(no subject)

Jun 08, 2008 18:00

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845-1847), стор. 44]

Шевченко, як вже я й говорив, жив не в флігелі, а на мезоніні, де і була «малярня». «Кам’яниця» стоїть геть від дому, на кінці саду. Се вельми стародавня будівля. (На превеликий жаль, нині напівзруйнована і без догляду). Судячи по цеглі, з якої вона зроблена, найпаче уважаючи на широкі стіни її, можна гадати, що її змуровано ще в XVII в. Підземелля сієї будівлі, залізні гаки, на яких були там двері, грубі залізні каблучки в стінах і інше дають гадати, що в одній половині того льоху (вліворуч, як [у]війти) була тюрма, а в правій - або скарбниця, або місце під склад військових припасів. В будівлі над льохом, певна річ, була сотенна розправа. (Знаємо, що Седнів був сотенним містечком) 422. Хоча б Шевченко й хотів, дак не можна було в напівзруйнованій кам’яниці ні малювати, ні «чарковати».
        Перебуваючи у Лизогубів в Седневі, от як проводив Шевченко день.
        Вранці, коли була погода добра, ішов гуляти по селу; вернувшись, пив чай з Андрієм Лизогубом, а потім сідав чи малювати, чи писати. «Малюючи, часом випивав чарку горілки».
        Обідав завжди укупі з усією родиною Лизогубів; а «увечері більш того, що пісні співав або слухав, як Ілля Іванович Лизогуб грав на роялі», а грав він, як казано мені, дуже добре.
        З Седнева Шевченко виїхав коли не 2, так вранці 3 квітня: бо 5 квітня він був вже у Києві.
        Певна річ, що щасливим і вселим поспішав Шевченко до Києва.
        Приїхавши з Седнева до Чернігова, він застав тут лист Костомарова.
        Останній, не одержавши від Тараса листа, писаного 1 лютого з Борзни, був певен, що Тарас в Чернігові, і писав до його:
        «Тарасе! Доки ти сидітимеш у тій «Цареградській гостинниці?» Приїзди у Київ. Я запевне дознався, що тебе вже постановлено учителем малярського іскуства (штуки) в університеті у «виде опыта», як кажуть. Іванишев тобі кланяється і каже, щоб ти не гуляв у Чернігові, коли нема пильного казьонного (урядового) діла». Під листом дати нема; але не буде помилки, що післав його Костомаров або на самому кінці лютого, або з початку березіля, і лист прийшов до Чернігова тоді вже, коли Шевченко виїхав звідтіль до Лизогубів. Інакше б він не гостював так довго в Седневі, а, певна річ, поспішив би до Києва, щоб швидше взятися до бажаного діла - учительства малярству при університеті.
        І от їде Тарас Григорович гостинцем.
        Весело дзвенить почтовий дзвоник; радісно б’ється серце поета-художника.
        От вже він виїхав з темного броварського бору; на півдні перед ним блищить вже проти сонця хрест Лаврської дзвіниці, а от і сизий Дніпро, що так величаво підперезав Київ! На тім березі сизого пояса на зелених горах розкинув’ ся днедавній наш Київ - «свідок слави дідівщини».
        Ген-ген на горі стоїть, немов спущена з блакитного неба, срібноголова, незвичайно зграбна, легесенька церква св. Андрія: там зараз біля неї на Трьохсвятительській улиці домик Монсіної-Шпонвилної; в тому домі, гадає Шевченко, великий друзяка Микола Костомаров з своєю благою ненею!.. От і берег!
        Шевченко на поромі. Ясно-блакитні очі поета впилися в красу Києва.
        Тихо, повагом рушає пором через Дніпро.
        Широко, високо й далеко ширяє думками геній нашого слова, літаючи в сферу своїх народно-національних, демократичних ідеалів.
        Ніщо не охмарює його великих надій, його благородних думок. Йому й на думку не впадає, що лиха недоля злодієм-розбійником підкрадується нишком до його і стоїть вже за плечима у його і от-от хапне його і навіки проглине його щастя сподіване.
        Так, така тьмяна, жахлива думка не могла тоді прийти в голову до Тараса Григоровича. Навпаки, певна річ - на душі у його було надійно, ясно, простірно; на серці тепло!..
        Ще кільки хвилин, і він гаряче поцілує руку Тетяни Петрівни і гаряче притисне до свого дружнього лона Миколу Йвановича...
        От вже пором біля берега. Пором вже став... поромники вже кинули кодолу, об’якорюють пором. Народ хоче рушати з порома на суходіл...
        Вже й Тарас Григорович сів на бричку; але ж! - поліціанти й жандарі загородили дорогу, нікого не пускають з порома.
        Ось старший з поліціантів, «частный пристав», підходить до брички, на котрій сидить Шевченко, і питає у його:
        - Ви Шевченко?
        - Він самий.
        - Я повинен вас арештовати.
        Жандарм плигнув на бричку, де сидів Шевченко. Бричка рушила з порома.
        Здивованого Тараса Григоровича помчали до губернатора Фундуклія... «Свободный» художник Шевченко опинився в арешті...
        Сталося се 5 квітня р. 1847.


        422 Кам’яниця збереглася й понині. - Ред.


Коментар

...він застав тут лист Костомарова. - Йдеться про лист М. Костомарова від 13 березня 1847 р. з Києва, адресований у Чернігів.

Попередня                 Наступна        
       

1847, Кониський

Previous post Next post
Up