Як Шишкін в "Коморі" показав майстер-клас
Вітуська втяла: http://vityska.livejournal.com/74089.html?view=241257#t241257
Поки сам не покажеш - ніхто про тебе не дізнається. За таким принципом живе і творить Сергій Шишкін. Єдиний в Україні бард-піаніст, він ще й сам собі продюсер. За останні чотири роки активного просування в інформаційному просторі він впевнено вийшов з локального на всеукраїнський рівень. Така саморозкрутка дає свої плоди: нещодавно Сергій Шишкін у рамках «Українського музичного ярмарку», що проходив у Києві, зіграв на роялі найвідомішого фортепіанного бренду «Стейнвей і сини». З цього приводу відбулася наша розмова.
- Пане Сергію, для початку розкажіть про сам ярмарок.
- Це така грандіозна виставка професійного звукового та світлового обладнання, а також музичних інструментів від найрізноманітніших виробників. Пам’ятаю її з 93-го року, але не впевнений, чи тоді вона проходила вперше. Був на ній у 96-98 роках, просто приходив, дивився. Там можна спробувати будь-який інструмент - для музикантів це важливо, бо виставлені світові бренди. За Союзу був дефіцит цього всього, тільки з фотографій і знали. Тепер це відбувається інакше - велика площа, кілька павільйонів, є можливість почути, як звучить кожен інструмент. Хоча часом там виникає відчуття первинного хаосу - з усіх сторін музика, дим-машина працює, плюс світломузика… Цього разу знов на таке «нарвався», коли пішов дивитися клавіатури. Вони всі стоять підключені, кожну можна почути через навушники, але на сцені банда грає, трохи далі ще хтось, і ще. Попросив сина: виходимо, і то бігом! Важко таку лавину звуку витримувати. Але поряд з тим є ще і таз звані «тихі зони», де не можна підключати ніякої апаратури (за це застосовують серйозні санкції), виключно акустика. От у такій я і грав.
- Рішення виступити було спонтанним чи наперед домовлялися?
- Я туди хотів прийти не просто так подивитися, а щоб засвідчити свою активність. Звернувся до знайомої, Ірини Плехової. Вона - керівник агенції культурних індустрій. Ми пересікалися якось, минулого року вона була на «Червоній руті». Був момент, коли я шукав людину, яка із симпатією ставиться до того, що роблю я і мені подібні. Хотів дати послухати свій альбом від початку і до кінця - решта людей в моєму колі речі з нього так чи інакше чули, але мені був потрібен цілісний погляд. Звернувся до Іри як до людини незацікавленої, незаангажованої. Так ми почали особисто контактувати. От я і сказав, що маю бажання приїхати відповідно до того, чим займаюся, - це все потрібно для розкрутки. Вона переговорила з директором «Комори» і він запропонував пограти на їхніх інструменті.
Варто сказати, що «Комора» - це найбільш досвідчений, титулований і, можливо, найпрофесійніший гравець на ринку. Постала вона як україно-британське підприємство. Спочатку таких фірм в Україні не було, потім з’явилося дві чи три, тепер, ясна річ, більше. І от «Комора» має право дистрибуції найкрутішого світового фортепіанного бренду, «Стейнвей і сини». Це чудово, і мені, звісно, було приємно і достойно грати у них на стенді.
- Як проходив сам виступ?
- Передбачався формат майстер-класу. Є такі штуки, специфічна форма подачі, просування себе, такий собі неофіційний виступ. Але коли я прийшов у павільйон «Комори» - мав наперед роздивитися територію - зрозумів, що легкого щастя не буде. Хоч це була і «тиха» зона, так само грали, тільки в акустиці. Там барабани бомкають, поруч у кімнатці мужики апаратуру прокачують… І стоять круті роялі, один з яких - «Стейнвей». А до мене ніокму діла нема… Сів, трохи побомкав. Мусив вийти, оговтатися - не зовсім так то собі уявляв. Сказав собі: «Чоловіче, ти приїхав використати черговий етап розкрутки, люди пішли тобі назустріч. То зараз сядеш і покажеш, що ти профі». Йшлося і про те, що на вокал мені нічого не поставлять - а для барда-піаніста то проблема. Але нічого, зрозумів, що треба справитися із ситуацією самому, декому передзвонив. Не багатьом, своїх там було чоловік може десять. Потім, коли виконав уже декілька пісень, підійшов Гриць Лук’яненко - він саме повернувся з концертного туру по Криму, - приєднався і почали грати далі. Коли закінчили, у менеджерів сяяли очі.
- Якщо не помиляюся, майстер-клас має на меті навчання…
- Сам не був на таких штуках, але запитував про це у колег. От Серго Чантурія, він дійсно уроки дає. Взагалі у гітаристів, чи у галузевих фахівців, є така модель спілкування «майстер-учень». Я це розумію, але ще до такого не готовий. Занадто довго був поза своїм середовищем, яке було мені необхідне і якому був потрібен я. Доволі недавно до нього «дорвався» і ще «не наївся». На музичному фестивалі, що проходив у рамках Сорочинського ярмарку, був виступ з елементами майстер-класу: я, Серго Чантурія і Володимир Бебешко, який сів за барабани, зробили такий спонтанний джем-сейшен. З групи, яка перемогла на фесті, взяли басиста. Разом грали вперше -вийшов у нас такий блюзовий рокенрольчик. Це теж форма навчання аудиторії, коли майстри показують клас.
Активна діяльність Сергія Шишкіна вкотре дала свій результат - коли ми закінчували розмову, до нього зателефонували з каналу «1+1». Редактори «плюсів» чули виступ його виступ на одно ній із центральних радіостанцій і запросили у прямий ефір «Сніданку з 1+1».
п.с. Великий шмат розмови не вмістився у статтю через ліміт кількості знаків. Сорі.
Звідси http://vityska.livejournal.com/74089.html?view=241257#t241257