olz
in
misto_lviv
2006: трапилося, що стараннями Руслани і ще якогось німця...
Ні, Львів не згорів цього разу :). Проте вогню і світла було достатньо
Оперний театр таким не був ніколи - ні за австріяків, ні за поляків, ні за перших і других совітів. Та й народу так багато ніколи не збиралося - щільний натовп від Оперного аж до пам'ятника Міцкевичу.
А починалося все так…
Це ще не світлове шоу, це так собі - маленька проба
Дуже швидко починало сутеніти
А далі був концерт. Ми стояли біля операторського фургону на центральній алеї. Було добре видно і екран, і фасад театру. Як завжди, із задоволенням слухав Таліту Кум. Оголосили Руслану. Публіка була вже добряче підігріта. Багато народу охолоджувалося пивом, пусті пляшки ставилися прямо під ноги і про подальшою їхньою долею ніхто не переймався. А даремно.. Ми ще повернемося до тих пляшок. Руслана виконала свої старі і нові пісні в супроводі світлових ефектів прожекторів. Я робив знімки, коротенькі кліпи, думаючи що нічого цікавішого попереду вже не буде. Я помилявся
Рівно о десятій почалося світлове шоу. Це було справді грандіозно. Оцінка самого шоу - The best. Музичний супровід симфонічного оркестру, який виконував композицію на мотиви пісень Руслани. Диригувала сама зірка, одіта у щось таке, що нагадувало фрак. Правда не обійшлося без глюків. Коли було проголошено шоу і почався відлік секунд у зворотному порядку (ну прямо як на Байконурі), після рахунку "один" наступила тиша яка тривала хвилини 2-3. У цей час публіка напружилася як перед польотом, а зірочка на велетенському екрані механічним жестом поправляла волосся - один раз, потім другий… Нарешті народ став дико свистіти, як на стадіоні, коли згадують суддю і переймаються дефіцитом хорошого мила. Помогло… Шоу розпочалося…
Це було справді видовищно. Скільки тривало шоу - важко сказати. Хвилин 20-30. Відчуття часу притупилося. Коли прозвучав останній акорд, над Оперним стояли перехрещені вогняні стовпи, а контури фасаду підкреслені голубим неоновим світлом. Всі завмерли. Момент істини. І саме у цей момент монітор мого фотіка також яскраво загорівся синім світлом і веселенько сповістив, що батарея на нулі. У мене все получилося як у поганого кавалера. Останній кадр прийшлось робити телефоном. Ось що получилося. Тисяча вибачень за якість
Шоу завершилося… Публіка ломанулася з площі, щоб скоріше добратися до маршруток. Не так легко йти, коли ти не сам вибираєш напрямок руху, а тебе підхоплює і несе юрба. Під ногами перекочуються пусті пляшки і бите скло, якого дуже багато. На куті біля музею етнографії дикі крики - там зіштовхнулися два потоки, які рухалися в протилежних напрямках. Лиш би не впасти…
З центру вибиралися хвилин тридцять. Народ втомлений, але щасливий, розходився. Видовищ було достатньо. Про хліб ніхто не нагадував…
Оперний театр таким не був ніколи - ні за австріяків, ні за поляків, ні за перших і других совітів. Та й народу так багато ніколи не збиралося - щільний натовп від Оперного аж до пам'ятника Міцкевичу.
А починалося все так…
Це ще не світлове шоу, це так собі - маленька проба
Дуже швидко починало сутеніти
А далі був концерт. Ми стояли біля операторського фургону на центральній алеї. Було добре видно і екран, і фасад театру. Як завжди, із задоволенням слухав Таліту Кум. Оголосили Руслану. Публіка була вже добряче підігріта. Багато народу охолоджувалося пивом, пусті пляшки ставилися прямо під ноги і про подальшою їхньою долею ніхто не переймався. А даремно.. Ми ще повернемося до тих пляшок. Руслана виконала свої старі і нові пісні в супроводі світлових ефектів прожекторів. Я робив знімки, коротенькі кліпи, думаючи що нічого цікавішого попереду вже не буде. Я помилявся
Рівно о десятій почалося світлове шоу. Це було справді грандіозно. Оцінка самого шоу - The best. Музичний супровід симфонічного оркестру, який виконував композицію на мотиви пісень Руслани. Диригувала сама зірка, одіта у щось таке, що нагадувало фрак. Правда не обійшлося без глюків. Коли було проголошено шоу і почався відлік секунд у зворотному порядку (ну прямо як на Байконурі), після рахунку "один" наступила тиша яка тривала хвилини 2-3. У цей час публіка напружилася як перед польотом, а зірочка на велетенському екрані механічним жестом поправляла волосся - один раз, потім другий… Нарешті народ став дико свистіти, як на стадіоні, коли згадують суддю і переймаються дефіцитом хорошого мила. Помогло… Шоу розпочалося…
Це було справді видовищно. Скільки тривало шоу - важко сказати. Хвилин 20-30. Відчуття часу притупилося. Коли прозвучав останній акорд, над Оперним стояли перехрещені вогняні стовпи, а контури фасаду підкреслені голубим неоновим світлом. Всі завмерли. Момент істини. І саме у цей момент монітор мого фотіка також яскраво загорівся синім світлом і веселенько сповістив, що батарея на нулі. У мене все получилося як у поганого кавалера. Останній кадр прийшлось робити телефоном. Ось що получилося. Тисяча вибачень за якість
Шоу завершилося… Публіка ломанулася з площі, щоб скоріше добратися до маршруток. Не так легко йти, коли ти не сам вибираєш напрямок руху, а тебе підхоплює і несе юрба. Під ногами перекочуються пусті пляшки і бите скло, якого дуже багато. На куті біля музею етнографії дикі крики - там зіштовхнулися два потоки, які рухалися в протилежних напрямках. Лиш би не впасти…
З центру вибиралися хвилин тридцять. Народ втомлений, але щасливий, розходився. Видовищ було достатньо. Про хліб ніхто не нагадував…