Якось особливо боляче за людей з фотографій голодоморів. Люди, такі самі звичайні українці як і сьогодні, із брутально відібранними життями такою жахливою голодною смертю. Всі вони чимось особливо близькі мені, мабуть тому що колись так само було відібрано життя і у родичів моїх предків, і в старих і в малих. Моя прабабка, яка пережила пекло 33-го, поки була жива, раз пораз переказувала ті події щоби родина пам'ятала про заморених голодом членів родини. Деякі з них не знати навіть де були поховані. Ми, сьогодні, повинні знати про них i пам'ятати. Вони на це заслуговують.
Видимо, я тоже украинец. и семья моя вся и деревня наша вся украинцы, - ведь мы все страдали от голода....
П.С. Спасибо за выложенную информацию. у меня только к вам просьба, не делайте из этого фетиша, как бы от вас хотели проамериканские политтехнологи. Голод - это общая и страшная беда и коснулась она не только Украины, но и всё население СССР.
Геноцид 32-33 в Україні, це всеукраїнська трагедія, і кожного року українці вшановують пам'ять своїх невинно знищених голодом предків. Якщо ви вважаєте себе українцем - приєднуйтесь, вшануйте і ви память мільйонів заморених голодом українців. Запаліть за них свічку. Пом'яніть і помоліться за їхній упокій. Якщо ви не вважаєте себе українцем і якщо є якась офіційна дата, якою ваша держава вшановує своїх загиблих від голоду - вшануйте разом із своїми співвітчизниками. Як не хочете - не вшановуйте. Українці із своїми уставами в чужий монастир пертися не стануть.
Єдине на чому я мушу настояти - це не принижувати пам'ять про моїх родичів а також решти українців що загинули під час геноциду 32-33, словом "фетиш". Якщо ви не розумієте вшанування пам'яті загинувших від геноциду предків, то в такому випадку краще промовчіть. Без образ.
Comments 7
(The comment has been removed)
Люди, такі самі звичайні українці як і сьогодні, із брутально відібранними життями такою жахливою голодною смертю.
Всі вони чимось особливо близькі мені, мабуть тому що колись так само було відібрано життя і у родичів моїх предків, і в старих і в малих.
Моя прабабка, яка пережила пекло 33-го, поки була жива, раз пораз переказувала ті події щоби родина пам'ятала про заморених голодом членів родини. Деякі з них не знати навіть де були поховані.
Ми, сьогодні, повинні знати про них i пам'ятати. Вони на це заслуговують.
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
П.С. Спасибо за выложенную информацию. у меня только к вам просьба, не делайте из этого фетиша, как бы от вас хотели проамериканские политтехнологи. Голод - это общая и страшная беда и коснулась она не только Украины, но и всё население СССР.
Reply
Якщо ви не вважаєте себе українцем і якщо є якась офіційна дата, якою ваша держава вшановує своїх загиблих від голоду - вшануйте разом із своїми співвітчизниками. Як не хочете - не вшановуйте. Українці із своїми уставами в чужий монастир пертися не стануть.
Єдине на чому я мушу настояти - це не принижувати пам'ять про моїх родичів а також решти українців що загинули під час геноциду 32-33, словом "фетиш". Якщо ви не розумієте вшанування пам'яті загинувших від геноциду предків, то в такому випадку краще промовчіть.
Без образ.
Reply
Leave a comment