(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 - жовтень 1850), стор. 24]
Тоді саме Шевченко, скінчивши вже роботу по експедиції, взявся малювати портрети з оренбуржців і між іншими змалював і портрет з жінки Обручова 585. Вже ж не без того, що Обручов про се відав, не без того, щоб і сама Обручова не промовила чоловікові своєму доброго слова на користь Шевченкові. Знайшовся і добрий привід. Обручов пікловався вистежити шар кам’яного вугілля на півострові Мангишлаку. 22 січня р. 1850 Обручов писав до начальника 23 дивізії, що літом того року він хоче вирядити під проводом тямущого штейгера відділ на півострів Мангишлак, щоб вистежити в горах Каратау (за 120 верстов від Новопетровського форту) кам’яне, вугілля, знайдене там ще р. 1847. До сього виділу і звелів він вирядити Шевченка і Вернера, бо вони люде тямущі і бувалі в Аральській експедиції, вирядити їх так, щоб до початку навігації на морі Каспійському вони були вже в Гур’євому городку, а звідтіль рушили до Новопетровського форту 586.
Се могло статись не раніш квітня. Звісно, нічого вельми привабливого в оцій маленькій експедиції не було задля нашого поета, але ж все-таки не було ні казарми, ні муштри, ні догляду - і поет був би собі більш-менш чоловіком, незалежним від «дядьки» і п’яного фельдфебеля. Правда, що не солодко було проміняти на степ киргизький товариське життя в Оренбурзі. Тут, осівшись на кватирі у Герна, Тарас тільки номінально, як повідав небіжчик вже Хведір Лазаревський, був жовніром; ходив собі дома в одежі цивільній, військової служби не справляв, улаштовав собі в флігелі у добряги Герна малярську майстерню, малював та писав. Траплялося і так, що він, пішовши з кватири, кілька день і не зазирав до неї, а перебував у Лазаревського. Одначе, виходячи з дому, він завжди надягав солдатську шинелю 587. Опріч Лазаревського, поет доволі часто ходив до одного офіцера з українців. Прийде було, розповідала господиня кватири того офіцера, і коли нема того офіцера в господі, він ходить по хаті та співає. Господиня було подасть горівки і шаткованої капусти. Дуже він любив капусту. А скоро вернеться той офіцерприятель його, вони сядуть за стіл і розмовляють собі довгодовго, інколи геть за північ, але завжди тихенько, без голосу. Раз якось, прийшовши в веселому дусі до Лазаревського, він написав в його записну книжечку ось які вірші, жартовливі і досі, як каже професор Стороженко 588, невідомі ще:
Ой у саду, у саду
Гуляли кокошки:
Чорнявая, білявая,
Дзюбатая трошки і т. д.
Дивом мене дивує, що професор Стороженко пойняв віри, що оті нікчемні вірші, як само і другі, подані д. Стороженком в «Киев[скую] стар[ину]» р. 1897, - то твори Тарасового пера. Я не змагаюся проти того, що вірші ті записані рукою Шевченка, але досить раз єдиний перечитати їх, щоб переконатися, що вони, хоч і писані Шевченковою рукою, та не Шевченкові твори. Шевченкові часто траплялося в «записні книжки» вписувати чужі вірші, звісно, ніколи не видаючи їх за свої. По смерті поета не раз траплялося, що володарі тих книжечок друковали з них записані там Шевченковою рукою вірші яко Шевченкові твори. Опріч того, я стрівав в «Русск[ом] курьере» 1889 [р.] нікчемніші, передруковані потім і в «Елисаветградском вестнике» і в «Киев[ской] старине» 589, вірші нібито Шевченкові:
І драгуни, і піхота
За Дунай ідуть,
Буде добра їм робота;
Так щасливий путь!
І Чернігів, і Полтава
Вишлють козаків;
Нехай буде й наша слава
Між царських полків і т. д.
Оці вірші «вшковорив» би Шевченко під час Кримської війни (1853 - 1856) і подаровав їх якомусь українцю, що був «в составе конноказачьего № 2 полка!!» Згадаймо тільки, що Шевченка під час тієї війни мордовали в Новопетровському форті, а зорганізовані тоді українські козацькі полки зараз же рушили до Петербурга. Цікава річ - яким чином, сидячи в Новопетровську, Шевченко подаровав оті кумедні вірші «українцю» в Петербурзі, та ще які вірші?! Діаметрально супротилежні думкам і переконанню його!.. Одначе не в тім сила, а в тому, що в нібито Шевченкових віршах, поданих Лазаревським, нема нічого шевченківського: ні складу, ні розміру, ні музичності й чистоти мови; нема зовсім навіть нічого й похожого на те, що зоветься поезією й смаком естетичним. Нема в них всього того, чого завжди повно в творах Шевченка.
585 Киев[ская] стар[ина]. - 1886. - Кн. X. - С. 13.
586 Истор[ический] вестн[ик]. - 1886. - Кн. І. - С. 164, - і Киев[ская] стар[ина], 1893. - Кн. II. - С. 134 [Тарас Шевченко: Документи... - С. 181].
587 Русск[ий] арх[ив]. - 1898. - Кн. III. - С. 470.
588 Киев[ская] ст[арина]. - 1888. - Кн. X. - [С. 13 - 14]
589 [Ibidem]. - 1889. - Кн. IV. - С. 242.
Попередня Наступна
Тоді саме Шевченко, скінчивши вже роботу по експедиції, взявся малювати портрети з оренбуржців і між іншими змалював і портрет з жінки Обручова 585. Вже ж не без того, що Обручов про се відав, не без того, щоб і сама Обручова не промовила чоловікові своєму доброго слова на користь Шевченкові. Знайшовся і добрий привід. Обручов пікловався вистежити шар кам’яного вугілля на півострові Мангишлаку. 22 січня р. 1850 Обручов писав до начальника 23 дивізії, що літом того року він хоче вирядити під проводом тямущого штейгера відділ на півострів Мангишлак, щоб вистежити в горах Каратау (за 120 верстов від Новопетровського форту) кам’яне, вугілля, знайдене там ще р. 1847. До сього виділу і звелів він вирядити Шевченка і Вернера, бо вони люде тямущі і бувалі в Аральській експедиції, вирядити їх так, щоб до початку навігації на морі Каспійському вони були вже в Гур’євому городку, а звідтіль рушили до Новопетровського форту 586.
Се могло статись не раніш квітня. Звісно, нічого вельми привабливого в оцій маленькій експедиції не було задля нашого поета, але ж все-таки не було ні казарми, ні муштри, ні догляду - і поет був би собі більш-менш чоловіком, незалежним від «дядьки» і п’яного фельдфебеля. Правда, що не солодко було проміняти на степ киргизький товариське життя в Оренбурзі. Тут, осівшись на кватирі у Герна, Тарас тільки номінально, як повідав небіжчик вже Хведір Лазаревський, був жовніром; ходив собі дома в одежі цивільній, військової служби не справляв, улаштовав собі в флігелі у добряги Герна малярську майстерню, малював та писав. Траплялося і так, що він, пішовши з кватири, кілька день і не зазирав до неї, а перебував у Лазаревського. Одначе, виходячи з дому, він завжди надягав солдатську шинелю 587. Опріч Лазаревського, поет доволі часто ходив до одного офіцера з українців. Прийде було, розповідала господиня кватири того офіцера, і коли нема того офіцера в господі, він ходить по хаті та співає. Господиня було подасть горівки і шаткованої капусти. Дуже він любив капусту. А скоро вернеться той офіцерприятель його, вони сядуть за стіл і розмовляють собі довгодовго, інколи геть за північ, але завжди тихенько, без голосу. Раз якось, прийшовши в веселому дусі до Лазаревського, він написав в його записну книжечку ось які вірші, жартовливі і досі, як каже професор Стороженко 588, невідомі ще:
Ой у саду, у саду
Гуляли кокошки:
Чорнявая, білявая,
Дзюбатая трошки і т. д.
Дивом мене дивує, що професор Стороженко пойняв віри, що оті нікчемні вірші, як само і другі, подані д. Стороженком в «Киев[скую] стар[ину]» р. 1897, - то твори Тарасового пера. Я не змагаюся проти того, що вірші ті записані рукою Шевченка, але досить раз єдиний перечитати їх, щоб переконатися, що вони, хоч і писані Шевченковою рукою, та не Шевченкові твори. Шевченкові часто траплялося в «записні книжки» вписувати чужі вірші, звісно, ніколи не видаючи їх за свої. По смерті поета не раз траплялося, що володарі тих книжечок друковали з них записані там Шевченковою рукою вірші яко Шевченкові твори. Опріч того, я стрівав в «Русск[ом] курьере» 1889 [р.] нікчемніші, передруковані потім і в «Елисаветградском вестнике» і в «Киев[ской] старине» 589, вірші нібито Шевченкові:
І драгуни, і піхота
За Дунай ідуть,
Буде добра їм робота;
Так щасливий путь!
І Чернігів, і Полтава
Вишлють козаків;
Нехай буде й наша слава
Між царських полків і т. д.
Оці вірші «вшковорив» би Шевченко під час Кримської війни (1853 - 1856) і подаровав їх якомусь українцю, що був «в составе конноказачьего № 2 полка!!» Згадаймо тільки, що Шевченка під час тієї війни мордовали в Новопетровському форті, а зорганізовані тоді українські козацькі полки зараз же рушили до Петербурга. Цікава річ - яким чином, сидячи в Новопетровську, Шевченко подаровав оті кумедні вірші «українцю» в Петербурзі, та ще які вірші?! Діаметрально супротилежні думкам і переконанню його!.. Одначе не в тім сила, а в тому, що в нібито Шевченкових віршах, поданих Лазаревським, нема нічого шевченківського: ні складу, ні розміру, ні музичності й чистоти мови; нема зовсім навіть нічого й похожого на те, що зоветься поезією й смаком естетичним. Нема в них всього того, чого завжди повно в творах Шевченка.
585 Киев[ская] стар[ина]. - 1886. - Кн. X. - С. 13.
586 Истор[ический] вестн[ик]. - 1886. - Кн. І. - С. 164, - і Киев[ская] стар[ина], 1893. - Кн. II. - С. 134 [Тарас Шевченко: Документи... - С. 181].
587 Русск[ий] арх[ив]. - 1898. - Кн. III. - С. 470.
588 Киев[ская] ст[арина]. - 1888. - Кн. X. - [С. 13 - 14]
589 [Ibidem]. - 1889. - Кн. IV. - С. 242.
Попередня Наступна