Шацький рейд, частина 2. Етнографічний відступ.
Більшість українців, безперечно, щось чули про те, що Берестейщина - етнографічно наша земля. Більшість білорусів, очевидно, теж щось таке чула, але більшість з цієї більшості робить вигляд, що радянські кордони цілком справедливі*. Тим часом, я скористався з дешевизни білоруських товарів і придбав собі в Бересті шкільний атлас з історії, в якому чітко вказано, що жодні білоруси на Берестейщині сто років тому не мешкали:
Ну, а що ж зараз? 2004 року я був учасником етнографічної експедиції, що відбулась у Малоритському, Брестському, Кам'янецькому та Кобринському районах. Картина там така: старші розмовляють українською, молодь - російською. Білоруською розмовляв лише директор школи, та й то це була дуже смішна білоруська: він не міг вимовити, ані "дз", ані "ў". Дружина-білоруска записувала від його матері місцевий щиробілоруський фольклор: "Ой у Кыеві, та й на рыночку, та й п'є козак мэд горілочку".
Протягом цього візиту я відзначив, що української в Б. доволі багато. По-перше, сюди приїздять на базар з сусідньої Волинської області, по-друге тут україномовні цигани, по-третє тут україномовні селянки з навколишніх сіл. Якщо переше і друге буде ще довго, то третього скоро не лишиться, оскільки молодь - як і всюди в Білорусі - надає перевагу вєлікому і маґучому.
Та, ще був кумедний випадок, коли на нас напосілася церковна баба: мовляв церкву фотографувати не можна, вийдіть з території і т.д. При першій же фразі українською вона теж перейшла на неї, рідненьку, але ненадовго: коронний аргумент - "Разгаварівайтє па-русскі, вас ніхто нє панімаєт!"
Ото таке. Шкода, звісно, але наразі перспектив для розвитку самосвідомості українців Берестейщини не видно. Рідну мову тут не цінують так само, як не цінують дерев'яну архітектуру в Заболотті: навіщо? Російська "сучасніша і красивіша".
---
*за винятком Смоленщини, Віленщини, Двінщини, Білосточчини та Чернігівщини.
Ну, а що ж зараз? 2004 року я був учасником етнографічної експедиції, що відбулась у Малоритському, Брестському, Кам'янецькому та Кобринському районах. Картина там така: старші розмовляють українською, молодь - російською. Білоруською розмовляв лише директор школи, та й то це була дуже смішна білоруська: він не міг вимовити, ані "дз", ані "ў". Дружина-білоруска записувала від його матері місцевий щиробілоруський фольклор: "Ой у Кыеві, та й на рыночку, та й п'є козак мэд горілочку".
Протягом цього візиту я відзначив, що української в Б. доволі багато. По-перше, сюди приїздять на базар з сусідньої Волинської області, по-друге тут україномовні цигани, по-третє тут україномовні селянки з навколишніх сіл. Якщо переше і друге буде ще довго, то третього скоро не лишиться, оскільки молодь - як і всюди в Білорусі - надає перевагу вєлікому і маґучому.
Та, ще був кумедний випадок, коли на нас напосілася церковна баба: мовляв церкву фотографувати не можна, вийдіть з території і т.д. При першій же фразі українською вона теж перейшла на неї, рідненьку, але ненадовго: коронний аргумент - "Разгаварівайтє па-русскі, вас ніхто нє панімаєт!"
Ото таке. Шкода, звісно, але наразі перспектив для розвитку самосвідомості українців Берестейщини не видно. Рідну мову тут не цінують так само, як не цінують дерев'яну архітектуру в Заболотті: навіщо? Російська "сучасніша і красивіша".
---
*за винятком Смоленщини, Віленщини, Двінщини, Білосточчини та Чернігівщини.