а в ту саме годину і блиснув Тарасові промінь путі не в Никольське, а шляхом сподіваним і бажаним.
869 Високоповажний. - Ред.
870 Чалий, с. 115.
871 Владимир - губерн[ське] місто на шляху в Москву.
Попередня Наступна