Святкувати чи згадувати?
Ті, хто хоче сьогодні святкувати - нехай святкують. Нехай, як завжди в цей день, напиваються до нестями, кричать мілітаристські гасла, возвеличують Сталіна і Жукова, танцюють під військові пісні в клубному оранжуванні, б’ються, блюють, екзальтовано галасують у бік феєрверку, і, зірвавши голос і втомившись від горілки, лягають спати. Нехай вони, як завжди, забудуть про славетний подвиг своїх дідів на наступний же день, і аж до чергового 9 травня. Нехай вони і далі мають надзвичайно низький рівень знань про Другу Світову Війну, настілки низький, що навіть своїм дітям нічого розповісти. Нехай і далі вважають, що маршал Конєв переміг Багратіона в битві на Чудському озері при Ватерлоо. Нехай і далі плутають італійський фашизм з німецьким націонал-соціалізмом. Нехай і далі пишаються розфарбованими колимагами і рядженими артистами на парадах. Нехай і далі, на кістках своїх дійсно героїчних пращурів, розвивають в собі шовіністичну зневагу до вільних людей і народів.
А ті, хто вважає, що на тлі 53 млн загиблих у тій війні, немає чого святкувати - мають згадувати. Згадувати тих, хто не пережив страшних випробувань, хто наближав звільнення людства від страшної нацистської чуми. Що власне і треба робити цивілізованим людям у день пам'яті.
Так давайте ж згадаємо про героїчних воїнів Червоної армії, які попри нелюдське відношення радянської влади, своїм потом і кров’ю, своїми надзусиллями здолали страшного ворога. І не забудемо про них і завтра, і післязавтра.
Давайте згадаємо про вояків УПА, цієї армії без держави, цього народного війська, яке ніколи не зазіхало ні на один квадратний метр чужої території, а лише боронило землю своїх пращурів, лише намагалося звільнити свій народ від тих, хто заганяв його у концтабори, у колгоспи, хто виселяв його в чужі краї, хто закривав його церкви і встановлював свої незрозумілі і незвичні порядки. Сьогодні, навіть колишні антипатики УПА нарешті можуть зрозуміти, що то було таке, якщо уважно придивляться до сучасного українського війська - до ЗСУ, Національної гвардії, добробатів. Наше теперішнє військо - це власне і є УПА наших днів. Воно теж не зазіхає на чужі території, а лише боронить рідну українську землю від підступного агресора. Воно теж, навесні минулого року, було в певному сенсі «армією без держави», і трималось на волонтерах та активістах з народу. І сьогодні, побачивши сюжети про розіп’ятих хлопчиків, рабів і снігурів, можна вже зрозуміти як оббрехана була УПА радянською пропагандою…Тож пам’ятаємо про упівців, які також зробили внесок у боротьбу проти гітлеризму.
Давайте згадаємо про працівників тилу, які поклали здоров’я, працюючи у три зміни, в умовах, надзвичайно далеких від умов сьогоднішніх офісів.
Давайте згадаємо про населення під окупацією, яке, завдяки нікчемності радянської влади, було кинуто в пащу гітлерівського звіра, а потім ще й покаране за те, що опинилося на окупованих територіях. Вони пройшли через жахіття окупації, вони пройшли через непрості випробування після неї.
Давайте згадаємо про усіх мирних жителів з усіх країн, яких торкнулося пекло гігантської війни.
Давайте згадаємо про вояків союзних держав, які клали свої життя, наближуючи кінець нацизму.
Як би хто до цього не ставився - давайте згадаємо про німецьких, італійських, японських, румунських, фінських, угорських вояків, які, хоч і воювали на боці агресорів, але теж були жертвами невгамовних пристрастей їх брудних і хворих політиків. Час вже їх пробачити. Зневажати їх тепер, сьогодні, через 70 років, не є правильним.
І давайте ще і ще раз згадаємо про загиблих вояків АТО, які боронили і боронять нас від фашистів сучасності, що підло рядяться у антифашистські одежі.
Давайте згадаємо про всіх цих людей, спробуємо відчути їх біль, вгадати з якими думками вони віддавали найцінніше, що в них є - життя. Згадаємо, сплакнемо, пом’янемо і ще раз пообіцяємо собі ніколи про них не забувати.
Слава Україні! Слава Героям! Слава всім, хто захищав і захищає світ від темних сил!
А ті, хто вважає, що на тлі 53 млн загиблих у тій війні, немає чого святкувати - мають згадувати. Згадувати тих, хто не пережив страшних випробувань, хто наближав звільнення людства від страшної нацистської чуми. Що власне і треба робити цивілізованим людям у день пам'яті.
Так давайте ж згадаємо про героїчних воїнів Червоної армії, які попри нелюдське відношення радянської влади, своїм потом і кров’ю, своїми надзусиллями здолали страшного ворога. І не забудемо про них і завтра, і післязавтра.
Давайте згадаємо про вояків УПА, цієї армії без держави, цього народного війська, яке ніколи не зазіхало ні на один квадратний метр чужої території, а лише боронило землю своїх пращурів, лише намагалося звільнити свій народ від тих, хто заганяв його у концтабори, у колгоспи, хто виселяв його в чужі краї, хто закривав його церкви і встановлював свої незрозумілі і незвичні порядки. Сьогодні, навіть колишні антипатики УПА нарешті можуть зрозуміти, що то було таке, якщо уважно придивляться до сучасного українського війська - до ЗСУ, Національної гвардії, добробатів. Наше теперішнє військо - це власне і є УПА наших днів. Воно теж не зазіхає на чужі території, а лише боронить рідну українську землю від підступного агресора. Воно теж, навесні минулого року, було в певному сенсі «армією без держави», і трималось на волонтерах та активістах з народу. І сьогодні, побачивши сюжети про розіп’ятих хлопчиків, рабів і снігурів, можна вже зрозуміти як оббрехана була УПА радянською пропагандою…Тож пам’ятаємо про упівців, які також зробили внесок у боротьбу проти гітлеризму.
Давайте згадаємо про працівників тилу, які поклали здоров’я, працюючи у три зміни, в умовах, надзвичайно далеких від умов сьогоднішніх офісів.
Давайте згадаємо про населення під окупацією, яке, завдяки нікчемності радянської влади, було кинуто в пащу гітлерівського звіра, а потім ще й покаране за те, що опинилося на окупованих територіях. Вони пройшли через жахіття окупації, вони пройшли через непрості випробування після неї.
Давайте згадаємо про усіх мирних жителів з усіх країн, яких торкнулося пекло гігантської війни.
Давайте згадаємо про вояків союзних держав, які клали свої життя, наближуючи кінець нацизму.
Як би хто до цього не ставився - давайте згадаємо про німецьких, італійських, японських, румунських, фінських, угорських вояків, які, хоч і воювали на боці агресорів, але теж були жертвами невгамовних пристрастей їх брудних і хворих політиків. Час вже їх пробачити. Зневажати їх тепер, сьогодні, через 70 років, не є правильним.
І давайте ще і ще раз згадаємо про загиблих вояків АТО, які боронили і боронять нас від фашистів сучасності, що підло рядяться у антифашистські одежі.
Давайте згадаємо про всіх цих людей, спробуємо відчути їх біль, вгадати з якими думками вони віддавали найцінніше, що в них є - життя. Згадаємо, сплакнемо, пом’янемо і ще раз пообіцяємо собі ніколи про них не забувати.
Слава Україні! Слава Героям! Слава всім, хто захищав і захищає світ від темних сил!