Феномен Георгія Гараса.
Ім’я відомого орнаменталіста Георгія Гараса вписане золотими літерами в історію Буковини. Митець створив понад три тисячі різноманітних орнаментів, а також багато картин та ікон. Георгій Олексійович любив дарувати свої витвори-орнаменти знайомим, друзям, близьким. Його візерунки до сьогодні милують наше око, квітнучи на багатьох рушниках, сорочках, подушках, серветках, краватках.
Біографія
Містечко Вашківці у Вижницькому районі Чернівецької області, де 27 лютого 1901 року народився Георгій Гарас, полонить своєю мальовничістю, притаманною поселенням передгір’я, своєрідним побутом і колоритністю одягу його мешканців. Серед цієї краси і виростав допитливий хлопець. Він дуже прагнув учитися, та через матеріальні пестатки йому заледве вдалося закінчити чотирикласну школу. І лише 1912 року, коли батько поїхав до Канади і прислав криваво заробленого гроша, Георгієві пощастило вступити до щойно відкритої Вапгківецької гімназії. Та навчатися довелося недовго, бо на початку першої імперіалістичної війни батька його, як підданого Австро-Угорщини, кидають у табір військовополонених, і весь тягар утримання сім’ї лягає на плечі найстаршого сина Георгія. Проте і в ті дні юнак не покидає думки про навчання, а у вільні хвилини займається малюванням.
Коли 1916 року російська армія форсувала Черемош, багато військових зупинилося у Вашківцях на відпочинок. Бородатий офіцер- художник, який став на постій в оселі Тарасів, одразу звернув увагу на малюнки хлопця і потім усіляко заохочував його до малярства, давав поради. А як відходив, говорив : повертатиметься з війни - забере Георгія до Києва, в художню школу. Та, видно, війна не пощадила того офіцера, бо у Вашківцях він більше не з’являвся.
У 1921 році повернувся додому батько. Хоч без здоров’я і грошей прибився він до рідного порога, але обов’язки опікуна сім’ї спали з пліч юнака. Тепер, не гаючись, їде він до Чернівців, щоб продовжити навчання. Та як дитині бідняка в боярській Румунії було пробитися до науки? Даремні мрії. Повернувся б він у свої рідні Вашківці й поринув у вир буденщини. Здавалося, що лиха доля погубить його талант. Одначе Георгій не кидає пензля, наполегливо працює, опановує секрети мистецтва.
Заповітною мрією Тараса був жанровий живопис, і він в молоді роки захоплюється ним, та згодом переконується, що покликання його - орнамент. Орнаментика не була чимось новим у житті самодіяльного художника - буковинці здавна є майстрами вишивання і килимарства. Кмітливий хлопець ще змалку приглядався, як матуся вишиває, навіть брався й собі мережити подібні зразки на папері. Помітивши це, дівчата-вшпивальниці приходили, аби він і їм виписував такі візерунки.
Буваючи в Чернівцях, він любив відвідувати ярмарки і базари, приглядався до людей, до їхнього одягу. Там він побачив веселкове багатство буковинських узорів, уловив їхні переливи. Виявляється, що сорочки заставнівських селян ясніли рослинними візерунками, шитими бісером, гірські та передгір- ські - яскравими кольорами геометричного орнаменту. Та поміж них він з тривогою спостеріг і чужинські впливи. Гарас наполегливо творить нові зразки буковинського орнаменту, намагаючись зберегти в них чистоту стилю.
Хоча талант митця яскраво визначився в орнаментиці, він не кидає й малярства. Створені ним портрети Тараса Шевченка, Сидора Во- робкевича, Богдана Хмельницького, Устима Кармелюка збуджували в земляків дух непокори, додавали їм віри в прийдешнє визволення. Сигуранца, дізнавшись про це, робить на його квартирі трус, проте митець був готовий до цього і жандармам майже нічого знайти не вдалося.
В 1940 році Георгій Гарас повністю віддається улюбленій справі, бере активну участь у художньому оформленні рідного міста. Та недовго жилося вільно. Почалася війна, розв’язана фашистською Німеччиною. Буковина знову була окупована загарбниками. Важкі дні довелося пережити художникові. Його заарештували й кинули до концтабору.
...Минули часи лихоліття. Він намагається надолужити прогаяне і багато працює. Його роботи експонуються на обласній і республіканській виставках народного мистецтва, прикрашають журнали і експозиції музеїв. За його орнаментами вишивальниці й ткалі з Буковини - Параска Шапка, Марія Гнатишина, Василина Максим *- юк, Марія Шапка, дружина художника Євдокія Гарас та інші виготовляють чудові килими і вишивки. Особливо широко і плодовито використовує роботи народного умільця Чернівецька фабрика художніх виробів імені Юрія Федько- вича. Далеко поза межами України відомі сорочки, скатерки, портьєри, серветки, виготовлені за зразками Георгія Гараса.
Неповторні узори вашківецького художника знають і за кордоном. Якось в одному з номерів журналу «Радянська жінка» було вміщено ескіз вишивки Гараса. В далекій Канаді він привернув увагу тамтешнього жіноцтва: жителька Вінніпега Ганна Козмоляк, родом з Буковини, вишила подушку, а фото зі свого витвору надіслала авторові орнаменту, що й просила подати нові взірці. Прохання її він радо виконав, і через деякий час вінні- пезькі вишивальниці Ганна Козмоляк, Ганна Матійчук та інші надіслали художникові в дарунок вишивки, зроблені за його узорами. Кілька таких вишивок з Вінніпега можна бачити і в музеях.
Прекрасне знання тонкощів орнаментики Буковини, її окремих елементів, законів композиції та невичерпна творча фантазія дають можливість майстрові робити варіації, з кількох елементів, однакових мотивів створювати цілі композиції, різноманітні варіанти, нові зразки, яким притаманна пишнота й багатство, підкреслена барвистість і розкіш народного узору. Геометричні мотиви він доповнює рослинними, геометризуючи їх, чим збагачує види буковинських вишивок.
Іноді у вишивкових орнаментах його відчувається і вплив килимарства.
У творчому доробку митця є узори різних композицій - вузенькі стрічкові, бордюрні, у вигляді розет та килимові, які дають можливість застосування їх ткалями.
Своєю багаторічною творчістю художник, створивши близько трьох тисяч малюнків, збагатив українське мистецтво оригінальними орнаментами художньої вишивки для сорочок, рушників, скатерок, подушечок, орнаментами для килимів та порцелянових тарілок. Орнаменти Гараса неодноразово друкували журнали «Україна», «Радянська жінка», «Народна творчість та етнографія», «Мистецтво», «Огонек» та інші.
...«Прочитала в лсурналі «Україна» статтю Наталі Каїцук, побачила візерунки - і серце затріпотіло,- пише Тамара Доценко з Ізмаїла.- Ну, ви знаєте, як це буває з людиною, коли вона побачить чисту красу. Тепер дехто каже, що це не модно. Гадаю, то вигадка тих, хто не хоче нічого робити...».
У 1966 році творчий доробок митця був представлений на персональній виставці у Вашківцях, а згодом - у Чернівцях. Захоплення відвідувачів засвідчене в щирих записах книги відгуків і побажань. Визнання таланту окрилило митця. Незважаючи на похилий вік, повний енергії, творчих задумів і поривань, Георгій Гарас продовжував плідно працювати до останніх днів свого життя.
І хоч майстра вже немає, його візерунки продовжують жити у вишивках народних умільців, веселять зір барвистістю народного узору.
Яківчук А. Ф. 1974 р.
Фото з музею Гараса
фотографії nata ptashynska
Біографія
Містечко Вашківці у Вижницькому районі Чернівецької області, де 27 лютого 1901 року народився Георгій Гарас, полонить своєю мальовничістю, притаманною поселенням передгір’я, своєрідним побутом і колоритністю одягу його мешканців. Серед цієї краси і виростав допитливий хлопець. Він дуже прагнув учитися, та через матеріальні пестатки йому заледве вдалося закінчити чотирикласну школу. І лише 1912 року, коли батько поїхав до Канади і прислав криваво заробленого гроша, Георгієві пощастило вступити до щойно відкритої Вапгківецької гімназії. Та навчатися довелося недовго, бо на початку першої імперіалістичної війни батька його, як підданого Австро-Угорщини, кидають у табір військовополонених, і весь тягар утримання сім’ї лягає на плечі найстаршого сина Георгія. Проте і в ті дні юнак не покидає думки про навчання, а у вільні хвилини займається малюванням.
Коли 1916 року російська армія форсувала Черемош, багато військових зупинилося у Вашківцях на відпочинок. Бородатий офіцер- художник, який став на постій в оселі Тарасів, одразу звернув увагу на малюнки хлопця і потім усіляко заохочував його до малярства, давав поради. А як відходив, говорив : повертатиметься з війни - забере Георгія до Києва, в художню школу. Та, видно, війна не пощадила того офіцера, бо у Вашківцях він більше не з’являвся.
У 1921 році повернувся додому батько. Хоч без здоров’я і грошей прибився він до рідного порога, але обов’язки опікуна сім’ї спали з пліч юнака. Тепер, не гаючись, їде він до Чернівців, щоб продовжити навчання. Та як дитині бідняка в боярській Румунії було пробитися до науки? Даремні мрії. Повернувся б він у свої рідні Вашківці й поринув у вир буденщини. Здавалося, що лиха доля погубить його талант. Одначе Георгій не кидає пензля, наполегливо працює, опановує секрети мистецтва.
Заповітною мрією Тараса був жанровий живопис, і він в молоді роки захоплюється ним, та згодом переконується, що покликання його - орнамент. Орнаментика не була чимось новим у житті самодіяльного художника - буковинці здавна є майстрами вишивання і килимарства. Кмітливий хлопець ще змалку приглядався, як матуся вишиває, навіть брався й собі мережити подібні зразки на папері. Помітивши це, дівчата-вшпивальниці приходили, аби він і їм виписував такі візерунки.
Буваючи в Чернівцях, він любив відвідувати ярмарки і базари, приглядався до людей, до їхнього одягу. Там він побачив веселкове багатство буковинських узорів, уловив їхні переливи. Виявляється, що сорочки заставнівських селян ясніли рослинними візерунками, шитими бісером, гірські та передгір- ські - яскравими кольорами геометричного орнаменту. Та поміж них він з тривогою спостеріг і чужинські впливи. Гарас наполегливо творить нові зразки буковинського орнаменту, намагаючись зберегти в них чистоту стилю.
Хоча талант митця яскраво визначився в орнаментиці, він не кидає й малярства. Створені ним портрети Тараса Шевченка, Сидора Во- робкевича, Богдана Хмельницького, Устима Кармелюка збуджували в земляків дух непокори, додавали їм віри в прийдешнє визволення. Сигуранца, дізнавшись про це, робить на його квартирі трус, проте митець був готовий до цього і жандармам майже нічого знайти не вдалося.
В 1940 році Георгій Гарас повністю віддається улюбленій справі, бере активну участь у художньому оформленні рідного міста. Та недовго жилося вільно. Почалася війна, розв’язана фашистською Німеччиною. Буковина знову була окупована загарбниками. Важкі дні довелося пережити художникові. Його заарештували й кинули до концтабору.
...Минули часи лихоліття. Він намагається надолужити прогаяне і багато працює. Його роботи експонуються на обласній і республіканській виставках народного мистецтва, прикрашають журнали і експозиції музеїв. За його орнаментами вишивальниці й ткалі з Буковини - Параска Шапка, Марія Гнатишина, Василина Максим *- юк, Марія Шапка, дружина художника Євдокія Гарас та інші виготовляють чудові килими і вишивки. Особливо широко і плодовито використовує роботи народного умільця Чернівецька фабрика художніх виробів імені Юрія Федько- вича. Далеко поза межами України відомі сорочки, скатерки, портьєри, серветки, виготовлені за зразками Георгія Гараса.
Неповторні узори вашківецького художника знають і за кордоном. Якось в одному з номерів журналу «Радянська жінка» було вміщено ескіз вишивки Гараса. В далекій Канаді він привернув увагу тамтешнього жіноцтва: жителька Вінніпега Ганна Козмоляк, родом з Буковини, вишила подушку, а фото зі свого витвору надіслала авторові орнаменту, що й просила подати нові взірці. Прохання її він радо виконав, і через деякий час вінні- пезькі вишивальниці Ганна Козмоляк, Ганна Матійчук та інші надіслали художникові в дарунок вишивки, зроблені за його узорами. Кілька таких вишивок з Вінніпега можна бачити і в музеях.
Прекрасне знання тонкощів орнаментики Буковини, її окремих елементів, законів композиції та невичерпна творча фантазія дають можливість майстрові робити варіації, з кількох елементів, однакових мотивів створювати цілі композиції, різноманітні варіанти, нові зразки, яким притаманна пишнота й багатство, підкреслена барвистість і розкіш народного узору. Геометричні мотиви він доповнює рослинними, геометризуючи їх, чим збагачує види буковинських вишивок.
Іноді у вишивкових орнаментах його відчувається і вплив килимарства.
У творчому доробку митця є узори різних композицій - вузенькі стрічкові, бордюрні, у вигляді розет та килимові, які дають можливість застосування їх ткалями.
Своєю багаторічною творчістю художник, створивши близько трьох тисяч малюнків, збагатив українське мистецтво оригінальними орнаментами художньої вишивки для сорочок, рушників, скатерок, подушечок, орнаментами для килимів та порцелянових тарілок. Орнаменти Гараса неодноразово друкували журнали «Україна», «Радянська жінка», «Народна творчість та етнографія», «Мистецтво», «Огонек» та інші.
...«Прочитала в лсурналі «Україна» статтю Наталі Каїцук, побачила візерунки - і серце затріпотіло,- пише Тамара Доценко з Ізмаїла.- Ну, ви знаєте, як це буває з людиною, коли вона побачить чисту красу. Тепер дехто каже, що це не модно. Гадаю, то вигадка тих, хто не хоче нічого робити...».
У 1966 році творчий доробок митця був представлений на персональній виставці у Вашківцях, а згодом - у Чернівцях. Захоплення відвідувачів засвідчене в щирих записах книги відгуків і побажань. Визнання таланту окрилило митця. Незважаючи на похилий вік, повний енергії, творчих задумів і поривань, Георгій Гарас продовжував плідно працювати до останніх днів свого життя.
І хоч майстра вже немає, його візерунки продовжують жити у вишивках народних умільців, веселять зір барвистістю народного узору.
Яківчук А. Ф. 1974 р.
Фото з музею Гараса
фотографії nata ptashynska