Ладак археологічний. Шляхами аріїв.
Ладак - місце унікальне. Саме тут, вузькими долинами Інду (Indus) пролягав колись шлях аріїв, котрі підірвалися із наших надчорноморських степів і подалися світ за очі зі своїми кібітками, сім'ями і табунами-отарами, у пошуках нових пасовищ. Тут вони увійшли, аби потім спуститися по річці і заселити Індію. По всій долині Інду вони лишили спогади про себе - петрогліфи. Мало того, вони лишили про себе "живий" спогад, адже, з точки зору антропології, генетично найчистіша популяція арійців живе на прикордонні із Пакистаном, у Ладаку, в так званій Batalik area (для туристів відкрито лише 3 села). Ці люди, яких називають drokpa, мають кардинально іншу зовнішність, іншу мову та інший фольклор, ніж монголоїдні тибетці-ладаки чи смагляві індуси.
Окрім цього всього, я ж начиталася послідовників Реріха! Їх почитати - то куди не плюнь, а потрапиш у якусь пам'ятку старовини. І тому я була вся відкрита до поповнення своїх історичних знань.
Але - дулю.
Вже перша розмова із вертливим "менеджером" кашмірцем Ашокою закрала у серце підозру. Коли, почувши його ім'я, Нято відреагував, що, мовляв, так звали індійського царя, той не зрозумів, про що мова. Далі я вирішила розпитати, як добратися до відомої на весь гугль неолітичної стоянки поблизу Шрінагара. Ашока покліпав очима і запевнив, що і близько нічого такого у них нема. З'ясувалося, що слова neolitic чи prehistoric для нього нічого не означають (рівень англійської у нього високий). На setlement він відреагував тим, що "так, у них є табори біженців!" Я спробувала пояснити ще інакше (бо ж хотілося побачити найдревніше зі збережених місце Індії!), мовляв, veeeery ancient setlement, а він показує каталоги із якимись храмами, мовляв, лец гоу, вері ейшент, йому 300 років! Але остаточно мене добило те, що чувак, який по життю займається туристичним бізнесом, не знає, що таке "археологія" і "археолог". В Індії, звісно, скрутно з археологією, але ж не взагалі ніяк! Слово "петрогліфи" взагалі нічого не значило для нього - як і для багатьох інших, опитаних пізніше.
Коротше, після напруженої розмови я вирішила забити на той неолітичний Бурзахом і сконцентруватися на слідах аріїв. За Шапошниковою, самий жир починався на дорозі зі Шрінагару в Ле. Тож коли ми з горем пополам і у препаскудному настрої вирвалися із запрудженого військовими, поліцією та колючим дротом Шрінагару, я втупила очі у придорожні скелі в надії побачити там ті "сліди". Але десь перших кілометрів 70 всі придорожні камені були тупо підірвані динамітом і розтягнуті на будівельні каміння... Я спізнилася. Нічого тут, на виїзді зі Шрінагару, вже не було. Яка там країна нагів? Суцільний мусульманський світ із вічними дорожніми роботами...
Далі, приїхавши в Ле, ми на деякий час відклали думки про петрогліфи. Але потім, буквально в останні три дні, я придбала книжку про Ладак. І там я вперше побачила, як ладакець пише про петрогліфи! Як пише про індоіранців, про степових людей, про їхній рух і мистецтво. Вже потім з'ясувалося, що він один чи не з двох (!) людей на всю Індію, хто займається петрогліфами. Той малюнок в книжці став справжньою знахідкою. Тепер я мала ілюстрацію до слова "петрогліф" і, оскільки у тексті було сказано, що більшість наскельних зображень було знайдено автором навколо Лє, ми з Ням одразу ж відправилися у місцеві туристичні агенції, які мусили б знати про таке визначне явище. Ох, наївні! Всі розмови на цю тему наче продублювали десятками дублів: людина бере у мене з рук книжку, втуплюється у малюнок, потім починає судорожно читати текст. Я починаю розуміти, що він вперше бачить таку чудасію, але чомусь думає, що текст допоможе йому виплутатися із ситуації. Далі людина зі "знанням справи" повідомляє, що це ж не тут, це десь далеко. Тоді я відкриваю попередню сторінку із надписом, що більшість петрогліфів відкрита довкола Лє. Людина крутить головою і відповідає, що нічим не може допомогти. Або, як один власник агенції, яка спеціалізується, до речі, на культурознавчих (cultural) тріпах, осяює нас радісною новиною, що он-де купа каменів із висіченими мантрами - це ж те саме, і теж вері ейшент! (у тибетському буддизмі традиція висікати на пласких каміннях мантри і лишати у спеціальних культових місцях). Лиш один згадав, що такі малюнки, він знає, були порубані на будівельне каміння.
І в цьому місці я хочу написати гнівну тираду про ставлення як індусів, так і ладаків, до своєї історії. Таке враження, що до поточної релігії (будь то буддизм, чи індуізм, чи мусульманство) у них життя не було. Вони не знають про нього і знати не хочуть. Вони заперечують його! Ніяких тобі історичних музеїв, історичної літератури... Жодного інтересу у населення, повна зневага та невігластво! Ми почали питати про археологічні музеї. Нас направили у два монастирі: Тіксе і Хеміс, де представленні експозиції "дуже давніх" речей. Що сказати... я такого ще не бачила! У Тіксе жодної дати на всю експозицію. У Хемісі кілька дат є. Змішалося все: речі початку 20 ст поруч із речами 3 ст. Сучасні на вигляд речі - і дуже старі. Основний акцент на речах релігійного культу (тибетський буддизм), випадково затесалося кілька кам'них посудин, як потім з'ясувалося - 18 ст. Підписи до експонатів вражають! Я спеціально сфоткала вітрину, де розміщені лук зі стрілами, дві шаблі та рушниця. Підписи, відповідно: "лук зі стрілами", "шаблі", і, хе-хе, "ancient gun"! Древня рушниця, шонеясно? Ладак є світом, де "старий будинок" - це просто старий будинок! Коли, бродячи вулицями села Алчі, ми надибали напівзруйнований палац явно іншої архітектури, ніж "сучасні" будинки, і почали питати місцевих про нього, нам відповідали у дусі капітана Очевидність: "Це - старий будинок". Прямо на таких древніх палацах ліплять нові халупи... Старовинні фрески замазують штукатуркою, авжеж, адже це не має відношення до буддизму! Релігійний історієцид!
Що ж до наших пригод, то диво таки сталося. Ми пішли у палац в Лє, то визначна пам'ятка архітектури 17 ст, із нині брутально попсованими фресками та розписами... І там була фотовиставка типу historical sites of Ladakh. І там... отой самий автор книги... неймовірно, але вивісив роздруківку картки петрогліфів!!! Я коли її побачила, то неможливо описати мої емоції! Після стількох безрезультатних пошуків і стіни цілковитого нерозуміння, абсолютно випадково, за диким збігом і волею долі, я знайшла мапу петрогліфів! Ну і супровідну статтю автора, мовляв, ніхто петрогліфами не цікавиться, ось приїздило кілька західних дослідників, але ніхто з них нічого не зробив для того, аби "консервувати" малюнки... А ось тепер, мовляв, через них, петрогліфи пропадають. І фотографії, де каміння з петрогліфами розбивають на будматеріали, обмальовують дорожніми знаками або шкрябають "тут був Ашу". Та блін! Хто, як не ви, ладаки, мусить цим займатися??? Чи винні "іноземці" у вашому невігластві?!
Як би там не було, наступного ж дня ми осідлали моц і помчали на пошуки петрогліфів. Я з тої приблизної карти приблизно перенесла на свою приблизну карту мітки. З тим і їхали. Їхали-їхали... і знайшли! Може я втомилася на той момент від буддистських монастирів, але петрогліфи мене просто порвали! Купа емоцій! Вперше побачила "вживу". Щоправда, нам не дуже пощастило з сюжетом:) Сюжетів по Ладаку купа, я ж бачила виставку. А ми знаходили в основному кіз, полювання на кіз (чуваки з луком), собак, оленів, ще якогось чувака із рогами, руки (по розміру - як мої). За селом Кару, на території військової частини, є цілий "парк петрогліфів" (обнесений огорожею). Далі по Індру іде зона, яка вимагає дозволів. Нас зупинив військовий, почав питати перміти. І що у наступні населені пункти без перміту ніяк. Але, чим хороша Азія, так це тим, що якщо дуже хочеться, а ніззя - то можна! І ми почали штовхати тєлєгу про петрогліфи і про те, що нічого нам не треба, як тільки знайти їх. І дядько махнув на нас рукою (але взяв як запоруку нашого повернення паспорти), і ми поїхали... А я вже навострила око! камені з петрогліфами зазвичай великі, у легко доступному місці на березі річки або над дорогою, при чому камені вкриті темною патиною. Яким же був екстаз, коли ми почали знаходити "дикі", ніяк не позначені зображення! Правда, Нято не розділяв мій екстаз, бо хвилювався через наш нелегальний статус. Але ось я можу похвалитися, що знайшла місце, навіть не позначене на карті того дослідника.
На цьому даю кілька фотодоказів, бо писати сили більше нема :)
(ситуація із історичною спадщиною викликала моє роздратування. Але це єдиний негативний момент, пов'язаний із Ладаком (що не стосується індусів та Індії)! Далі буде лиш позитив!)
Кам'яна посудина, десь 18 ст (тут без дат, але пізніше зустріла подібну продатовану)
"Дикий" петрогліф і я, єстєсно
На камені брутально намазяканий дорожній знак і ще якісь каляки. З петрогліфів особливо чітко видно собаку, чотири крапки над собакою (зірки?), руку, чувака із луком
Живність
Окрім цього всього, я ж начиталася послідовників Реріха! Їх почитати - то куди не плюнь, а потрапиш у якусь пам'ятку старовини. І тому я була вся відкрита до поповнення своїх історичних знань.
Але - дулю.
Вже перша розмова із вертливим "менеджером" кашмірцем Ашокою закрала у серце підозру. Коли, почувши його ім'я, Нято відреагував, що, мовляв, так звали індійського царя, той не зрозумів, про що мова. Далі я вирішила розпитати, як добратися до відомої на весь гугль неолітичної стоянки поблизу Шрінагара. Ашока покліпав очима і запевнив, що і близько нічого такого у них нема. З'ясувалося, що слова neolitic чи prehistoric для нього нічого не означають (рівень англійської у нього високий). На setlement він відреагував тим, що "так, у них є табори біженців!" Я спробувала пояснити ще інакше (бо ж хотілося побачити найдревніше зі збережених місце Індії!), мовляв, veeeery ancient setlement, а він показує каталоги із якимись храмами, мовляв, лец гоу, вері ейшент, йому 300 років! Але остаточно мене добило те, що чувак, який по життю займається туристичним бізнесом, не знає, що таке "археологія" і "археолог". В Індії, звісно, скрутно з археологією, але ж не взагалі ніяк! Слово "петрогліфи" взагалі нічого не значило для нього - як і для багатьох інших, опитаних пізніше.
Коротше, після напруженої розмови я вирішила забити на той неолітичний Бурзахом і сконцентруватися на слідах аріїв. За Шапошниковою, самий жир починався на дорозі зі Шрінагару в Ле. Тож коли ми з горем пополам і у препаскудному настрої вирвалися із запрудженого військовими, поліцією та колючим дротом Шрінагару, я втупила очі у придорожні скелі в надії побачити там ті "сліди". Але десь перших кілометрів 70 всі придорожні камені були тупо підірвані динамітом і розтягнуті на будівельні каміння... Я спізнилася. Нічого тут, на виїзді зі Шрінагару, вже не було. Яка там країна нагів? Суцільний мусульманський світ із вічними дорожніми роботами...
Далі, приїхавши в Ле, ми на деякий час відклали думки про петрогліфи. Але потім, буквально в останні три дні, я придбала книжку про Ладак. І там я вперше побачила, як ладакець пише про петрогліфи! Як пише про індоіранців, про степових людей, про їхній рух і мистецтво. Вже потім з'ясувалося, що він один чи не з двох (!) людей на всю Індію, хто займається петрогліфами. Той малюнок в книжці став справжньою знахідкою. Тепер я мала ілюстрацію до слова "петрогліф" і, оскільки у тексті було сказано, що більшість наскельних зображень було знайдено автором навколо Лє, ми з Ням одразу ж відправилися у місцеві туристичні агенції, які мусили б знати про таке визначне явище. Ох, наївні! Всі розмови на цю тему наче продублювали десятками дублів: людина бере у мене з рук книжку, втуплюється у малюнок, потім починає судорожно читати текст. Я починаю розуміти, що він вперше бачить таку чудасію, але чомусь думає, що текст допоможе йому виплутатися із ситуації. Далі людина зі "знанням справи" повідомляє, що це ж не тут, це десь далеко. Тоді я відкриваю попередню сторінку із надписом, що більшість петрогліфів відкрита довкола Лє. Людина крутить головою і відповідає, що нічим не може допомогти. Або, як один власник агенції, яка спеціалізується, до речі, на культурознавчих (cultural) тріпах, осяює нас радісною новиною, що он-де купа каменів із висіченими мантрами - це ж те саме, і теж вері ейшент! (у тибетському буддизмі традиція висікати на пласких каміннях мантри і лишати у спеціальних культових місцях). Лиш один згадав, що такі малюнки, він знає, були порубані на будівельне каміння.
І в цьому місці я хочу написати гнівну тираду про ставлення як індусів, так і ладаків, до своєї історії. Таке враження, що до поточної релігії (будь то буддизм, чи індуізм, чи мусульманство) у них життя не було. Вони не знають про нього і знати не хочуть. Вони заперечують його! Ніяких тобі історичних музеїв, історичної літератури... Жодного інтересу у населення, повна зневага та невігластво! Ми почали питати про археологічні музеї. Нас направили у два монастирі: Тіксе і Хеміс, де представленні експозиції "дуже давніх" речей. Що сказати... я такого ще не бачила! У Тіксе жодної дати на всю експозицію. У Хемісі кілька дат є. Змішалося все: речі початку 20 ст поруч із речами 3 ст. Сучасні на вигляд речі - і дуже старі. Основний акцент на речах релігійного культу (тибетський буддизм), випадково затесалося кілька кам'них посудин, як потім з'ясувалося - 18 ст. Підписи до експонатів вражають! Я спеціально сфоткала вітрину, де розміщені лук зі стрілами, дві шаблі та рушниця. Підписи, відповідно: "лук зі стрілами", "шаблі", і, хе-хе, "ancient gun"! Древня рушниця, шонеясно? Ладак є світом, де "старий будинок" - це просто старий будинок! Коли, бродячи вулицями села Алчі, ми надибали напівзруйнований палац явно іншої архітектури, ніж "сучасні" будинки, і почали питати місцевих про нього, нам відповідали у дусі капітана Очевидність: "Це - старий будинок". Прямо на таких древніх палацах ліплять нові халупи... Старовинні фрески замазують штукатуркою, авжеж, адже це не має відношення до буддизму! Релігійний історієцид!
Що ж до наших пригод, то диво таки сталося. Ми пішли у палац в Лє, то визначна пам'ятка архітектури 17 ст, із нині брутально попсованими фресками та розписами... І там була фотовиставка типу historical sites of Ladakh. І там... отой самий автор книги... неймовірно, але вивісив роздруківку картки петрогліфів!!! Я коли її побачила, то неможливо описати мої емоції! Після стількох безрезультатних пошуків і стіни цілковитого нерозуміння, абсолютно випадково, за диким збігом і волею долі, я знайшла мапу петрогліфів! Ну і супровідну статтю автора, мовляв, ніхто петрогліфами не цікавиться, ось приїздило кілька західних дослідників, але ніхто з них нічого не зробив для того, аби "консервувати" малюнки... А ось тепер, мовляв, через них, петрогліфи пропадають. І фотографії, де каміння з петрогліфами розбивають на будматеріали, обмальовують дорожніми знаками або шкрябають "тут був Ашу". Та блін! Хто, як не ви, ладаки, мусить цим займатися??? Чи винні "іноземці" у вашому невігластві?!
Як би там не було, наступного ж дня ми осідлали моц і помчали на пошуки петрогліфів. Я з тої приблизної карти приблизно перенесла на свою приблизну карту мітки. З тим і їхали. Їхали-їхали... і знайшли! Може я втомилася на той момент від буддистських монастирів, але петрогліфи мене просто порвали! Купа емоцій! Вперше побачила "вживу". Щоправда, нам не дуже пощастило з сюжетом:) Сюжетів по Ладаку купа, я ж бачила виставку. А ми знаходили в основному кіз, полювання на кіз (чуваки з луком), собак, оленів, ще якогось чувака із рогами, руки (по розміру - як мої). За селом Кару, на території військової частини, є цілий "парк петрогліфів" (обнесений огорожею). Далі по Індру іде зона, яка вимагає дозволів. Нас зупинив військовий, почав питати перміти. І що у наступні населені пункти без перміту ніяк. Але, чим хороша Азія, так це тим, що якщо дуже хочеться, а ніззя - то можна! І ми почали штовхати тєлєгу про петрогліфи і про те, що нічого нам не треба, як тільки знайти їх. І дядько махнув на нас рукою (але взяв як запоруку нашого повернення паспорти), і ми поїхали... А я вже навострила око! камені з петрогліфами зазвичай великі, у легко доступному місці на березі річки або над дорогою, при чому камені вкриті темною патиною. Яким же був екстаз, коли ми почали знаходити "дикі", ніяк не позначені зображення! Правда, Нято не розділяв мій екстаз, бо хвилювався через наш нелегальний статус. Але ось я можу похвалитися, що знайшла місце, навіть не позначене на карті того дослідника.
На цьому даю кілька фотодоказів, бо писати сили більше нема :)
(ситуація із історичною спадщиною викликала моє роздратування. Але це єдиний негативний момент, пов'язаний із Ладаком (що не стосується індусів та Індії)! Далі буде лиш позитив!)
Кам'яна посудина, десь 18 ст (тут без дат, але пізніше зустріла подібну продатовану)
"Дикий" петрогліф і я, єстєсно
На камені брутально намазяканий дорожній знак і ще якісь каляки. З петрогліфів особливо чітко видно собаку, чотири крапки над собакою (зірки?), руку, чувака із луком
Живність