Народне весілля на Поділлі (м.Красилів, с.Яворівці Красилівського р-ну Хмельн. області), частина ІІ
МОЛОДИЙ ІДЕ НА ГОСТИНУ.
В суботу ж - насичений подіями день - молодий іде на гостину до хати молодої, а вона - у його хату, але так «щоб не здибатися», тобто, щоб не зустрітися. Молодята в цей день не мають бачитися.
Після вечері дружки і молода/молодий поверталися додому і співали, жартуючи:
(мелодія 2)
Ой буди ми в молодого/молодої
Не давали нам нічого,
Ні їсти, ні пити,
Ще й хотіли нас набити.
Примітка.
Чудове поняття і слово «весілля»- від «веселитися» в українській мові відображають веселий настрій цього дійства, свята. Думаю, у кожній мові народу в слові, що означає весілля, можна побачити ставлення до цього дійства, його форму проведення,, через корінь слова.
В Українському весіллі повсякчас чергуються обрядові урочисті чи протяжні пісні і жартівливі, веселі, навіть сороміцькі - між молоддю яка «зачіпається» і дражниться таким чином, залицяється.
НЕДІЛЯ. ВЕСІЛЛЯ
МОЛОДИЙ ВИРУШАЄ ДО МОЛОДОЇ
Коли молодий вирушає із своїми світилками, гостями та боярами до молодої, то супроводжуючі співають таку пісню
(мелодія 6, протяжна, ніби східна, особисто мені дуже нагадує іранські мелодії)
Ой попід лісок битая дороже...(г)енька,
Ой попід лісок битая дороженьк..
Тудою іде Іваньо (ім’я нареченного) з бояра… (г)амии,
Тудою іде Іваньо з боярам…
Йому калина й дорогу заступи… (г)ила,
Йому калина й дорогу заступииил…
Вийняв шабельку, став калиноньку й тя..(г)ати,
Вийняв шабельку, став калиноньку й тят..
Стала калина до нього промовля…(г)ати,
Стала калина до нього промовлят..
Не тни, не рубай, не для тебе сажа…(г)ана,
Не тни, не рубай, не для тебе сажан..
Тілько для тебе, Ганнусю (ім'я нареченої) спораджа..(г)ана,
Тілько для тебе, Ганнусю (ім'я нареченої) спораджан…
Ой спораджана, на посаг посажа.. (г)ана,
Ой спораджана, на посаг посажан..
У ХАТІ МОЛОДОЇ
У цей час в неділю вранці, в хаті нареченої убрана, але без головного убору наречена сидить на покуті за столом. Тобто, її загороджує стіл, вона - в кутку. Садіть її на вивернутий кожух - вона «сидить на посагу».
В очікуванні молодого дружки кепкуючи, жартуючи, співають
(мелодія 2, енергійно):
Ой дивно нам, дивно (2)
Десь молодого не видно,
Чи чобіт не має, чи кожуха позичає,
Чи в постоли узувається,
Що так довго вибирається..
НА ПОРОЗІ ХАТИ МОЛОДОЇ
Але ось на подвір’я заходить наречений із своїми гостями. Батьки молодої зустрічають його хлібом і сіллю (у ХХстолітті додалася пляшка шампанського, яке відчиняють і розливають сватам і нареченому зі старшим боярином/сватом).
Люди на подвір’ї співають (мелодія 2, урочисто):
Добрий вечір тому (2)
Хто є в цему дому,
Старому й малому, ще й Богу святооом..(у)
Співається тричі.
Молодий заходить до хати, свати викупляють наречену у її братів, іде торг - за скільки віддасте, спроби «прорватися» без грошей, сміх і жарти тощо.
В цей час в хаті співають
(мелодія 3):
Стоїть Іваньо в порозі,
Плаче Ганнуся в покосі,
Ой, косо ж моя, ой косо ж моя,
Ти ж мене красува..(ла)
РОЗПЛІТАННЯ КОСИ
Псля того як наречену викуплено у братів, вона виходить з-за столу. На початку ХХст. це було в прямому сенсі переступання по столу - з кутка, де вона сиділа - на середину хати. Молода сідає на стілець на подушку, як символ майбутнього багатого життя. Можливо, в давнину і тут фігурував вивернутий кожух - судячи з того що існує 2 варіанти приспівок.
При цьому співають (мелодія 2, енергійно):
Дай матінко стільця (2)
Подай ще й гребінця,
Дай ще й подушку,
Посадити молодушк(у)
Варіант:
Дай ще й кожуха,
Посадити молодух(у).
Масла, матінко, масла (2)
Я в тебе корови пасла.
Масла хоч трошечки
Помастити волосеч(ки).
***
Благослови, Боже (2)
І отець, і мати, своєму дитяті
Косу розплітати.
Співається тричі.
Якщо у молодої є брат, то він починає розплітати косу. Співають:
(мелодія 1, як на заручини, журливо, протяжно)
Прошу брата до зати (2)
Косоньку розчесати. (2)
А як я в косі ходила, (2)
То я тебе не просила. (2)
А тепера ходжу й прошу: (2)
Розчеши, брате, косу. (2)
Брат косу розплітає, (2)
До сеструні промовляє: (2)
Не йди, сестро, замуж, (2)
Бо й роза процвітає. (2)
Бо й роза процвітає, (2)
Калина достигає. (2)
Калина достигає, (2)
А хто ж її обламає?(2)
Обламають її птиці(2)
Для найменшої сестриці, (2)
Обламають воронята(2)
Для меншого брата. (2)
Далі закликають матір накласти дочці на голову вінок (вельон):
(мелодія 4)
Біжи матінко в садочок,
Принеси мені віночок,
Наклади мені на головоньку
Цей останній разочок.
Мама нареченої тричі кропить молодій голову за спиною свяченою водою, хрестячи пучкою «во ім’я отця, і сина, і святого духа» і накладає вельон. Поки мати накладає вінок, западає мовчанка і проникливий голос тужливо заводить соло, що підхоплюється хоровим співом:
(мелодія 7, плинно, журливо)
Ой, куди ж ти, моя доню, ходила,
Що ти свою головоньку та й оббілила.
Ой, ходила, моя мамцю, у вишневий сад,
А на мою голівоньку білий цвіт упав.
Ані його буйний вітер не звіє,
Ані його дрібний дощик не ізмиє.
Ані його дрібний дощик не ізмиє.
Тілько прийде мій Іваньо (ім’я нареченого)
Та й іздійме.
***
Не можу втриматися, щоб не висловити свій захват від ніжної поетики «грубуватого» народу, котрий і сороміцькі співанки може заспівати, але може і з такою японською витонченістю передати образ нареченої у білому цвітові вишні..
Згадую як колись і я сиділа на подушці, а бабуся не змогла доспівати цю пісню і, заплакавши, подалася в куточок витирати сльози.. я дуже хотіла того обряду і хоча й не все-все, але дещо колись випало пережити самій як учасниц завдяки своїй родині, яку ми привезли у Київ цілим автобусом - так я хотіла їх бачити і чути у місті, де народилася, але яке мені стало лише одною із духовних батьківщин.
***
Під кінець убирання дружки виспівують енергійні приспівки:
(мелодія 2, енергійно)
А надворі терен тешут’ (2)
А у хаті косу чешут’,
А ще терну не втесали,
А вже косу розчесал..
А на горі просо молотят ‘ (2)
А у хаті косу золотят,
А ще проса не змолотили,
А вже косу й озолотил..
До речі, читаючи дослідження істориків про перші злакові культури, освоєні тисячі років тому мешканцями території України, в тому числі трипільською і зарубинецькою культурами, приємно було відзначити що найдавнішою культурою було саме просо. З тих же пір, вочевидь, і народна гра-пісня «А ми просо сіяли-сіяли, ой дід-ладо сіяли-сіяли»)
Коли наречена готова, двоє старостів з боку молодого підходять до неї, з обох боків підіймають в повітря її разом із стільцем і розвернувши обличчям до дверей, ставлять стілець з нареченою на землю. Підходить старший сват і простягує її свою руку - наречена не подає своєї руки. І вдруге пропонує свою руку старший сват і наречена не подає руки. Тоді підходить її наречений і подає її свою руку, а наречена, подавши йому свою, устає із стільця.
Тут же з вереском кожна з дружок намагається першою сісти на вільний стілець із подушкою- якщо вдасться, то це має означати що вона першою зі всіх присутніх вийде заміж.
Далі молодята просять благословення у батьків:
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!
Далі молодята вирушають до церкви (тепер - до РАГСу) на різних підводах (тепер - машинах), зустрічаються і стають у пару лише біля церкви.
***
Цікава традиція. Коли я була присутня на весіллі у Свалявському районі Закарпатської області, то там наречений із своїми гостями позаду і наречена із своїми теж ішли до церкви нарізно, зустрічалися посеред села. Вже наближаючись впритул кожна сторона робила один крок, зупинялася. Тоді крок назустріч робила інша. Так само, здається, у гуцулів, тільки ті їдуть на конях назустріч одне одному).
Там же (знову ж таки - відстані великі ,а символи і обряди - ті ж, і це вражає, окреслює географію етносу) напередодні весілля плетуть віночок з барвінку для нареченої, тоді як на Поділлі вціліла до початку ХХстоліття лише пісня, яку співають дружки коли наречена приходить до свекрухи, але самого барвінкового віночка вже не плетуть:
Вийди, матінко, з хати, (двічі)
Невісточку вітати,
Вчора була й у віночку,
А ниньки в барвіночку.
***
Під час вінчання є ще такий «забобонний» звичай, коли молода, обходячи церкву, однією ногою тягне за собою рушник, на якому стояли молодята: це буцімто ґарантує усім присутнім на весіллі дружкам швидке заміжжя.
Якщо молодий іде в прийми, то після шлюбу/розпису йдуть на обід до дому його батьків, аякщо молода іде у невістки - то вирушають на обід до її дому.
Найчастіше молода іде в невістки. Отже, пара іде до хати батьків молодого, дорогою гості співають:
(мелодія 8)
Білая гречка, чорне насіння,
Скажіт’ нам, люди, де тут весілля,
В которій воно хаті?
В тій хаті весілля, де заметяне подвір’я,
Музики грают’, свахи гуляют’,
Вони нас виглядают’.
( мелодія 2, енергійно)
Ой буде нам, буде (2)
Забарили нас люди,
І тут люди, і там - люди,
І нічого нам не буде.
Батьки нареченого зустрічають молодят у дворі із хлібом та сіллю. Молоді тричі кланяються і цілують хліб. Наречена в цей час тримає під пахвами по хлібині і, поцілувавши хліб, подає новим батькам по хлібині, проказуючи:
- Візьміть оцю хлібину і прийміть мене в ваш рід як свою дитину.
- Хліб беремо і тебе, Ганнусю (ім’я нареченої), у наш рід приймаємо.
Принаймні як мені особисто, так наказували саме так робити, не пригадаю хто саме.. але як прийшлося до розпитувань респондентів з моєї ж родини через 15 років після тих інструкцій- то вони такого пригадати «з колишнього» не могли.. :) тому, будемо вважати що подекуди такий момент мав місце, хоча невідомо чи був він у давнину чи виник вже в сучасності, чи це звичай Київщини.
Співають (мелодія 2, урочисто)
Добрий вечір тому (2)
Хто є в цему дому,
Старому й малому, ще й Богу святооом..(у)
Співається тричі
Гостей просять до столу.
Час від часу просять «весільную матір», тобто матір того з молодят у котрих святкується весілля:
(мелодія 2, весело)
Ой де ж наша весільная мати, (двічі)
Обіцяла по три чарки дати,
Першую з ягідками,
Доругую з вишеньками,
Третюю з калиною
За своєю дитиною.
Або:
А ми звідси не підемо,
Коли горілки не вип’ємо.
Чи таке:
А в нашого свата
Солом’яна хата,
А стіни з берези,
Усі гості тверезі.
Мілка капуста, мілка,
Сікла й Ганнуся дівка,
Сікла, шаткувала,
Бо гостів сподівала
Возьми, Ганнусю, ложку,
Покажи нам дорожку,
Нехай ми будем знати,
З ким сіли обідат..
З власних спогадів подільських весіль кінця ХХстоліття.
Гості співають на простенький мотив:
Гіркая, гіркая, іркая вода,
Нехай поцілується пара молода.
Після «гірко мололодятам» дружки молодої і загалом молодь зачіпаються до «старшого свата» - свідка, вимагаючи поцілувати «старшу дружку», на той же мотив що вище:
Старший сват, старший сват,
Чом на вилку сперся,
Не цілуєш старшу дружку,
Бо ще не нажерся.
Гірко!
Після поцілунку у щічку кепкують далі:
Старший сват, старший сват,
Як тобі не стидно,
Ти цілуєш старшу дружку
Як малу дитину.
Гірко!
Трапляється часом навіть, що пізніш старший сват і старша дружка згодом і одружуються.
Під час весілля молодят застерігають триматися за руки і стежити щоб ніхто з гостей не пройшов по-між них - теж символіка, милі такі забобони.
***
Приходить час і жінки співають:
Прийди, матінко, прийди (2)
Зніми з Ганнусі бинди*,
Її в них не ходити,
Час дружечок дарити.
*діалектне - стрічки
Мати (свекруха) знімає стрічки з молодої, накладає хустку. Молода скидає її з голови рукою, ніби не дає це зробити. Так повторюється тричі, на третій раз мати пов’язує хусткою голову молодій.
Співають:
(мелодія 2, помірно)
Що хтіли те й зробили (2)
З хліба паляницю,
А з Ганнусі молодицю.
З паляниці хліба,
А з Іваня діда.
Молода танцює («гуляє») зі своїми дружками по черзі, і після танку кожній дарує по одній своїй дівочій стрічці, бинді, що віщує подружкам швидке заміжжя.
Потім співають:
(мелодія 3, неспішно)
Колесом, колосочком, сонечко вгору йде,
Чи чуєте добрі люди, як голуб гуде
Ой то не голую гуде, то Іваньо говорить (2)
То Іваньо говорить, парубоцтво здає (2)
Як ідете на гуляннячко, то й не кличне мене (2)
Як ідете на весіллячко, споминайте мене (2)
«Так саме співають і молодій», за словами респонденток. Очевидно, змінюючи ім’я і «парубоцтво» на «дівоцтво»?.. потребує уточнення.
ПЕРЕПІЙ
Наприкінці святкування відбувається так званий «перепій». Кожен з гостей підходить до молодят, старости наливають йому чарку, він каже свої вітання, особисті побажання і дарує подарунок чи кладе гроші. Вже потім гостям роздають коровай. Часом задля пришвидшення церемонії коровай роздають одразу після обдарування, об’єднуючи «перепій» і «коровай».
Перед початком церемонії просять в батьків нареченого/нареченої благословення:
- Благословіть коровай різати!
- Хай бог благословляє!
(тричі)
Коровай традиційно ріже хрещений батько нареченої.
Вирізаються шматки таким чином, що лишається спід короваю, так звана підошва, і шматок із квіткою посередині. Шматок короваю з квіткою належить молодятам, які мусять колись згодом примоститися вкупочці і з’їсти його разом.
Після роздачі короваю батьки нареченої/нареченого дарують найближчим родичам і шанованим гостям дари: жінкам - хустки, відрізи тканини (в давнину, може, то були рушники, котрі пізніш замінилися хустками?), мужчинам - сорочки. Обдаровані жінки ідуть до спеціального танцю, майоріючи подарованими хустинками у піднятій руці.
Наприкінці ХХстоліття звичай обдаровувати рідних подарунками почав щезати.
Потім старости, упродовж всього весілля перев’язані рушниками, танцюють запальний «танець з підошвою», тримаючи над головою у піднятих руках тацю з підошвою короваю, за традицією цю «підошву» віддають музикантам.
ПЕРЕЗВА
Відбувається після закінчення весілля в оселі того, в кого не було гостей і застілля.
Ідучи в гості, співають (мелодія 2, енергійно):
А на печі медвідь лежить (2)
Та й догори лапи держить,
Хоче тую бабу ззісти,
Що не дає добре їсти.
КУРКА
В понеділок - «курка». Накриває на стіл понеділковим гостям молода, показуючи свою вправність як молодої господині, припрошуючи гостей.
Мелодія 2
Ой матінко, утко (2)
Рубай гостям курку,
Нехай курка не сокоче,
Бо перезва їсти хоче.
Судячи з останніх рядків співанки, «перезва», яка відбувалася в тій хаті де і мали жити молодята, ймовірно, часто співпадала з «куркою». Або інколи перезва могла бути пізно увечері або вночі після основного весілля.
***
На Поділлі «курка» часто не виправдовує своєї назви, а от на Київщині зберігся звичай: кожна родина, ідучи на «курку» приносить із собою ви патрану курочку, усі курочки кидаються у один великий казан і вариться смачна-смачна навариста куряча юшка, якою частують гостей.
Там же, на Київщині, зберігся ще один цікавий обряд: на другий день після весілля відбувається гротескне «весілля» з перевдягненими жінками: «молода», як правило, «вагітна», що колись вважалося посміховиськом як сам по собі факт (сучасним молодим може бути не смішно і образливо навіть, таке часто трапляється в сучасності, але колись то було ганьбою), «молодий» у кумедному одязі. Батьків справжніх наречених перевдягають «навпаки»: батько у спідниці, у намисті з бубликів, мати у штанях з намальованими вусами.
«Молоді» ходять по вулиці, гротескно кланяються і просять усіх на своє весілля, потім уся весела процесія з «молодятами» на чолі рушає (на підводах чи пішки) до ставка, річки, озера, пригощаючи чаркою усіх хто стрічається на шляху. Там усі перебрані просто в одязі зіштовхують одне одного у воду, а то і близьких родичів чи гостей затягують прямо в одязі до веселого купання. Тому люди заздалегідь не одягаються у святкове.
Теж відгомін сивої давнини, язичництва. Можливо ,таке «друге весілля» робилося щоб ввести в оману заздрісних духів, недобрі сили?.. відтягнути нещастя на цих «псевдомолодят», заплутати хто є хто?.. очиститися у воді, скупавшись?.. хтозна.
На фото - «молодята» понеділка, спиною у кадрі - перевдягнений батько справжнього нареченого, по ролі - і» батько «молодят».
На цьому фото «молодята» ідуть дорогою разом з усім поїздом і зупиняють зустрічних (машини, пішоходів, всіх кого стрінуть) щоб попросити на своє весілля.
Співають дорогою веселі пісні типу:
Ой у Києві на базарі жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу ,то я свого поведу та й продам..
***
Після весілля весільне гильце кріплять на вершечку стріхи хати і воно ще довго майорить на вітрі барвистими стрічками, сповіщаючи на всі околиці що тут відбулося Подільське весілля.
В суботу ж - насичений подіями день - молодий іде на гостину до хати молодої, а вона - у його хату, але так «щоб не здибатися», тобто, щоб не зустрітися. Молодята в цей день не мають бачитися.
Після вечері дружки і молода/молодий поверталися додому і співали, жартуючи:
(мелодія 2)
Ой буди ми в молодого/молодої
Не давали нам нічого,
Ні їсти, ні пити,
Ще й хотіли нас набити.
Примітка.
Чудове поняття і слово «весілля»- від «веселитися» в українській мові відображають веселий настрій цього дійства, свята. Думаю, у кожній мові народу в слові, що означає весілля, можна побачити ставлення до цього дійства, його форму проведення,, через корінь слова.
В Українському весіллі повсякчас чергуються обрядові урочисті чи протяжні пісні і жартівливі, веселі, навіть сороміцькі - між молоддю яка «зачіпається» і дражниться таким чином, залицяється.
НЕДІЛЯ. ВЕСІЛЛЯ
МОЛОДИЙ ВИРУШАЄ ДО МОЛОДОЇ
Коли молодий вирушає із своїми світилками, гостями та боярами до молодої, то супроводжуючі співають таку пісню
(мелодія 6, протяжна, ніби східна, особисто мені дуже нагадує іранські мелодії)
Ой попід лісок битая дороже...(г)енька,
Ой попід лісок битая дороженьк..
Тудою іде Іваньо (ім’я нареченного) з бояра… (г)амии,
Тудою іде Іваньо з боярам…
Йому калина й дорогу заступи… (г)ила,
Йому калина й дорогу заступииил…
Вийняв шабельку, став калиноньку й тя..(г)ати,
Вийняв шабельку, став калиноньку й тят..
Стала калина до нього промовля…(г)ати,
Стала калина до нього промовлят..
Не тни, не рубай, не для тебе сажа…(г)ана,
Не тни, не рубай, не для тебе сажан..
Тілько для тебе, Ганнусю (ім'я нареченої) спораджа..(г)ана,
Тілько для тебе, Ганнусю (ім'я нареченої) спораджан…
Ой спораджана, на посаг посажа.. (г)ана,
Ой спораджана, на посаг посажан..
У ХАТІ МОЛОДОЇ
У цей час в неділю вранці, в хаті нареченої убрана, але без головного убору наречена сидить на покуті за столом. Тобто, її загороджує стіл, вона - в кутку. Садіть її на вивернутий кожух - вона «сидить на посагу».
В очікуванні молодого дружки кепкуючи, жартуючи, співають
(мелодія 2, енергійно):
Ой дивно нам, дивно (2)
Десь молодого не видно,
Чи чобіт не має, чи кожуха позичає,
Чи в постоли узувається,
Що так довго вибирається..
НА ПОРОЗІ ХАТИ МОЛОДОЇ
Але ось на подвір’я заходить наречений із своїми гостями. Батьки молодої зустрічають його хлібом і сіллю (у ХХстолітті додалася пляшка шампанського, яке відчиняють і розливають сватам і нареченому зі старшим боярином/сватом).
Люди на подвір’ї співають (мелодія 2, урочисто):
Добрий вечір тому (2)
Хто є в цему дому,
Старому й малому, ще й Богу святооом..(у)
Співається тричі.
Молодий заходить до хати, свати викупляють наречену у її братів, іде торг - за скільки віддасте, спроби «прорватися» без грошей, сміх і жарти тощо.
В цей час в хаті співають
(мелодія 3):
Стоїть Іваньо в порозі,
Плаче Ганнуся в покосі,
Ой, косо ж моя, ой косо ж моя,
Ти ж мене красува..(ла)
РОЗПЛІТАННЯ КОСИ
Псля того як наречену викуплено у братів, вона виходить з-за столу. На початку ХХст. це було в прямому сенсі переступання по столу - з кутка, де вона сиділа - на середину хати. Молода сідає на стілець на подушку, як символ майбутнього багатого життя. Можливо, в давнину і тут фігурував вивернутий кожух - судячи з того що існує 2 варіанти приспівок.
При цьому співають (мелодія 2, енергійно):
Дай матінко стільця (2)
Подай ще й гребінця,
Дай ще й подушку,
Посадити молодушк(у)
Варіант:
Дай ще й кожуха,
Посадити молодух(у).
Масла, матінко, масла (2)
Я в тебе корови пасла.
Масла хоч трошечки
Помастити волосеч(ки).
***
Благослови, Боже (2)
І отець, і мати, своєму дитяті
Косу розплітати.
Співається тричі.
Якщо у молодої є брат, то він починає розплітати косу. Співають:
(мелодія 1, як на заручини, журливо, протяжно)
Прошу брата до зати (2)
Косоньку розчесати. (2)
А як я в косі ходила, (2)
То я тебе не просила. (2)
А тепера ходжу й прошу: (2)
Розчеши, брате, косу. (2)
Брат косу розплітає, (2)
До сеструні промовляє: (2)
Не йди, сестро, замуж, (2)
Бо й роза процвітає. (2)
Бо й роза процвітає, (2)
Калина достигає. (2)
Калина достигає, (2)
А хто ж її обламає?(2)
Обламають її птиці(2)
Для найменшої сестриці, (2)
Обламають воронята(2)
Для меншого брата. (2)
Далі закликають матір накласти дочці на голову вінок (вельон):
(мелодія 4)
Біжи матінко в садочок,
Принеси мені віночок,
Наклади мені на головоньку
Цей останній разочок.
Мама нареченої тричі кропить молодій голову за спиною свяченою водою, хрестячи пучкою «во ім’я отця, і сина, і святого духа» і накладає вельон. Поки мати накладає вінок, западає мовчанка і проникливий голос тужливо заводить соло, що підхоплюється хоровим співом:
(мелодія 7, плинно, журливо)
Ой, куди ж ти, моя доню, ходила,
Що ти свою головоньку та й оббілила.
Ой, ходила, моя мамцю, у вишневий сад,
А на мою голівоньку білий цвіт упав.
Ані його буйний вітер не звіє,
Ані його дрібний дощик не ізмиє.
Ані його дрібний дощик не ізмиє.
Тілько прийде мій Іваньо (ім’я нареченого)
Та й іздійме.
***
Не можу втриматися, щоб не висловити свій захват від ніжної поетики «грубуватого» народу, котрий і сороміцькі співанки може заспівати, але може і з такою японською витонченістю передати образ нареченої у білому цвітові вишні..
Згадую як колись і я сиділа на подушці, а бабуся не змогла доспівати цю пісню і, заплакавши, подалася в куточок витирати сльози.. я дуже хотіла того обряду і хоча й не все-все, але дещо колись випало пережити самій як учасниц завдяки своїй родині, яку ми привезли у Київ цілим автобусом - так я хотіла їх бачити і чути у місті, де народилася, але яке мені стало лише одною із духовних батьківщин.
***
Під кінець убирання дружки виспівують енергійні приспівки:
(мелодія 2, енергійно)
А надворі терен тешут’ (2)
А у хаті косу чешут’,
А ще терну не втесали,
А вже косу розчесал..
А на горі просо молотят ‘ (2)
А у хаті косу золотят,
А ще проса не змолотили,
А вже косу й озолотил..
До речі, читаючи дослідження істориків про перші злакові культури, освоєні тисячі років тому мешканцями території України, в тому числі трипільською і зарубинецькою культурами, приємно було відзначити що найдавнішою культурою було саме просо. З тих же пір, вочевидь, і народна гра-пісня «А ми просо сіяли-сіяли, ой дід-ладо сіяли-сіяли»)
Коли наречена готова, двоє старостів з боку молодого підходять до неї, з обох боків підіймають в повітря її разом із стільцем і розвернувши обличчям до дверей, ставлять стілець з нареченою на землю. Підходить старший сват і простягує її свою руку - наречена не подає своєї руки. І вдруге пропонує свою руку старший сват і наречена не подає руки. Тоді підходить її наречений і подає її свою руку, а наречена, подавши йому свою, устає із стільця.
Тут же з вереском кожна з дружок намагається першою сісти на вільний стілець із подушкою- якщо вдасться, то це має означати що вона першою зі всіх присутніх вийде заміж.
Далі молодята просять благословення у батьків:
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!
- Просимо благословенства!
- Хай Бог благословляє!
Далі молодята вирушають до церкви (тепер - до РАГСу) на різних підводах (тепер - машинах), зустрічаються і стають у пару лише біля церкви.
***
Цікава традиція. Коли я була присутня на весіллі у Свалявському районі Закарпатської області, то там наречений із своїми гостями позаду і наречена із своїми теж ішли до церкви нарізно, зустрічалися посеред села. Вже наближаючись впритул кожна сторона робила один крок, зупинялася. Тоді крок назустріч робила інша. Так само, здається, у гуцулів, тільки ті їдуть на конях назустріч одне одному).
Там же (знову ж таки - відстані великі ,а символи і обряди - ті ж, і це вражає, окреслює географію етносу) напередодні весілля плетуть віночок з барвінку для нареченої, тоді як на Поділлі вціліла до початку ХХстоліття лише пісня, яку співають дружки коли наречена приходить до свекрухи, але самого барвінкового віночка вже не плетуть:
Вийди, матінко, з хати, (двічі)
Невісточку вітати,
Вчора була й у віночку,
А ниньки в барвіночку.
***
Під час вінчання є ще такий «забобонний» звичай, коли молода, обходячи церкву, однією ногою тягне за собою рушник, на якому стояли молодята: це буцімто ґарантує усім присутнім на весіллі дружкам швидке заміжжя.
Якщо молодий іде в прийми, то після шлюбу/розпису йдуть на обід до дому його батьків, аякщо молода іде у невістки - то вирушають на обід до її дому.
Найчастіше молода іде в невістки. Отже, пара іде до хати батьків молодого, дорогою гості співають:
(мелодія 8)
Білая гречка, чорне насіння,
Скажіт’ нам, люди, де тут весілля,
В которій воно хаті?
В тій хаті весілля, де заметяне подвір’я,
Музики грают’, свахи гуляют’,
Вони нас виглядают’.
( мелодія 2, енергійно)
Ой буде нам, буде (2)
Забарили нас люди,
І тут люди, і там - люди,
І нічого нам не буде.
Батьки нареченого зустрічають молодят у дворі із хлібом та сіллю. Молоді тричі кланяються і цілують хліб. Наречена в цей час тримає під пахвами по хлібині і, поцілувавши хліб, подає новим батькам по хлібині, проказуючи:
- Візьміть оцю хлібину і прийміть мене в ваш рід як свою дитину.
- Хліб беремо і тебе, Ганнусю (ім’я нареченої), у наш рід приймаємо.
Принаймні як мені особисто, так наказували саме так робити, не пригадаю хто саме.. але як прийшлося до розпитувань респондентів з моєї ж родини через 15 років після тих інструкцій- то вони такого пригадати «з колишнього» не могли.. :) тому, будемо вважати що подекуди такий момент мав місце, хоча невідомо чи був він у давнину чи виник вже в сучасності, чи це звичай Київщини.
Співають (мелодія 2, урочисто)
Добрий вечір тому (2)
Хто є в цему дому,
Старому й малому, ще й Богу святооом..(у)
Співається тричі
Гостей просять до столу.
Час від часу просять «весільную матір», тобто матір того з молодят у котрих святкується весілля:
(мелодія 2, весело)
Ой де ж наша весільная мати, (двічі)
Обіцяла по три чарки дати,
Першую з ягідками,
Доругую з вишеньками,
Третюю з калиною
За своєю дитиною.
Або:
А ми звідси не підемо,
Коли горілки не вип’ємо.
Чи таке:
А в нашого свата
Солом’яна хата,
А стіни з берези,
Усі гості тверезі.
Мілка капуста, мілка,
Сікла й Ганнуся дівка,
Сікла, шаткувала,
Бо гостів сподівала
Возьми, Ганнусю, ложку,
Покажи нам дорожку,
Нехай ми будем знати,
З ким сіли обідат..
З власних спогадів подільських весіль кінця ХХстоліття.
Гості співають на простенький мотив:
Гіркая, гіркая, іркая вода,
Нехай поцілується пара молода.
Після «гірко мололодятам» дружки молодої і загалом молодь зачіпаються до «старшого свата» - свідка, вимагаючи поцілувати «старшу дружку», на той же мотив що вище:
Старший сват, старший сват,
Чом на вилку сперся,
Не цілуєш старшу дружку,
Бо ще не нажерся.
Гірко!
Після поцілунку у щічку кепкують далі:
Старший сват, старший сват,
Як тобі не стидно,
Ти цілуєш старшу дружку
Як малу дитину.
Гірко!
Трапляється часом навіть, що пізніш старший сват і старша дружка згодом і одружуються.
Під час весілля молодят застерігають триматися за руки і стежити щоб ніхто з гостей не пройшов по-між них - теж символіка, милі такі забобони.
***
Приходить час і жінки співають:
Прийди, матінко, прийди (2)
Зніми з Ганнусі бинди*,
Її в них не ходити,
Час дружечок дарити.
*діалектне - стрічки
Мати (свекруха) знімає стрічки з молодої, накладає хустку. Молода скидає її з голови рукою, ніби не дає це зробити. Так повторюється тричі, на третій раз мати пов’язує хусткою голову молодій.
Співають:
(мелодія 2, помірно)
Що хтіли те й зробили (2)
З хліба паляницю,
А з Ганнусі молодицю.
З паляниці хліба,
А з Іваня діда.
Молода танцює («гуляє») зі своїми дружками по черзі, і після танку кожній дарує по одній своїй дівочій стрічці, бинді, що віщує подружкам швидке заміжжя.
Потім співають:
(мелодія 3, неспішно)
Колесом, колосочком, сонечко вгору йде,
Чи чуєте добрі люди, як голуб гуде
Ой то не голую гуде, то Іваньо говорить (2)
То Іваньо говорить, парубоцтво здає (2)
Як ідете на гуляннячко, то й не кличне мене (2)
Як ідете на весіллячко, споминайте мене (2)
«Так саме співають і молодій», за словами респонденток. Очевидно, змінюючи ім’я і «парубоцтво» на «дівоцтво»?.. потребує уточнення.
ПЕРЕПІЙ
Наприкінці святкування відбувається так званий «перепій». Кожен з гостей підходить до молодят, старости наливають йому чарку, він каже свої вітання, особисті побажання і дарує подарунок чи кладе гроші. Вже потім гостям роздають коровай. Часом задля пришвидшення церемонії коровай роздають одразу після обдарування, об’єднуючи «перепій» і «коровай».
Перед початком церемонії просять в батьків нареченого/нареченої благословення:
- Благословіть коровай різати!
- Хай бог благословляє!
(тричі)
Коровай традиційно ріже хрещений батько нареченої.
Вирізаються шматки таким чином, що лишається спід короваю, так звана підошва, і шматок із квіткою посередині. Шматок короваю з квіткою належить молодятам, які мусять колись згодом примоститися вкупочці і з’їсти його разом.
Після роздачі короваю батьки нареченої/нареченого дарують найближчим родичам і шанованим гостям дари: жінкам - хустки, відрізи тканини (в давнину, може, то були рушники, котрі пізніш замінилися хустками?), мужчинам - сорочки. Обдаровані жінки ідуть до спеціального танцю, майоріючи подарованими хустинками у піднятій руці.
Наприкінці ХХстоліття звичай обдаровувати рідних подарунками почав щезати.
Потім старости, упродовж всього весілля перев’язані рушниками, танцюють запальний «танець з підошвою», тримаючи над головою у піднятих руках тацю з підошвою короваю, за традицією цю «підошву» віддають музикантам.
ПЕРЕЗВА
Відбувається після закінчення весілля в оселі того, в кого не було гостей і застілля.
Ідучи в гості, співають (мелодія 2, енергійно):
А на печі медвідь лежить (2)
Та й догори лапи держить,
Хоче тую бабу ззісти,
Що не дає добре їсти.
КУРКА
В понеділок - «курка». Накриває на стіл понеділковим гостям молода, показуючи свою вправність як молодої господині, припрошуючи гостей.
Мелодія 2
Ой матінко, утко (2)
Рубай гостям курку,
Нехай курка не сокоче,
Бо перезва їсти хоче.
Судячи з останніх рядків співанки, «перезва», яка відбувалася в тій хаті де і мали жити молодята, ймовірно, часто співпадала з «куркою». Або інколи перезва могла бути пізно увечері або вночі після основного весілля.
***
На Поділлі «курка» часто не виправдовує своєї назви, а от на Київщині зберігся звичай: кожна родина, ідучи на «курку» приносить із собою ви патрану курочку, усі курочки кидаються у один великий казан і вариться смачна-смачна навариста куряча юшка, якою частують гостей.
Там же, на Київщині, зберігся ще один цікавий обряд: на другий день після весілля відбувається гротескне «весілля» з перевдягненими жінками: «молода», як правило, «вагітна», що колись вважалося посміховиськом як сам по собі факт (сучасним молодим може бути не смішно і образливо навіть, таке часто трапляється в сучасності, але колись то було ганьбою), «молодий» у кумедному одязі. Батьків справжніх наречених перевдягають «навпаки»: батько у спідниці, у намисті з бубликів, мати у штанях з намальованими вусами.
«Молоді» ходять по вулиці, гротескно кланяються і просять усіх на своє весілля, потім уся весела процесія з «молодятами» на чолі рушає (на підводах чи пішки) до ставка, річки, озера, пригощаючи чаркою усіх хто стрічається на шляху. Там усі перебрані просто в одязі зіштовхують одне одного у воду, а то і близьких родичів чи гостей затягують прямо в одязі до веселого купання. Тому люди заздалегідь не одягаються у святкове.
Теж відгомін сивої давнини, язичництва. Можливо ,таке «друге весілля» робилося щоб ввести в оману заздрісних духів, недобрі сили?.. відтягнути нещастя на цих «псевдомолодят», заплутати хто є хто?.. очиститися у воді, скупавшись?.. хтозна.
На фото - «молодята» понеділка, спиною у кадрі - перевдягнений батько справжнього нареченого, по ролі - і» батько «молодят».
На цьому фото «молодята» ідуть дорогою разом з усім поїздом і зупиняють зустрічних (машини, пішоходів, всіх кого стрінуть) щоб попросити на своє весілля.
Співають дорогою веселі пісні типу:
Ой у Києві на базарі жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу ,то я свого поведу та й продам..
***
Після весілля весільне гильце кріплять на вершечку стріхи хати і воно ще довго майорить на вітрі барвистими стрічками, сповіщаючи на всі околиці що тут відбулося Подільське весілля.