бути люблячими друзями

[smijana]

З люб'язного дозволу moy_compas перепост її розповіді про індійський весільний обряд "7 кроків":
***
..незадолго перед рассветом на индийской свадьбе зажигается костер, пандит опять читает молитвы, и пара делает семь шагов вокруг костра. Каждому шагу соответсвует один обет; как я где-то прочла, расположены они про нарастающей, то есть, в конце самое важное.
_ _

Comments

[chita_i]

Розумно їх виховують під час свадебної церемонії. ) Якщо зрозуміють, будуть щасливими. Я теж вважаю, що без дружби не можна. Пристрасть то гормональна справа. Любов вже більше особиста справа, індивідуальна, пов'язана з виживанням та продовженням роду. Але то емоційна річ. Дружба справа ідеологічна. Почуттєва. "Споріднення душ", чи як там кажуть. Емоції міняються швидко, почуття набагато повільніше. Тому, у дитячому спорі (з мого дитинства), що важливіше: любов чи дружба? Я вибираю дружбу. ;-)

Хоч і інших пристрастей ніхто не відміняв. ))

[smijana]

от-от. :)
Я давно вже вивела "формулу кохання" для себе: кохання - це дружба плюс пристрасть (хімія, тяжіння, запах і т.і.)
А тому було приємно побачити "підтвердження моїй теорії". І в індійців і у тебе, як добре ти сказала: "Дружба справа ідеологічна. Почуттєва. "Споріднення душ", чи як там кажуть"
Саме так! А ще на практиці зрозуміла що для мене важлива спільна мовна і ..культурна площина, якщо так можна сказати. Хоч це ніби не головне, але і без цього дуже важко. мені принаймні, так влаштована. :)

[chita_i]

Ти бачиш, а я у "культурних площинах" та їжі взагалі ))), дуже всеядна та універсальна. )

Хоча, звичайно, своє - найрідніше. То й мови бути не може. Тішуся тим у чоловіках з моєї родини при спілкуванні, та у друзях. Того насправді дуже не вистачає, але жити без нього можна, бо є дуже немало інших вартих культур.

[smijana]

ну, мабуть у мене унікальна ситуація "життя в еміграції", своєрідна "травма дитинства" (мовна самотність, тільки батьки і дорослі, і не було однолітків - крім як у бабусі, але то іншопланетні були контакти :) ) - а звідти і накладення особливого бажання єдності мовно-духовної.

Хоча вже ні від чого не зарікаюся (переконалася що чим більше зарікаєшся -тим більше "влітаєш" :) ). Можливо, мені просто не траплявся позитивний досвід.

А "культуру" я мала на увазі як "культуру в серці" так би мовити.. спільну площину прийнятно-неприйнятного, загальнолюдську, і аж ніяк не національну. :)

[lena_ua_mk]

Да,зворушливо...:)