126. ЛИСТ ДО П. О. КУЛІША. 26 січня 1858. Нижній Новгород
26 января 1858.
Який там тобі нечистий казав, що я приготовив свої «Неофіти» для друку? І гадки, і думки не було. Я послав їх тобі тілько прочитать, щоб ти бачив, що я тут не склавши руки сижу. І старий Щепкін не такий, щоб він там возився по Москві з ними, як з писаною торбою. І ти оддай гарненько переписать їх і пошли старому, бо він уже знає, що «Неофіти» в твоїх руках. Овсянникова не дожидай; незабаром поїде із Пітера в Нижній приятель мій Шрейдерс, то ти і передай йому, а він передасть моєму старому друзяці. Отак зроби.
Для друку єсть у мене наготовлено на добрих дві книги: тільки перепиши та і в друкарню; але я і з цим добром не спішу, не тілько з «Неофітами». «Ян Гус» повинен буть у Василя Вас[ильовича] Тарновського, що жив колись в Потоках Київської губернії. Перероблять його або знову робить у мене щось руки не підіймаються.
Заграй мені, дуднику,
На дуду:
Нехай своє лишенько
Забуду.
Оце тілько не моє, а то вся пісня моя.
Про які там ти мені пишеш гроші? Не знаю, з яких грошей прислав мені М. Лазаревський в Новопетровское укрепление, перед виїздом, 75 карбованців. Та 150 карбованців Залеський прислав у Нижній за рисунки через Лазаревського. Та ти, спасибі тобі, 250 карбованців. От і всі гроші. І я їх не циндрю, бо думаю одружиться, обісіло вже молодикувать. Цур йому: і якщо єсть там у вас які мої гроші, то шліть їх сюди. Я возьму на їх акції Меркурьевского общества, то вони принесуть мені 10 процентів в год. Бачиш, який я господар. А тобі якийсь дурень збрехав, що я ще й досі запорожець. Брехня! Не потурай.
Вовчка твого і в очі не бачив. На кого ти його адресував? Пиши мій адрес так: в Нижний Новгород, имярек, в контору пароходства «Меркурий».
Не забувай же свого щирого Т. Шевченка.
Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться. Затопить грубу - шкода: багато праці пропаде. Та й грошей би хотілося, бо тепер вони мені дуже потрібні. Порадь, будь ласкав, що мені робить?
Т. Шевченко
Примітки
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. - № 5. - С. 12 - 13).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. - СПб., 1911. - Т. 2. - С. 421 - 422.
Відповідь на лист П. О. Куліша від 20 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. - С. 102 - 103).
Відповідь П. О. Куліша від 1 лютого 1858 р. див.: Там само. - С. 104 - 105.
Який там тобі нечистий казав, що я приготовив свої «Неофіти» для друку? - Надіславши через П. О. Овсянникова автограф поеми у Петербург П. О. Кулішеві для ознайомлення й передачі до Москви М. С. Щепкіну, Шевченко в листах до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р., М. С. Щепкіна від 15 - 17 січня 1858 р., М. М. Лазаревського від 20 січня 1858 р. неодноразово застерігав, що не вважає свій твір остаточно завершеним і не призначає його для публікації. Поема була вперше надрукована (зі значними купюрами та редакційними змінами) вже після смерті Шевченка (Основа. - 1862. - № 4. - С. 1 - 17).
...він уже знає, що «Неофіти» в твоїх руках. - Про це Шевченко сповістив М. С. Щепкіна в листі від 15 - 17 січня 1858 р.
Шрейдерс - К. А. Шрейдерс.
Для друку єсть у мене наготовлено на добрих дві книги... - Доопрацьовувати й готувати до друку свої твори Шевченко почав одразу після звільнення із заслання. У квітні 1859 р. він подав до цензури рукопис «Поезія Т. Шевченка. Том первий», сподіваючись згодом підготувати й другий том. Однак унаслідок цензурних перепон за життя Шевченка вдалося видати тільки «Кобзар» 1860 р., який складався переважно з уже опублікованих раніше творів. У кількох журналах та збірниках протягом 1857 та 1858 - 1860 рр. було надруковано поему «Наймичка» та два десятки віршів Шевченка періоду заслання. Добірка творів, підготовлених Шевченком для журналу «Основа», з’явилася друком посмертно.
«Ян Гус» повинен буть у Василя Вас[ильовича] Тарновського... - З поміщиком Тарновським Василем Васильовичем (старшим, 1810 - 1866) Шевченко познайомився 1845 р. в його маєтку в селі Потоках (нині село Потік Миронівського району Київської області). Дізнавшись про арешт Шевченка, Тарновські закопали його вірші, малюнки й листи у себе в саду. Згодом сестра В. В. Тарновського Надія Василівна Тарновська (? - 1891) відкопала їх і зберігала в себе. Однак після її смерті, за свідченням її племінника В. В. Тарновського-молодшого, «оказалось, что они были ею отданы одной родственнице, которая в настоящее время не может их отыскать у себя» (Тарновский В. В. Мелочи из жизни Шевченко // Киевская старина. - 1897. - № 2. - С. 32). В листі до Шевченка від 1 лютого 1858 р. П. О. Куліш сповіщав, що «Гуса нема в Тарновського: я сього пана добре знаю, і нігде-таки нема й не чутно по Вкраїні: се певно!» (Листи до Тараса Шевченка. - С. 104). Повернувшись до Петербурга, Шевченко продовжив розшуки поеми «Єретик».
Оце тілько не моє, а то вся пісня моя, - Заключні рядки Шевченкового вірша «Утоптала стежечку...» народнопісенного походження (див. лист до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р. та примітку до нього). Пор. пісні «Ой пішла я в ліс по опеньки...»:
За жолуді рублика й узяла,
За рублика дудника й найняла.
- Заграй мені, дуднику, на дуду,
Нехай же я горенько забуду...
та «Ой ходила дівчина бережком...»:
За качура рублика узяла,
За рублика дудника найняла.
- Заграй мені, дуднику, на дуду,
Нехай же я свою біду забуду.
(Танцювальні пісні. - К., 1970. - С. 293, 294, 706).
Не знаю, з яких грошей прислав мені М. Лазаревський в Новопетровское укрепление, перед виїздом, 75 карбованців. - Як сповіщав М. Лазаревський у листі від 17 січня 1857 р., петербурзькі друзі Шевченка, дізнавшись про його близьке звільнення, «уже толковали, что на выезд нужны деньги и я думаю, хоть немного - скоро будет» (Листи до Тараса Шевченка. - С. 78). У листі від 2 травня 1857 р. М. Лазаревський повідомив: «...посылаю теперь же в особом конверте на имя твоего начальника, из числа переданных мне 75 рублей серебр[ом] для возможного пособия тебе к выезду» (Там само. - С. 81). Шевченко одержав ці гроші 3 червня 1857 р.
...150 карбованців Залеський прислав у Нижній за рисунки через Лазаревського. - Йдеться про малюнки Шевченка, які були надіслані ним на продаж із Новопетровського укріплення Бр. Залеському до Литви й згадуються в листах Шевченка до Бр. Залеського від 10 та 13 травня 1857 р., в листі Шевченка до М. М. Лазаревського від 8 жовтня 1857 р., а також у листах Бр. Залеського до Шевченка від 20 серпня і 15 вересня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. - С. 85, 86). М. М. Лазаревський надіслав ці гроші до Нижнього Новгорода на ім’я П. А. Овсянникова 12 жовтня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. - С. 87).
Та ти... 250 карбованців. - Див. лист до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р. і примітку до нього.
...думаю одружиться... - Захопившись у Нижньому Новгороді актрисою К. Б. Піуновою, Шевченко запропонував їй стати його дружиною (див. лист до К. Б. Піунової від 30 січня 1858 р.). П. О. Куліш поставився до цього наміру несхвально: «Треба б тобі з сим ділом підождать» (Листи до Тараса Шевченка. - С. 104).
...возьму на їх акції Меркурьевского общества... - Йдеться про акціонерне пароплавне товариство на Волзі «Меркурий», якому належав пароплав «Князь Пожарский» (ним Шевченко прибув з Астрахані до Нижнього Новгорода). Нижегородські знайомі Шевченка були акціонерами цього товариства й займали в ньому різні посади: М. О. Брилкін - головного управителя Нижегородської контори товариства, П. А. Овсянников - його помічника по господарській частині, М. С. Аленников - помічника з пасажирських перевезень, П. О. Брилкін та В. В. Кишкін - капітанів пароплавів. Намір Шевченка придбати акції товариства, кожна з яких коштувала 1000 крб., не був здійснений.
Вовчка твого і в очі не бачив. - Див. примітку до листа до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р.
Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться. - До нас дійшло дев’ять повістей Шевченка, написаних російською мовою. Згадка про «Повесть о безродном Петрусе» (текст якої не відомий) збереглася в оголошенні про продаж рукописів Шевченка (Основа. - 1862. - № 3. - С. 143) та в листі М. І. Костомарова до М. І. Семевського від 9 грудня 1879 р. (Русская старина. - 1880. - № 3. - С. 609). У щоденнику Шевченка від 18 квітня 1858 р. є згадка про майже закінчений ним, але не відомий нині твір «Лунатика» - очевидно, також прозовий.
П. О. Куліш відповів на цей запит Шевченка 1 лютого 1858 р.: дав негативну оцінку не лише повістям, а й малярській творчості Шевченка і зверхньо повчав його: «Про московські ж повісті скажу, що зневажиш ти їми себе перед світом, да й більш нічого. Щоб писать тобі по-московськи, треба жити між московськими писателями і багато дечого набраться. [...] Тут не одного таланту треба! Аже ж у тебе був талант, як ти малював картину „Катерину“. За поемою „Катериною“ і досі плачуть, а на картину „Катерину“ кивають головою. Так кивають земляки, прочитуючи твої московські повісті, а москалі одкидають геть; а вірші твої рідні і москалі шанують, а земляки наче Псалтир промовляють. Так-то, брате! До всякого діла особая кебета й особая наука». Дізнавшись, що спроби Шевченка опублікувати свої повісті в одному з петербурзьких чи московських журналів не увінчалися успіхом, П. О. Куліш ладен був знищити ці твори: «Якби в мене гроші, я б у тебе купив їх усі разом да й спалив» (Листи до Тараса Шевченка. - С. 105). Повісті Шевченка були опубліковані (з істотними відступами від автографів) лише у 80-х роках XIX ст. у газеті «Труд», у журналах «Киевская старина» та «Исторический вестник», а також вийшли окремим виданням: Шевченко Т. Г. Поэмы, повести и рассказы, писанные на русском языке/ Издание редакции «Киевской старины». - К., 1888.
Журнал Шевченка: 26, 27, 28, 29 січня.