(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До укінчення Академії художеств, стор. 6]
Треба ще сказати, що Бєлінський, а тим паче критики «Сына Отечества» і т. ін., не розумів ваги народної поезії взагалі. Чудно, але се факт: довелося йому розбирати в «Отечест[венных] запис[ках]» дисертацію Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии» і він вимовляє, що «поезія народна - така річ, що працювати коло неї може тільки той, хто не спроможен чи не хоче працювати ні коло чого більш путящого».
Темнота тодішніх критиків російських в тому, що треба було їм знати про Україну і її народ, коли вони бажали про се балакати, не дала їм зрозуміти і поезію Шевченка. Вони не тямили, що Шевченкова муза прорвала той підземний льох, де під семи замками і під семи печатьми лежав закутий в кайдани дух волі і демократичний ідеал українського народу. Льох той засипано землею; наумисне зверху по йому виорано і засіяно, щоб живі крепаки не знайшли й стежки до того льоху, де сховано їх волю. Шевченкова муза сміливою рукою відчинила двері до того льоху, ввійшла туди з своїм світом волі і братерства, відкрила туди щілину сонячному промінню поступу. З льоху того тхнуло смородом тієї трути, що отруїла українську волю, демократизм, що люд вольний закріпостила та наплодила тієї «братії», що донос і неволю довела до культу. Муза Шевченка не побоялася тієї лиходійної пари смердячої і понесла в льох світло; те світло, якого не потушить вже ніколи жадна трута бюрократизму, станових каст і деспотизму; бо світло поезії горить огнем неземним, огнем Прометея.
Чужим критикам, що не знали ні історії, ні етнографії українського народу, не можливо було зрозуміти те, що Шевченко в своїх поезіях стоїть на грунті національно-демократичному; що він не услідовує народній пісні, не підроблюється під тон народу, а яко віщий пророк, він, наче сам народ, веде далі народну творчість поетичну. Поезії Шевченка - не переказ народної пісні, а продовж її. Таку саме пісню заспівав би тоді сам народ; Шевченко говорив те, що говорила народна душа; що сказав би на Україні кожен і крепак, і козак, коли б тільки був спроможен висловити свої думки, свої болі, що кипіли біля серця з тяжкої щоденної праці в ярмі. Так що ж! «Венценосная благодетельница Украины» і її «великі сподвижники», як наприклад Потьомкін, Зубови та потроху і Безбородьки і т. ін., закували український народ по рукам, по ногам, та ще й на уста наложили печать!.. Критики Шевченка не зрозуміли, що, як каже Костомаров, Шевченка ніби сам народ вибрав і послав співати замість себе.
Нарешті не треба ховатися з тим, що Бєлінський ворожо дивився не тільки на Шевченка, але й на саму українську ідею, в сьому легко запевнитися, перечитавши виписку з листа Бєлінського до Анненкова, яку я подав вище в примітці в дослівному перекладі 241.
241 Див.: с. 100.
Коментар
...довелося йому розбирати в «Отечест[венных] запис[ках]» дисертацію Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии»... - Рецензія В. Бєлінського на другу дисертацію М. Костомарова, видану 1843 р. в Харкові, опубліковано у журн. «Отечественные записки».
...як каже Костомаров, Шевченка ніби сам народ вибрав і послав співати замість себе. - Кониський переказує статтю М. Костомарова «Воспоминание о двух малярах» (Основа. - 1861. - № 4. - С. 44-56).
...називається вона «Слепая красавица». - Така драма не відома; ймовірно, її задум втілено в поемі російською мовою «Слепая».
Попередня Наступна
Треба ще сказати, що Бєлінський, а тим паче критики «Сына Отечества» і т. ін., не розумів ваги народної поезії взагалі. Чудно, але се факт: довелося йому розбирати в «Отечест[венных] запис[ках]» дисертацію Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии» і він вимовляє, що «поезія народна - така річ, що працювати коло неї може тільки той, хто не спроможен чи не хоче працювати ні коло чого більш путящого».
Темнота тодішніх критиків російських в тому, що треба було їм знати про Україну і її народ, коли вони бажали про се балакати, не дала їм зрозуміти і поезію Шевченка. Вони не тямили, що Шевченкова муза прорвала той підземний льох, де під семи замками і під семи печатьми лежав закутий в кайдани дух волі і демократичний ідеал українського народу. Льох той засипано землею; наумисне зверху по йому виорано і засіяно, щоб живі крепаки не знайшли й стежки до того льоху, де сховано їх волю. Шевченкова муза сміливою рукою відчинила двері до того льоху, ввійшла туди з своїм світом волі і братерства, відкрила туди щілину сонячному промінню поступу. З льоху того тхнуло смородом тієї трути, що отруїла українську волю, демократизм, що люд вольний закріпостила та наплодила тієї «братії», що донос і неволю довела до культу. Муза Шевченка не побоялася тієї лиходійної пари смердячої і понесла в льох світло; те світло, якого не потушить вже ніколи жадна трута бюрократизму, станових каст і деспотизму; бо світло поезії горить огнем неземним, огнем Прометея.
Чужим критикам, що не знали ні історії, ні етнографії українського народу, не можливо було зрозуміти те, що Шевченко в своїх поезіях стоїть на грунті національно-демократичному; що він не услідовує народній пісні, не підроблюється під тон народу, а яко віщий пророк, він, наче сам народ, веде далі народну творчість поетичну. Поезії Шевченка - не переказ народної пісні, а продовж її. Таку саме пісню заспівав би тоді сам народ; Шевченко говорив те, що говорила народна душа; що сказав би на Україні кожен і крепак, і козак, коли б тільки був спроможен висловити свої думки, свої болі, що кипіли біля серця з тяжкої щоденної праці в ярмі. Так що ж! «Венценосная благодетельница Украины» і її «великі сподвижники», як наприклад Потьомкін, Зубови та потроху і Безбородьки і т. ін., закували український народ по рукам, по ногам, та ще й на уста наложили печать!.. Критики Шевченка не зрозуміли, що, як каже Костомаров, Шевченка ніби сам народ вибрав і послав співати замість себе.
Нарешті не треба ховатися з тим, що Бєлінський ворожо дивився не тільки на Шевченка, але й на саму українську ідею, в сьому легко запевнитися, перечитавши виписку з листа Бєлінського до Анненкова, яку я подав вище в примітці в дослівному перекладі 241.
241 Див.: с. 100.
Коментар
...довелося йому розбирати в «Отечест[венных] запис[ках]» дисертацію Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии»... - Рецензія В. Бєлінського на другу дисертацію М. Костомарова, видану 1843 р. в Харкові, опубліковано у журн. «Отечественные записки».
...як каже Костомаров, Шевченка ніби сам народ вибрав і послав співати замість себе. - Кониський переказує статтю М. Костомарова «Воспоминание о двух малярах» (Основа. - 1861. - № 4. - С. 44-56).
...називається вона «Слепая красавица». - Така драма не відома; ймовірно, її задум втілено в поемі російською мовою «Слепая».
Попередня Наступна