(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 - березіль 1858), стор. 19]
Діло очевидне, що Тарас не спостеріг тоді ще, що діється у його на серці, не помітив, що на очі йому, найпаче на очі духові, пала полуда кохання, властива усім закоханим людям. Він не бачив, що його пойняло марево кохання, він забув різницю віку свого - йому йшов тоді 44 рік - і Піунівниного; забув, що голова його лиса і що Піунівна дивитиметься на ту лисину, яко на лисину, а не яко на сяєво слави поета, на вінець його великого страждання за великі й святі ідеї добра, правди і волі людської!.. Молодість звичайно горнеться до молодості. Молоду дівчину, та ще таку неосвічену, не задовольнить слава поета...
Але ж до 11 січня поет не тямив ще, що на серці у його встають хвилі кохання. 11 січня виїздив з Ниж[нього] Новгорода Тарасів приятель Кашкін 857. Провівши його і вернувшись до господи, Тарас «почув себе зовсім сиротою». «Тяжка самітність моя, - каже він, - була недовгою. Я згадав, що я - один з людей щасливих на сьому світі. Щепкін, виїздячи, казав мені полюбити його любу Тетяну - Піунівну... Я достотно виконав його прохання», - ніби жартує Тарас і увечері йде до Піунівни... Тут вони читали літературні твори. Тарас признається, що від того читання його перейняв захват і він вернувся до господи зовсім щасливим. «А чом би нам не побратися, - міркує собі поет, - доки ж мені бурлакувати? Час вже знайти теплий і затишний захисток у другому серці. Замолоду Енгельгардове крепацтво не дало побратися з чорноокою Дунею Гашковською 858. Другим разом з кирилівською попівною розлучили батьки її. А чей же тепер ніхто і ніщо не перешкодить...»
Коли б округи Тарасових очей не стояв такий густий, хоч і рожевий, туман, він би помітив, що на дорозі йому до шлюбу стоїть і різниця віку, і брак у його достатків економічних; а останнє задля Піунових мало найпершу вагу, та, нарешті, помітив би, що до Піунівни лицявся тоді молодий провізор Фус, всіма сторонами задля Піунових більш бажаний, ніж лисий і убогий Шевченко!
Але ж нічого сього Тарас не бачив і 12 січня, взявши твори Пушкіна і Гоголя, пішов він до Піунівни; читав з нею «Каменного гостя» і «нагрівав свою душу» 859. Другого дня те ж саме.
«А от у мене, - каже Піунівна, - небавом кінець театрального року: треба пікловатися про оновлення умови. А не хочеться, страх як не хочеться зіставатися тут, та не тямлю, куди б його податися. Є охота до Казані, але ж там є якась Прокоф’єва, страшенна інтриганка» 860.
Ментом в голові Шевченка прокидається щаслива думка і на неокраїному крилі несе його в рідну Україну, в Хар- ків. «Ба! - каже він собі по думці. - У Харкові у Щербини є трупа. От би туди Катрусю, а з нею і я! Чого й ліпше! Треба взятися до сієї справи».
І не гаючись він пише листи до Щербини і до Щепкіна, просячи у останнього рекомендації задля Піунівни.
Тим часом Піунівна виступає вдруге в ролі Тетяни і «грає чарівливо, так, як і вперше», і знов додала тепла серцю поета. 21 січня був бенефіс Піунівни, «театер повнісенький, бенефіціантка - чарівниця». Приходить закоханому Тарасові думка надруковати рецензію про сей бенефіс. Він пише і друкує в 5 числі «Нижегородских губернских ведомостей».
Думкою про своє одруження він ділиться з Кулішем і з Костомаровим. З Піунівною він ще про те ні слова не говорив; але з поводжіння її був певен, що вона піде за його. «Думаю одружитися, - пише він до Куліша 861. - Обісіло бурлаковати, цур йому».
Холодну відповідь дістав Тарас від Куліша 862. «Засмутив ти мене, брате, сказавши, що хочеш одружитися, - писав Куліш. - Не гарну ти пору вибрав: не вибивсь ти з своєї нужди, не вийшов на простий шлях, треба б тобі з цим ділом підождати. Інакше б ти його навпослі розміркував. А в мене була така думка, щоб тебе за границю спровадити, щоб ти ширше по світу поглядів. Ся думка була у мене і р. 1847, коли ти не забув. А тепер якась Маруся, чи Одарка, чи Ганна стане тобі на дорозі. А не багато тобі й треба, щоб дійти свого розуму, - вчинитись великим поетом по всі вічні роки».
«Далебіг дуже добре зробив би ти, мій єдиний друже, коли б оженився, - відповідав Тарасові Костомарів, - хоч би на старості-літах, після такої глибокої, гіркої коновки лиха трохи відпочити душею, щоб тобі Бог заплатив за всі ті муки, які переніс ти. А що про мене пишеш, так теж правда; та що ж робити, коли у оцьому Саратові нема ні одної жіночої душі, щоб мені подобалася. Московки лукаві та нещирі, рідко трапляється що-небудь добре» 863.
Яка глибока, величезна різниця в порадах Куліша і Костомарова! Виходила вона з різниці душі, серця і з цілої натури їх. У одного говорив тільки холодний розум, у другого говорило щире серце в гармонії з незамерзлим мозком. Один радить запечатати серце, причавити природні потреби його і вволити спершу потреби тієї нужди, що й так вже більш 10 літ висисала з поетового серця найліпший елемент: прирожденну усім людям потребу обопільного почуття і з ним тихого спокою, а Костомарів вважає за першу річ вволити нужду живого серця у живого ще чоловіка.
857 Кишкін. - Ред.
858 Гусиковською. - Ред.
859 Записки... - С. 160. [ Запис від 12 січ. 1858 р.].
860 Записки... - С. 161. [ Запис від 14 січ. 1858 р.].
861 Основа. - 1862. - Кн. V. - [С. 12]. [ Лист від 26 січ. 1858 р.].
862 Чалий, с. [117 - 118. Лист П. О. Куліша від 1 лют. 1858 р.].
863 Ibidem. - С. 116. [ Лист від М. І. Костомарова (23 січ. 1858 р.)]
Коментар
Холодну відповідь дістав Тарас від Куліша. - Мова йде про лист П. Куліша до Шевченка від 1 лютого 1858 р. з Петербурга.
«Далебіг дуже добре зробив би ти, мій єдиний друже, коли б оженився...» - З листа М. І. Костомарова до Шевченка від 10 лютого 1858 р. з Саратова.
Попередня Наступна
Діло очевидне, що Тарас не спостеріг тоді ще, що діється у його на серці, не помітив, що на очі йому, найпаче на очі духові, пала полуда кохання, властива усім закоханим людям. Він не бачив, що його пойняло марево кохання, він забув різницю віку свого - йому йшов тоді 44 рік - і Піунівниного; забув, що голова його лиса і що Піунівна дивитиметься на ту лисину, яко на лисину, а не яко на сяєво слави поета, на вінець його великого страждання за великі й святі ідеї добра, правди і волі людської!.. Молодість звичайно горнеться до молодості. Молоду дівчину, та ще таку неосвічену, не задовольнить слава поета...
Але ж до 11 січня поет не тямив ще, що на серці у його встають хвилі кохання. 11 січня виїздив з Ниж[нього] Новгорода Тарасів приятель Кашкін 857. Провівши його і вернувшись до господи, Тарас «почув себе зовсім сиротою». «Тяжка самітність моя, - каже він, - була недовгою. Я згадав, що я - один з людей щасливих на сьому світі. Щепкін, виїздячи, казав мені полюбити його любу Тетяну - Піунівну... Я достотно виконав його прохання», - ніби жартує Тарас і увечері йде до Піунівни... Тут вони читали літературні твори. Тарас признається, що від того читання його перейняв захват і він вернувся до господи зовсім щасливим. «А чом би нам не побратися, - міркує собі поет, - доки ж мені бурлакувати? Час вже знайти теплий і затишний захисток у другому серці. Замолоду Енгельгардове крепацтво не дало побратися з чорноокою Дунею Гашковською 858. Другим разом з кирилівською попівною розлучили батьки її. А чей же тепер ніхто і ніщо не перешкодить...»
Коли б округи Тарасових очей не стояв такий густий, хоч і рожевий, туман, він би помітив, що на дорозі йому до шлюбу стоїть і різниця віку, і брак у його достатків економічних; а останнє задля Піунових мало найпершу вагу, та, нарешті, помітив би, що до Піунівни лицявся тоді молодий провізор Фус, всіма сторонами задля Піунових більш бажаний, ніж лисий і убогий Шевченко!
Але ж нічого сього Тарас не бачив і 12 січня, взявши твори Пушкіна і Гоголя, пішов він до Піунівни; читав з нею «Каменного гостя» і «нагрівав свою душу» 859. Другого дня те ж саме.
«А от у мене, - каже Піунівна, - небавом кінець театрального року: треба пікловатися про оновлення умови. А не хочеться, страх як не хочеться зіставатися тут, та не тямлю, куди б його податися. Є охота до Казані, але ж там є якась Прокоф’єва, страшенна інтриганка» 860.
Ментом в голові Шевченка прокидається щаслива думка і на неокраїному крилі несе його в рідну Україну, в Хар- ків. «Ба! - каже він собі по думці. - У Харкові у Щербини є трупа. От би туди Катрусю, а з нею і я! Чого й ліпше! Треба взятися до сієї справи».
І не гаючись він пише листи до Щербини і до Щепкіна, просячи у останнього рекомендації задля Піунівни.
Тим часом Піунівна виступає вдруге в ролі Тетяни і «грає чарівливо, так, як і вперше», і знов додала тепла серцю поета. 21 січня був бенефіс Піунівни, «театер повнісенький, бенефіціантка - чарівниця». Приходить закоханому Тарасові думка надруковати рецензію про сей бенефіс. Він пише і друкує в 5 числі «Нижегородских губернских ведомостей».
Думкою про своє одруження він ділиться з Кулішем і з Костомаровим. З Піунівною він ще про те ні слова не говорив; але з поводжіння її був певен, що вона піде за його. «Думаю одружитися, - пише він до Куліша 861. - Обісіло бурлаковати, цур йому».
Холодну відповідь дістав Тарас від Куліша 862. «Засмутив ти мене, брате, сказавши, що хочеш одружитися, - писав Куліш. - Не гарну ти пору вибрав: не вибивсь ти з своєї нужди, не вийшов на простий шлях, треба б тобі з цим ділом підождати. Інакше б ти його навпослі розміркував. А в мене була така думка, щоб тебе за границю спровадити, щоб ти ширше по світу поглядів. Ся думка була у мене і р. 1847, коли ти не забув. А тепер якась Маруся, чи Одарка, чи Ганна стане тобі на дорозі. А не багато тобі й треба, щоб дійти свого розуму, - вчинитись великим поетом по всі вічні роки».
«Далебіг дуже добре зробив би ти, мій єдиний друже, коли б оженився, - відповідав Тарасові Костомарів, - хоч би на старості-літах, після такої глибокої, гіркої коновки лиха трохи відпочити душею, щоб тобі Бог заплатив за всі ті муки, які переніс ти. А що про мене пишеш, так теж правда; та що ж робити, коли у оцьому Саратові нема ні одної жіночої душі, щоб мені подобалася. Московки лукаві та нещирі, рідко трапляється що-небудь добре» 863.
Яка глибока, величезна різниця в порадах Куліша і Костомарова! Виходила вона з різниці душі, серця і з цілої натури їх. У одного говорив тільки холодний розум, у другого говорило щире серце в гармонії з незамерзлим мозком. Один радить запечатати серце, причавити природні потреби його і вволити спершу потреби тієї нужди, що й так вже більш 10 літ висисала з поетового серця найліпший елемент: прирожденну усім людям потребу обопільного почуття і з ним тихого спокою, а Костомарів вважає за першу річ вволити нужду живого серця у живого ще чоловіка.
857 Кишкін. - Ред.
858 Гусиковською. - Ред.
859 Записки... - С. 160. [ Запис від 12 січ. 1858 р.].
860 Записки... - С. 161. [ Запис від 14 січ. 1858 р.].
861 Основа. - 1862. - Кн. V. - [С. 12]. [ Лист від 26 січ. 1858 р.].
862 Чалий, с. [117 - 118. Лист П. О. Куліша від 1 лют. 1858 р.].
863 Ibidem. - С. 116. [ Лист від М. І. Костомарова (23 січ. 1858 р.)]
Коментар
Холодну відповідь дістав Тарас від Куліша. - Мова йде про лист П. Куліша до Шевченка від 1 лютого 1858 р. з Петербурга.
«Далебіг дуже добре зробив би ти, мій єдиний друже, коли б оженився...» - З листа М. І. Костомарова до Шевченка від 10 лютого 1858 р. з Саратова.
Попередня Наступна